Олександр Побєдоносцев: Із таким прізвищем потрібно вигравати

27.04.2012
Олександр Побєдоносцев: Із таким прізвищем потрібно вигравати

Думається, більшість вітчизняних уболівальників шокували результати чемпіонату світу в дивізіоні IВ, за підсумками якого українські хокеїсти вилетіли вже в «третю лігу». Адже, здавалося, створена рік тому Професіональна хокейна ліга та поява амбітного «Донбасу», який уже заявився у КХЛ, мали б підняти національну збірну на щабель вище. А вийшло навпаки. Хоча те, що сталося, не позбавлене логіки. Збірна України на турнірі в Любляні була найстаршою — середній вік гравців «синьо–жовтих» становив понад 30 років. Наш хокей старішає вже впродовж півтора десятка років. Класні ветерани відходять, а гідного молодого підсилення — немає, бракує роботи на дитячо–юнацькому рівні. Тож національна команда й сповзає донизу.

Згоден із такими поясненнями й 30–річний захисник ХК «Донбас» Олександр Побєдоносцев, який на ЧС у Словенії увійшов до числа найкращих бомбардирів (4 голи + 1 передача) та символічної збірної турніру. У розмові з кореспондентом «УМ» Побєда підбив власні підсумки неоднозначного для українського хокею сезону.

 

«Велику трагедію з поразки збірної робити не треба. Слід із цього винести урок»

— Олександре, за останній місяць навколо вас відбулася ціла низка подій — перемога «Донбасу–2» у чемпіонаті України, поразка основної донецької команди у півфіналі «плей–оф» ВХЛ, провал української збірної, зміна її тренера. Новий очільник став і біля керма вашого клубу. Ви встигаєте осмислити всі ці події?

— Загалом, я спокійно ставлюся до тренерських ротацій, зараз цим нікого не здивуєш.

Адже в усьому світі відбуваються відставки та нові призначення. Що стосується самого хокею, то сезон, особливо його завершення, вийшли неоднозначними. Хотілося досягти більшого.

Звісно, гра збірної на чемпіонаті світу в Словенії — це окрема розмова, адже ми показали негативний результат і вилетіли в нижчий дивізіон. Проте так буває в спорті — постійно хочеш грати якомога краще, а виходить не завжди. Просто слід зробити правильні висновки, винести уроки із ситуації, що склалася, і йти вперед. Адже у спорті зупинятися не можна. Вважаю, що робити з цього велику трагедію не потрібно. Слід гідно, по–чоловічому, прийняти невдачу й спробувати вже наступного року повернутися в дивізіон IB.

— До речі, в цьому сезоні «Донбас» також грав і у фіналі Континентального кубка. А яка подія спортивного року, не залежно від її емоційного забарвлення, залишила найбільший слід у вашій пам’яті?

— Кожен турнір — особливий, оскільки на кожен ставляться конкретні завдання, які потрібно виконувати. Стосовно Континентального кубка, то я вперше грав у вирішальній частині цього змагання. І мені дуже хотілося перемогти, адже не відомо, чи випаде така можливість знову. Тож було дуже прикро, що ми зупинилися за крок від цього трофею, поступившись «Руану».

Першість країни раніше я вже вигравав, тому до ще одного титулу чемпіона України віднісся спокійно. Хоча фінал із «Соколом» пройшов у напруженій жорсткій боротьбі. Хай там як, але перемагати завжди приємно. Коли виграли, було добре.

А от від гри національної збірної на чемпіонаті світу, звісно, залишився неприємний осад. Коли представляєш свою державу, завжди хочеться продемонструвати трохи більше, ніж ти вмієш. А вийшло навпаки.

Повторюся, сезон вийшов неоднозначний — все ж таки свої головні турніри мої команди програли. Маю на увазі Континентальний кубок та ЧС.

«Молодь потрібно обкатувати вже зараз»

— На своїй першій прес–конференції на посаді головного тренера збірної України Анатолій Хоменко казав, що серйозно омолодить команду, головним завданням для якої буде кваліфікація на Олімпіаду–2014. А підвищення в класі — це не першочергове завдання. Але, як виявилося, на ЧС повезли здебільшого перевірених ветеранів. Чому тренер змінив своє рішення щодо комплектації складу?

— Стратегія коригувалася по ходу сезону. Спочатку Анатолію Хоменку давали кард–бланш на два сезони, а потім усе різко змінилося.

Безумовно, їхати на турнір із думкою про збереження місця в дивізіоні IB було не зовсім логічно. Адже це не «елітна група» — тут усі команди рівні. Тому завдання підвищитися в класі виглядало цілком реальним. Та й загалом, у спорті треба ставити максимальні цілі.

— Яка, на вашу думку, має бути стратегія щодо найближчого резерву головної команди країни?

— Вважаю, що вже зараз потрібно підключати молодь, адже час не стоїть на місці. Якщо це не робити сьогодні, завтра може бути пізно. Людей потрібно «обкатувати», аби вони відчули запах чемпіонату світу, набралися досвіду.

Водночас неправильно буде, якщо в одну мить повністю змінити склад. Робити це слід поступово, поєднуючи досвідчених та молодих гравців.

— За статистикою, на чемпіонаті світу у Словенії середній вік гравців збірної України становив більше 30 років, тоді як перші дві команди дивізіону — Словенії та Австрії — на три роки молодші...

