Олег Шафаренко: «Донбас» може стати локомотивом для всього українського хокею

30.09.2011
Олег Шафаренко: «Донбас» може стати локомотивом для всього українського хокею

29–річний Олег Шафаренко ще допоможе і збірній України, і «Донбасу». (Фото Олександра ПРИХОДЬКА.)

Хокей в Україні часів незалежності не назвеш масовим видом спорту. Кожен новий рік після розвалу СРСР приносив дедалі більше боязні за долю «найшвидшої гри у світі» на наших теренах. На старому багажі збірна в’їхала у вищий дивізіон чемпіонату світу, але хронічні проблеми з фінансуванням призвели до логічного результату: тепер «синьо–жовті» «теліпаються» у другій лізі. Поступово захирів базовий клуб збірної — «Сокіл». Занепала система дитячих хокейних шкіл. «Без потужної команди рівня Континентальної хокейної ліги марно чекати міжнародних успіхів», — розводили руками у національній федерації. Ідея київського ХК «Будівельник» залишилася тільки на папері, натомість прапор підтримки вітчизняного хокею підхопили на Донбасі — в регіоні, що став ключовим і в політиці, і у фінансах, і в спорті. Грою справжніх чоловіків захопився олігарх–віце–прем’єр Борис Колесников — і ось він уже президент ХК «Донбас», а його клуб — чемпіон України, що має два склади, хороший менеджмент, реконструйовану арену та великі амбіції. У цьому сезоні донеччани планують виграти і чемпіонат російської Вищої ліги, а в подальших планах — заявка аж у КХЛ. Про життя нового флагмана українського хокею «УМ» розповів форвард «Донбасу» та національної збірної, вихованець київської школи Олег Шафаренко. У Донецьку він з’явився лише цього літа, і не шкодує.

 

«Матч із «Рубіном» зіпсували судді»

— Олеже, на початку тижня «Донбас» зазнав першої поразки у ВХЛ, поступившись лідерові Східної конференції — тюменському «Рубіну». Чи відрізнявся вихідний день після програшу від попередніх днів відпочинку, отриманих після переможних ігор?

— Звичайно, після таких матчів на душі залишається неприємний осад. Відповідно, й настрій такий собі. Після гри всією командою ходили до лазні, аби трохи розслабитися, забути про невдачу.

— Хоча до стадії «плей–оф» ВХЛ ще дуже далеко, але протистояння «Донбасу» й «Рубіна» охрестили «битвою чемпіонів». Чи мала якісь особливості підготовка до цього протистояння?

— До матчу з тюменцями ми поставилися з усією відповідальністю, заїхали на базу за декілька днів. А що програли — так рахунок 0:2 не свідчить про співвідношення сил. Вважаю, «Рубіну» просто пощастило. Головний арбітр залишив нас утрьох, і саме в цей момент суперник закинув переможну шайбу.

— Перед цим матчем російські ЗМІ писали, що команди Східної конференції, де лідирує «Рубін», на голову сильніші за представників Західного дивізіону. Очне протистояння лідерів продемонструвало відносну рівність сил. Збоку склалося таке враження, що без допомоги арбітра «Рубін» навряд чи зміг здобути перемогу...

— Я вже втомився повторювати, що суддівство у ВХЛ не відповідає рівню цього турніру. Воно як було, так і залишається сміховинним. Без зайвих уточнень зрозуміло, кому судді віддадуть пріоритет у відкритому чемпіонаті Росії в матчі за участю російської команди.

— Зазвичай, хокейні протистояння не минають без бійок. Проте ваша гра з «Рубіном» пройшла «мирно»...

— На кожну гру ми маємо настанову — отримувати поменше вилучень. Усі це знають, всі прагнуть її виконати. Але от парадокс: за матч ми все одно отримуємо 24 хвилини штрафу. Тренери постійно нам нагадують про чисту гру, ми з хлопцями домовляємося не фолити, але судді бачать інше. Виходимо на матч із думкою про «фейр–плей» — а в підсумку всю гру сидимо на лавці.

