Здавалось би, музейники і «Фейсбук» мають дуже мало спільного. Бо сьогодні українські музейники як спільнота чомусь асоціюються не з просунутими користувачами сучасних технологій, яких у Києві і я особисто знаю чимало серед людей середнього і молодого покоління, а з консервативними кандидатами наук і вредними бабцями–наглядачами. «В Україні понад 500 державних музеїв, половина з них з нами у контакті, — каже співробітниця Українського центру розвитку музейної справи Леся Гасиджак, — а в іншої половини немає навіть факсів, не те що комп’ютерів». Тому музейна «руханка», затіяна Центром, щодо висунення кандидата в депутати від музейного середовища через соціальні мережі виглядає як цікавий суспільний експеримент.

Фінальним акордом сезону–2011—2012 у Театрі імені Франка стала прем’єра вистави «Райськеє діло (Автопортрет перед дзеркалом)», яку режисер Андрій Приходько поставив за поетичним циклом Івана Малковича «Вертепчики». Поєднати минуле і сучасне, особисте і суспільне, зануритися у глибини історії й традицій та переосмислити їх уже з позиції сьогодення, донести головну ідею не лише через текст, акторську гру, а й завдяки красивій картинці, яку бачитиме перед собою глядач, — навпроти майже всіх цих завдань команда «Райського діла» може сміливо ставити позначку «виконано». Хоча з балансом у цьому спектаклі варто було б попрацювати ще: часом глядач, налаштувавшись на філософську тональність, змушений миттєво ловити зовсім іншу хвилю, з піснями–танцями, жартами — і серйозні нотки у цьому вирі просто губляться.