«Народ, що не шанує великих людей, не варт зватися освіченим народом, — говорив Іван Франко в день ювілею Михайла Драгоманова. — Драгоманов для нас є чимсь більшим, як заслуженим чоловіком. Ми в нім шануємо друга». Ці слова, сказані Каменярем багато років тому, сьогодні звучать ще актуальніше, ніж тоді. З одного боку, у нас є чимало приводів для самокритики: людей рівня Драгоманова ми все ще не навчилися шанувати настільки, як вони того заслуговують. Зареєстрована минулого року Постанова Верховної Ради «Про відзначення 170–річчя з дня народження видатного українського письменника, публіциста, історика, громадського діяча Михайла Петровича Драгоманова» містила в собі кілька багатообіцяючих пунктів. Сьогодні, в день ювілею, доводиться визнати, що не всі з цих пунктів було виконано, зокрема тi, реалізація яких не потребувала особливих коштів. Цей документ рекомендував Державному комітету телебачення і радіомовлення України організувати показ тематичних теле– і радіопередач, присвячених життю і діяльності Михайла Драгоманова. Вам їх удалося почути–побачити? Ні? Мені також... А з іншого — про Драгоманова, який називав себе «українцем iз вселюдськими традиціями», пам’ятають не чиновники, а звичайні люди, ті, хто в ньому, за Франком, і сьогодні цінують друга.
На відміну від держави, активно і плідно відзначають ювілей Михайла Драгоманова в Національному педагогічному університеті його імені. Лише впродовж вересня тут провели треті Драгоманівські читання, на які щороку приїздять відомі науковці в різноманітних галузях науки з усього світу, поклали квіти до його пам’ятника, провели урочистий вечір... Паралельно з цими традиційними ювілейними заходами започаткували і один проект на перспективу. Наукова бібліотека НПУ спільно з ТОВ «Спеціалізований центр БАЛІ» (СЦ БАЛІ) та за участю ТОВ «Електронні архіви України» (ТОВ ЕЛАУ) готує унікальну електронну колекцію оцифрованих видань Михайла Драгоманова. До цієї збірки ввійдуть оцифровані видання з фонду рідкісних книг Наукової бібліотеки НПУ та інших книгозбірень, текстові матеріали, електронні бібліографічні ресурси, праці вчених Педагогічного університету про Драгоманова, що теж уже стали історією. Також на веб–сайті НБ НПУ незабаром з’явиться спеціальний розділ iз результатами робіт цього проекту, а певним підсумком роботи науковців і студентів вишу стане випуск презентаційного CD iз цифровою колекцією праць Михайла Драгоманова.
«У нас діє Міжнародний благодійний фонд Михайла Драгоманова, запроваджено золоту і срібну медалi Драгоманова, якою за здобутки нагороджують кращих викладачів–науковців», — розповідає ректор НПУ Віктор Андрущенко. В університеті вийшло дві серії збірок творів Драгоманова — «Вибрані праці Михайла Драгоманова» та «Михайло Драгоманов. Із наукової спадщини» (вийшов перший із двох томів, укладений із статей, які досі на батьківщині автора не публікувалися). Також учена рада вишу прийняла рішення про створення при університеті Драгоманівського науково–дослідного центру.
Ювілей свого земляка відзначатимуть і на Полтавщині. Ще на початку року депутати облради виділи на святкування 170–річчя Михайла Драгоманова 299 тисяч гривень.
За словами голови Гадяцької райдержадміністрації Володимира Беседи, ці кошти пішли на облаштування місця, де була садиба родини Драгоманова. Там поклали тротуарну плитку, звели дерев’яний будиночок–імітацію, а на великому камені має з’явитися меморіальна дошка. Цих коштів вистачило і на облаштування спуску з Лесиного гаю до пам’ятника Лесі Українці та двох криниць, з яких, за переказами, Драгоманови пили воду.
Також 140 тисяч гривень на ювілей Драгоманова виділила Гадяцька райрада. За рахунок цих грошей місто виготовило рекламні щити, бігборди, сувеніри тощо. Для ремонту котельні Гадяцької школи №2, де навчався Михайло Драгоманов і яку названо його ім’ям, виділили додатково 265 тисяч гривень. На науково–практичну конференцію, що також відбудеться у рамках святкування ювілею, на Полтавщині чекають не лише українських науковців та гостей, а й делегацію з Болгарії.
«...в наші часи пора вже ставити всю громадську та навіть індивідуальну працю на ґрунт думок, виведених холодно–об’єктивним дослідом».