— Про матч–реванш із «Рубіном» уже думаєте?

— «Рубін» — це звичайна команда, з якою можна грати на рівних. Засмучуватися не потрібно, ми їх ще переможемо.

«До КХЛ поспішати не варто»

— На матчі з тюменською командою був присутній президент ХК «Донбас» Борис Колесников. Чи мав він розмову з гравцями напередодні важливої гри?

— Ні, до роздягальні він не заходив. Але він постійно телефонує нашому генеральному директорові, цікавиться станом справ у команді, стежить за станом здоров’я хокеїстів. Словом — живе командою. Така увага Колесникова додає нам сил, спонукає до поліпшення своєї гри та відповідального ставлення до справи. Одне прикро — що за його присутності не змогли перемогти. Хоча старалися показати хорошу гру перед своїми вболівальниками, яких, до речі, було дуже багато.

— Що відомо хокеїстам про наміри ХК «Донбас» у наступному сезоні заявитися в Континентальну хокейну лігу?

— Щиро кажучи, в нас немає часу думати про КХЛ. Зараз усі наші думки — про ВХЛ і Континентальний кубок. Тож ми повністю зосереджені на цих турнірах. Зрештою, час покаже.

Справді, в Україні вперше за багато років з’явився клуб із потужною інфраструктурою та відповідальним ставленням до своїх обіцянок. Усі хлопці, хто грав за кордоном і повернувся в Україну, приємно здивовані тим, як у «Донбасі» поставлена робота. Проте, як на мою думку, поспішати в КХЛ не варто. Краще рухатися, долаючи шлях сходинка за сходинкою, ніж одразу заскочити нагору. Скажімо, мінське «Динамо» три чи чотири роки йшло до КХЛ. А скільки вони гравців і тренерів змінили, скільки мільйонів витратили, перш ніж створили конкурентну команду, яка змогла пробитися до «плей–оф» цього турніру?!

— А взагалі, як можете оцінити інфраструктуру ХК «Донбас»?

— Краще, ніж у Донецьку, в Україні не було в жодному клубі. Думати про якісь організаційно–побутові питання нам не доводиться. Треба лише грати.

— Де базується клуб?

— Власне, клубна база лише в проекті. Живемо ми в заміському готелі, а тренуємося на ковзанці спорткомплексу «Дружба».

До речі, роздягальні тут — суперові. Так що молодим хокеїстам є до чого прагнути. Їм можна лише позаздрити. Коли я починав — про таке можна було лише мріяти.

— Олеже, як ви вважаєте, чи може донецький клуб стати тим локомотивом, який виведе вітчизняний хокей та збірну із занепаду?

— Борис Колесников заразив усіх хокеєм. Наскільки це буде серйозно — покаже час. Але можна впевнено сказати, що такого хокейного сплеску в Україні ще не було. І серйозний чемпіонат створили — ПХЛ, і ковзанки відкривають.

— Як вважаєте, поява в Україні команди ВХЛ допоможе національній збірній повернутися до еліти світового хокею?

— Допоможе, за умови, що в клубі гратимуть українці.

— А чи не чекають у Донецьку приїзду легіонерів із Центральної чи Північної Європи, Америки?

— Поки що ні. У нас і так сильна команда. Потрібно лише трохи часу, щоб ми краще зігралися.

— Які завдання на сезон поставило керівництво «Донбасу»?

— Очікують, що проб’ємося до фіналів обох турнірів, де виступаємо, — у ВХЛ та Континентальному кубку.

— Оцініть якість льоду на арені «Дружба».

— Поки вона різна: буває, лід хороший, буває — не дуже. Але це справа наживна.

Кажуть, що в Донецьку вода має певну особливість: у ній є жирові домішки, які, потрапляючи на поверхню льоду, заважають шайбі добре рухатися.

— А ви маєте рецепт хорошого льоду?

— Усе залежить від води. Для її підготовки, щоб зробити лід швидким і якісним, заможні клуби купують спеціальні установки. Це досить великі агрегати з фільтрами із резервуарами, для яких потрібно ще й чимале приміщення.

