Вiршi зi страшної Воркути

12.04.2012

2007 року у Воркуті (Республiка Комi) за підримки Воркутинської громадської організації «Україна» (голова Н. М. Бейзак) вийшла маленька книжка (тираж 8 200 примiрникiв) чотирьох українських поетів–політв’язнів тамтешнього ­ГУЛАГу, які в Україні лишилися невідомими. Більшість віршів написані у 40—50–х роках. Переклади зробив заслужений лікар Російської Федерації Марк Каганцов — син політв’язня, що виростав у бараці, де було багато українців. Відтак їхня мова стала для нього рідною. Частину віршів, зокрема тих, які належать Василю Петріву (Роману Писарчуку) покійний письменник Юрій Хорунжий надрукував у журналі Українського товариства політв’язнів і репресованих «Зона», головним редактором якого він був.

Відтоді зусиллями активі­стів Воркутинського українського земляцтва і Сиктивкарської громадської організації «Покаяння» в архівах були знайдені твори ще двадцяти поетiв–в’язнiв. Наступник Юрія Хорунжого по журналу «Зона» поет Данило Кулиняк, до якого ми звернулися по допомогу, доповнив цей список невідомими нам іменами. Нині група упорядників першого видання — Євдокія Лісова, Анатолій Попов та я — готуємо друге, розширене, видання цієї книги обсягом близько 500 сторінок. Тепер у збірці будуть вірші не тільки Григорія Кочура та Дмитра Паламарчука, Миколи Василенка та Леоніда Рябченка, а й Михайла Були, Валерії Джулай, Пантелеймона Василевського, Андрія Коробаня, Василя Курила, Орисі Матешук, Марії Потикевич–Заболотної, Миколи Сарма–Соколовського, Богдана Феника, Якова Якимця та інших, які в Україні лишилися практично не відомими. Ці твори публікуються двома мовами, тобто переклад буде надрукований поряд із авторським текстом.

Це не тільки дає можливість оцінити майстерність перекладача, а й, як ми передбачаємо, створює певні проблеми. Ось що Марк Каганцов пише у зверненні до майбутнього читача: « Треба розуміти, що після насильницького приєднання у СРСР у 1939 році низки областей Західної України значна частина населення безвинно постраждала, і за умов «совєтизації», жорстоких репресій, висилки і ув’язнення люди сприймали як недругів усіх, хто розмовляв iз ними російською мовою. А це були здебільшого співробітники НКВС, військові й міліція, які далеко не всі були росіянами за національністю. Ми сподіваємося, що читачі не запідозрять нас у недотриманні політкоректності або, тим більше, в розпалюванні міжнаціональної ворожнечі, а навпаки — переймуться розумінням того жахливого минулого, яке пережили всі народи колишньої тоталітарної держави».

Аби видання книжки було високоякiсним, ми залучаємо всіх зацікавлених людей, насамперед — тих, хто знає і цінує українську мову. Практично роботу над другою книгою вже завершено, але ми хотіли б знати обсяг, щоб точніше визначити її необхідний тираж.

Чекаємо ваших відгуків з приводу цього видання, а також можливих побажань або доповнень.

Юрiй ТАГІРОВ,
видавництво «Историческая иллюстрация»
Санкт–Петербург
  • Викинемо орду із Храму

    Кремлівський цар Ірод, прикидаючись миротворцем, винайшов нову формулу брехні, твердячи, що, мовляв, «русскіє і украінци — єдіний народ». Але ж звідки тоді споконвічна війна вовків в овечій шкурі проти нашої Вітчизни, чому геніальний Василь Симоненко писав: «Україно, ти моя молитва, ти моя розлука вікова, гримонить над світом люта битва за твоє життя, твої права»? >>

  • «Марусю, мовчи! Тут на базарі яєць більше, ніж у нас картоплі»

    Весна вже покликала господарів у поле. На базарах не проштовхнутися: люд вибирає насіння та міндобрива, шукає, чим би земельку покропити, щоб бур’яни не росли і зайвий раз не брати сапу до рук. «Візьміть ще оцей перепарат, під корінь внесете. Він стимулює ріст і зміцнює рослину», — припрошує продавець молоду жіночку, яка купує яскраві пакети з імпортним насінням. >>

  • Загиблих треба шанувати, а не робити з них дороговкази

    У 2012 році в лісовому урочищі поблизу села Мощена, що біля Ковеля, з’явилося нове військове кладовище. Навесні 1944 року тут точилися кровопролитні бої за Ковель, тому солдатських поховань у цій місцині є ще чимало. Відшукати їх і навіть ідентифікувати — справа благородна й необхідна. Бо війна справді не закінчена доти, доки не похований її останній солдат. >>

  • За бабці Австрії і під Російською імперією

    На початку ХХ століття Українська держава відновила свою незалежність, яку два її історичних сусіди — західний (Польща) та північний (Росія) — хитрощами, підступністю та збройною агресією ліквідували, а Україну загарбали та поділили між собою. >>

  • Рахівниця й тоталітаризм

    Як відомо, минулорічної весни наше Міністерство культури заявило про необхідність створення в Україні музею тоталітаризму, який би розкривав весь масштаб злочинів комуністичного режиму проти українського народу. >>

  • Норвезькі остарбайтери

    Лубенський благодійний фонд «Надія і Батьківщина» впродовж багатьох років розшукує в Україні громадян, які під час Другої світової війни були вивезені на примусові роботи до Норвегії, і підтримує творчі контакти з відповідними норвезькими установами. >>