Минуло вже більше десяти місяців від часу викрадення монумента з могили мого чоловіка, заслуженого тренера України Володимира Нагорного, похованого на цвинтарі «Берківці» у Києві. А слідчі, незважаючи на неодноразові вказівки всіх вищих правоохоронних структур та прокуратур, вперто не бажають працювати. Складається враження, що їм добре відомо, хто саме поцупив монумент, і вони не наважуються його викривати. Усе, що зроблено у кримінальній справі працівниками Подільського райуправління міліції, зроблено під шаленим тиском. Склали неповну план–схему з місця скоєння злочину, опитали працівників цвинтаря. Ясна річ, ніхто з них крадіжку на себе не взяв. Далі всіх пішла прес–офіцер Юлія Шевчук, звітуючи у своєму інтерв’ю НТН «Свідок» про те, що за декілька днів міліціянти дослідили весь цвинтар, прилеглий приватний сектор, пункти прийому металобрухту, всіх, хто раніше відбував покарання за аналогічні злочини. Сміх і гріх! Як це можливо — обшукати всі будинки, горища, підвали, сараї приватного сектору? Щонайменше для цього потрібні постанови прокурора, яких, звісно, не було. Офіційних приймальних пунктів металобрухту в Києві — приблизно 100, а в хащах цвинтаря можна й самому загубитися.
Ще в листопаді 2010 року під час зйомки однієї з телепередач я почула від уже колишнього директора цвинтаря відверті залякування, а залякування — це захист нападом. Працівники з контори цвинтаря, не дозволяючи нам проводити репортаж iз пограбованої могили, вчинили бійку з оператором телеканалу, дiсталося й мені. Коли ж побачили, як я дістаю з багажника машини точнісінько таку саму скульптуру (друге відлиття з оргскла), яка експонувалася на Олімпійській виставці й була визнана найкращою скульптурною роботою, посідали в машини й утекли.
Мені розповідали, що одну з викрадених скульптур з цієї самої ділянки знайшли на госпдворі цвинтаря. Хто ж це робить? Виходить, що вислів «хто що охороняє, той те і має» має сенс. Не буду нікого звинувачувати, проте постає ще одне запитання: чому одразу після телепередач про викрадення монумента було звільнено директора цвинтаря і всіх його підлеглих, директора ритуальної служби СКП «Спецкомбінат ПКПО» та навіть заступника начальника головного управління?
Чому ж досі не опитано свідкiв, які можуть визначити вагу монумента та час його викрадення? Для того, аби встановити, чи може автокран дотягнутися своєю стрілою до стели на відстань 10 метрів, за висновками офіцерів Подільського райуправління міліції, спочатку необхідно знайти сам викрадений монумент, встановити його на стелі, потім знайти кран, який зірвав монумент iз кріплення, і знову його зірвати!
Зрозуміло, що самотужки людина не в змозі зняти міцно приварений до анкерного кріплення монумент вагою більш як 200 кг, тим більше, не міг зробити затриманий невеличкий на зріст та зовсім не атлетичної статури громадянин Т–н. Цікаво, що спочатку серед 37 крадіжок затриманий узяв на себе і цей монумент, а як тільки міліціянти зрозуміли, що без застосування техніки він зробити цього не міг, від цієї крадіжки його «звільнили». Треба зауважити, що будь–яку сторонню техніку на цвинтар не пропустять.
Люди кажуть, що скульптура вершника, який обіймає голову коня, випромінювала відчутну позитивну енергію, заспокоювала. Це і не дивно, адже всім відомо, що коні мають властивість лікувати, а скульптор — народний художник України, академік Юлій Сінькевич — працював iз душею, вклав свою позитивну енергію. Саме цей кінь на ім’я Гопак брав участь у змаганнях під сідлом заслуженого тренера України, майстра спорту СРСР Володимира Нагорного, саме Гопак пройшов через весь цвинтар під чорною попоною поруч з труною Володимира, понурив голову з чорними стрічками, не здригнувся під час останнього салюту, тільки тяжко зітхав... Саме Гопак позував скульптору. За 31 рік монумент став історією цвинтаря, відвідувачі завжди залишали тут квіти.
Охорону місць поховань згідно зі ст. 31 Закону України «Про поховання та похоронну справу» забезпечують виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, а відшкодування збитків здійснюють за рахунок бюджету. Чиновники погоджуються відшкодувати заподіяну шкоду на відтворення монумента, але тільки за умов винесення відповідної постанови суду. Проте під приводом того, що порушено кримінальну справу, Шевченківський районний суд м. Києва відмовляє у розгляді цивільного позову. Міліція не працює і не реагує на вказівки, суд не приймає позов. Створили глухий кут, і закони держави їм ні до чого, а гранітна стела стоїть з причепленим плакатом про те, що пам’ятник викрадено.
Втрата пам’ятника — не тільки моя проблема, це проблема всіх, хто має померлих родичів. На вкрай захаращеному міському цвинтарі «Берківці» від кожної п’ятої могили щось відірвано, відкручено, щось викрадено, багато могил розбиті. Відповідно до біблейських заповідей красти не можна взагалі, а красти з церкви, цвинтаря, обкрадати незахищених, хворих, сиріт, удовиць — найбільший гріх. Ще тяжчий гріх покривати крадіїв, і за це колись доведеться відповідати.