«Після восьми років закордону Донецьк я сприйняв як рідний дім»

— Окрім президентського крісла в ХК «Донбас», Борис Колесников обіймає посаду віце–президента ФК «Шахтар». Чи користуєтеся ви якимись потужностями футбольних «гірників» для своєї підготовки та відновлення?

— Ні. Це дві окремі структури.

— А чи налагодилися дружні зв’язки між хокеїстами та футболістами? Скажімо, у Москві й Петербурзі хокеїсти ходять на футбол, а футболісти — на хокей, підтримуючи своїх товаришів.

— Власне, багато хто з нашої команди ходив на матч «Шахтаря» в Лізі чемпіонів.

Відвідувати такі ігри завжди цікаво. Підемо і на протистояння «гірників» із київським «Динамо».

— За кого вболіватимете в цьо­му матчі?

— Не знаю (сміється). З дитинства підтримував «Динамо». Напевно, так буде й цього разу.

— З огляду на спортивне протистояння Києва та Донецька, як вам, киянину, дався переїзд до столиці Донбасу?

— Справді, я вихованець київського хокею. Але після восьми років закордонної кар’єри, переважно — білоруської, переїзд у Донецьк сприйняв як повернення додому. Так само, як і Побєдоносцев та Матерухін (усі — екс–гравці «Сокола». — Авт.).

 

ЛЕГІОНЕРСЬКІ ХЛІБИ

«Якщо не маєш російського паспорта — в Росії буде важко»

— Як ставилися до вас у Білорусі та Росії?

— У Білорусі все було відмінно. Білоруси добре ставляться до всіх легіонерів — українців, росіян. Тоді як у Росії, де я грав за «Спартак», відчувалося, що нас недолюблюють. Ні, проблем у стосунках із гравцями не було. Віяло холодом від керівництва клубу та тренерського штабу. Здавалося, що вони нас просто ігнорують, віддаючи перевагу вихованцям російського хокею. Погляньте, зараз у російських клубах майже повністю відмовилися від послуг українських хокеїстів.

— У вашому послужному списку немає згадок про заокеанські клуби. Не кликали чи не хотіли так далеко їхати?

— Були в мене пропозиції від юніорських ліг Північної Америки... Однак тоді я ще не міг самостійно приймати рішення. А батьки не відпустили — напевно, вирішили, що не готовий до «вільного плавання».

— А зараз би поїхали?

— Так. Поїздка за океан була б корисна в будь–якому випадку. Якби й не заграв, то хоч мову вивчив би. Усі, хто рік чи два був у США або Канаді, добре знають англійську.

— В одному з інтерв’ю ви казали, що мали пропозиції від клубів КХЛ. Що вас відштовхнуло від цієї ліги: ставлення до українців у Росії чи, можливо, інші обставини?

— Справді, відлякав попередній досвід виступів у Російській Федерації. Окрім того, там існує ліміт на легіонерів. Оскільки в мене немає російського паспорта, мене вважали іноземцем і я потрапляв би під ліміт.

 

ДОСЬЄ «УМ»

Олег Шафаренко

Майстер спорту міжнародного класу з хокею.

Народився 31 жовтня 1981 р. у Києві.

Гравець ХК «Донбас» (Донецьк) та збірної України.

Виступав за команди «Беркут–ППО» (Київ), «Сокіл» (Київ), «Спартак» (Москва), «Хімволокно» (Могильов), «Шахтар» (Солігорськ), «Динамо», «Керамін», «Юність» (усі — Мінськ)

Володар Континентального кубка (2011, «Юність»). Чемпіон СЄХЛ (1999, «Сокіл»), чемпіон Білорусі (2007, «Динамо»; 2008, «Керамін»; 2011, «Юність»). України (1999, 2003–2004, 2009, «Сокіл»).

Перший тренер — Анатолій Дьомін.

Закінчив Київський політехнічний інститут (факультет фізичного виховання та спорту).

Зріст — 178 см, вага — 86 кг.

Одружений. Виховує сина.