Національний центр Олександра Довженка продовжує знайомити українських сінефілів із класикою німого кінематографа (на минулій «Молодості» — фільм «Два дні» Георгія Стабового, «Людина з кіноапаратом» Дзиги Вертова у столичному планетарії). Цього разу — ретроспектива Петра Чардиніна, 140–річчя якого відзначили показами у київському кінотеатрі «Жовтень». Не обійшлося і без новацій — замість музики тапера німу спадщину одного з основоположників вітчизняного кіно демонстрували під супровід діджеїв.

Фінал минулорічного фести­валю «Тиждень актуальної п’єси» став лише комою, яка відмежувала його теоретичну частину від практичної. Визначившись із трьома переможцями, організатори, як і обіцяли, готові презентувати вистави за цими п’єсами. Спектаклі було профінансовано в рамках гранту Фонду Рiната Ахметова «І3».

«10200 примірників — це тираж усіх літературно–художніх журналів України разом узятих, — пишається головний редактор «Дніпра» Микола Луків. — І це вдвічі більше, ніж тираж шанованих на пострадянських теренах журналів «Новий мір» та «Іностранная літєратура», які мають приблизно по п’ять тисяч читачів». Справді, з «товстих» журналів, яких було десятки в часи радянського застою і перебудови, тобто в ті часи, коли люд був жадібним до читання і позбавленим багатьох інших занять, до сьогодні дожили не всі, а «останні з могікан» зустріли сучасся з втратами накладу, стилю, смаку. «Дніпро» вижив. Але невпізнанно змінився порівняно з тією — о парадокс! — безславною епохою, коли він був славним. Можна сказати, журнал «Дніпро» змінився так само, як і річка Дніпро.

Із нових вісток про Любка Дереша: на одному з сайтів опубліковано його російські вірші і він видав новий роман у харківському «Клубі сімейного дозвілля». Російські вірші — не новина, в Галичині завжди шанували російську культуру, оскільки ближній Захід у вигляді буферної Польщі був малоцікавий, натомість Росія, залежність від якої завжди закидали східним регіонам, у культурному сенсі завжди була транзитною Європою. Можливо, саме тому Дереш любить нині зависати в Єгипті?

У ніч iз 26 на 27 лютого нарешті завершився сезон роздачі кінонагород 2011—2012. Результати — як завжди — настільки справедливі, наскільки це можливо. У тріумфі чорно–білої німої стрічки «Артист» (п’ять «Оскарів») читається данина змісту, а у перемозі «Хранителя часу» (також п’ять нагород, але в технічних номінаціях) — форми. Проте нинішній «оскарівський» лайн–ап — найслабший за кілька останніх років, ба більше — жоден iз номінантів на нагороду в категорії «Найкращий фільм» не дотягує за рівнем до найслабших фігурантів минулорічної церемонії нагородження.