«Годі й доводити, що для кожної особи недоторканність його індивідуальних прав набагато істотніша за його право впливати навіть прямо, а вже тим більше побічно, на хід державних справ»
«... Прийти до того, щоб спілки людські, великі й малі, складалися з таких вільних людей, які з власної волі сходилися б для спільної праці та взаємної допомоги у свої товариства, — це і є та мета, якої добиваються люди і яка зовсім не схожа на теперішні держави, свої або чужі, які обирають або не обирають свою владу. Мета ця називається безначальство: свобода для всіх і вільне громадянство й товариство людей і їх співтовариств»
«Будь–яка цивільна робота в Україні повинна мати українську одежу — українство».
Народився 30 вересня 1841 року у Гадячі на Полтавщині, помер 2 липня 1895 року в Болгарії, похований на Софійському кладовищі.
Український публіцист, історик, філософ, економіст, літературознавець, фольклорист, громадський діяч, представник відомого роду українських суспільних і культурних діячів Драгоманових. Брат Олени Пчілки, дядько Лесі Українки.
Один з організаторів «Старої громади» у Києві. Доцент Київського університету (1870—1876). Після звільнення за політичну неблагонадійність був змушений емігрувати до Женеви, де очолював осередок української політичної еміграції (1876—1889). В еміграції Драгоманов видав «Малоросійські народні перекази й оповідання» (1876), «Нові українські пісні про громадські справи» (1881), «Політичні пісні українського народу XVII—XIX ст.» (1883—1885) та інші твори... Професор Софійського університету (1889—1895).
В історію становлення Української держави Михайло Драгоманов увійшов як принциповий пропагандист боротьби слов’янських народів за свободу, автономію, братерство. Найвідоміші твори Михайла Драгоманова — «Чудацькі думки про українську національну справу», «Листи на Наддніпрянську Україну», «Неполітична політика» та інші.
До 1 грудня в київському Музеї однієї вулиці працюватиме виставка «Український пантеон», на якій експонують і посмертну маску Михайла Драгоманова. Її історія тісно переплетена з долями самого Драгоманова, його родичів, сучасників і нащадків.
Як розповідає директор Музею однією вулиці Дмитро Шльонський, після смерті Михайла Драгоманова, швидше за все, його зять Іван Шишманов запросив видатного єврейського скульптора Бориса Шаца, який тоді перебував у Болгарії. Він виготовив посмертну маску померлого історика, яку пізніше зберігали в родині Шишманових. «У 20–х роках ХХ ст. у дочки Драгоманова Лідії цю маску викупив відомий український скульптор Михайло Паращук, — веде далі пан Шльонський. — У середині 50–х років ХХ ст. Паращук зробив кілька копій оригінальної маски Драгоманова...» Після смерті скульптора його будинок–майстерню продали, багато експонатів опинилися у приватних колекціях i державних музеях, а посмертні маски безслідно зникли... Залишилася лише фотографія оригіналу, яку в Болгарії віднайшов відомий український мистецтвознавець Дмитро Степовик.
«Готуючи «Український пантеон», вирішили відтворити і посмертну маску Михайла Драгоманова, — розповідає пан Дмитро. — Реальні розміри маски фахівці вирахували завдяки спільним прижиттєвим фотографіям Драгоманова з Миколою Лисенком i Михайлом Старицьким, маски яких збереглися».
У Києві на станції метро «Звіринецька» в ніч з 1 на 2 травня з колійних стін демонтували стару назву «Дружби народів» та встановили два з чотирьох необхідних комплектів нової назви. >>
У Києві у вівторок, 30 квітня, стартував Фестиваль української писанки. На ньому було зафіксовано світовий рекорд із наймасовішого розпису майстрами з різних регіонів України. >>
МУР — це молодий музичний проєкт, що в своїх треках висвітлює одну з найболючіших трагедій українського народу XX століття — «Розстріляне відродження». >>
Композитори Ілля Разумейко та Роман Григорів, які створюють разом сучасні опери, а за одну з них навіть отримали Шевченківську премію, — 10 травня у Києві представлять свій новий твір Gaia-24. >>
Міжнародний літературний конкурс «Коронація слова» оголосив переможців відзнаки «Золоті письменники України» під час фестивалю «Книжкова країна». >>
Пам’ятаємо, як у післявоєнні роки сталінська камарилья вела боротьбу з т. зв. «космополітами», тобто тими людьми, які, побувавши в Європі, цікавились європейським способом життя, культурою, мистецтвом тих народів, яких московія «асвабаждала от гньота буржуазіі». >>