— Справді, так. А в нас же є молоді виконавці, яких варто залучати до лав збірної, аби во­ни поступово перебирали на себе лідерські якості. Скажімо, в тому ж «Донбасі–2» є хороші хлопці: Алексюк, Кугут, Благий, Німенко.

— Як вважаєте, що саме стало причиною провалу збірної на ЧС? Можливо, ви переоцінили свої сили, чи, навпаки, після виснажливого сезону в ПХЛ та ВХЛ хокеїсти втомилися, були спустошені?

— Ми розуміли, що прохідних ігор не буде, що на турнір приїхали серйозні, підготовлені й організовані команди. Проте їх можна було перемагати.

Звісно, зазирнути в душу партнерові не можна, але на вигляд не було нічого, що могло говорити про переоцінку власних сил. Ніяких «шапкозакидацьких» настроїв не було.

Стосовно втоми? Не знаю. З боку краще видно, наскільки добре рухаються хокеїсти. Але в цьому питанні хотілося б почути думку тренерського штабу.

— Хай там як, але, здається, нинішній сезон для ветеранів українського хокею був найбільш виснажливий за останні роки. Не кожен у віці за 30 може знайти в собі сили на тривалий регулярний чемпіонат, серію «плей–оф», єврокубок, збірну…

— Я не думаю, що в поточному сезоні на хокеїстів випало надмірне навантаження.

Одна справа, якщо певні виконавці тягнуть на собі й клуб, і збірну. Тоді можна говорити про втому. Але ж у збірній представлені гравці з різних команд. Мабуть, просто у вирішальний момент не всі наші хокеїсти перебували в оптимальній формі. Відтак лідери збірної не змогли показати ту гру, якої від них очікували.

«Мені сказали, що потрібно допомогти виграти «Донбасу–2»

— Як ви прокоментуєте «суху» поразку «Донбасу» у півфінальній серії «плей–оф» ВХЛ проти «Тороса»?

— На мою думку, команда з Нефтєкамська перемогла заслужено. Суперник виявився більш організованим і краще готовим фізично. Не випадково саме ця команда стала чемпіоном ВХЛ.

— Але ж по ходу сезону донеччани двічі перемагали цей колектив?

— Важко сказати, в чому проблема. Можливо, вирішальне значення мало те, що «Донбас» — молода команда, яка проводила свій перший сезон у ВХЛ. Вочевидь не вистачило досвіду організації гри у вирішальний момент. У «плей–оф» зазвичай кожна помилка каралася голом.

— Наприкінці сезону вас перевели з основного складу «Донбасу» в другу команду. Із чим було пов’язане те рішення?

— Після того, як я отримав травму, став менше грати в основному складі. Не було постійної ігрової практики. Тому перехід у «Донбас–2» я сприйняв нормально. Тим більше, це одна клубна система. Сказали, що потрібно допомогти другій команді виграти чемпіонат України. Це нормальний процес. Ми — професіонали й виконуємо ті завдання, які ставить перед нами керівництво.

— Олександре, у вас дуже символічне для спорту прізвище — Побєдоносцев. Як вам здається, ви приносите своїм клубам удачу?

— Перш за все, позитивний результат я повинен забезпечувати своїми ігровими якостями. Але якщо жартома, то, звісно, мені завжди казали, що з таким прізвищем потрібно тільки перемагати. Я як можу допомагаю команді виграти, але, на жаль, це виходить не завжди.

— Раніше хокейною столицею України був Київ, тепер же центр перемістився до Донецька. Яка зараз «льодова» атмосфера на Донбасі?

— Донецьк нині переживає хокейний бум. Керівництво ХК «Донбас» дуже серйозно ставиться до своєї справи. Плани вони будують не на рік–два, а дивляться далеко в майбутнє. Дуже приємно, що в Україні з’явилася команда з амбіціями, із грандіозними планами.

На початку сезону глядачів у Палаці спорту «Дружба» було не так багато, але своєю грою «Донбас» притягнув уболівальників на трибуни. Власне, хокей — гра для людей. Тому не дивно, що в Донецьку планують спорудити нову, значно місткішу арену, аби на матчі ходило ще більше вболівальників.

— «Донбас» узяв курс на КХЛ, запросивши нового спеціаліста зі Словаччини — Юліуса Шуплера. Зазвичай зміна тренера веде до кадрових перестановок. Готові до боротьби за місце в «основі»?

— Боротьба за місце в складі — це природний процес, жива конкуренція. Зрозуміло, що в «Донбас» приїжджатимуть нові хокеїсти. Багато залежить від тренера, його поглядів на хокей. Звісно, він переглядатиме всіх претендентів, підбираючи виконавців під свою ігрову модель. Шанс отримають усі хокеїсти, й кожен намагатиметься його використати. Я завжди ставлю максимальні цілі й прагнутиму пробитися до першої команди. А сподобаюся тренерові чи ні — час покаже.

 

ДОСЬЄ «УМ»

Олександр Побєдоносцев

Майстер спорту з хокею (ігрове амплуа — захисник).

Народився 19 листопада 1981 р. в Києві.

Виступає за ХК «Донбас» (Донецьк). Грав за клуби «Київ», «Сокіл», «Гомель» (Білорусь), «Хім­волокно» (Могильов, Білорусь), «Олімпія» (Кірово–Чепецьк, Росія).

Триразовий чемпіон України.

Гравець національної збірної.

Зріст — 185 см, вага — 89 кг.