Край зруйнованих церков

14.07.2011
Край зруйнованих церков

Руїни церкви Сен–Венсан–де–Поль у місті Квебек (фото 2009 року). Тепер її зруйнували повністю — не залишилося навіть фасаду. (Фото з сайту panoramio.com.)

В Україні будують нові церкви. Чи не кожен політик вважає за необхідність хоч раз сфотографуватися біля ікони, бажано — ще й зі свічкою у руках. На Різдво чи Великдень політичний бомонд поспішає до храмів, де на нього чекає армія тележурналістів. У Верховній Раді відкрито православну капличку.

За кілька тисяч кілометрів на захід, з іншого боку океану, лежить край, де вже близько 50 років відбувається зворотний процес: релігія здає позиції, церква остаточно втратила вплив. Це — Квебек, єдина франкомовна провінція Канади. Ще півстоліття тому це був суто католицький край. Він славився своєю релігійністю. Церква мала колосальну владу.

Тепер церкви зачиняють — перебудовують на спортивні зали, бібліотеки, житлові будинки... а іноді просто руйнують, щоб побудувати готель чи супермаркет. Діючі храми — напівпорожні. Ходять туди переважно люди похилого віку. Служби відбуваються рідко, а решту часу церкви стоять зачинені.

 

Мова, що захищає віру

Квебекці ставляться до релігії іронічно або байдуже. Інколи — вороже.

Майже всі тутешні лайки — з церковного репертуару: tabarnak (від tabernacle — «дарохранительниця»), calice («потир»), hostie («гостія»), «ciboire» («дароносиця») тощо. Ці слова — як наші матюки. Їх уживають під час сварки чи щоб лайнутися, коли щось не виходить. Культурні люди ніколи не скажуть такого при дітях...

А колись Квебек славився кількістю церков. Як же сталося, що все так занепало?

Те, що в Канаді ще чути французьку, — значною мірою заслуга католицької церкви. Близько двох століть вона робила все, щоб запобігти асиміляції квебекців. До 1760 року Канада належала Франції. Колоністи були франкомовними католиками. Потім цей край дістався Англії, і сюди почали переселятися англомовні. Англійці були протестантами, тож католицька церква боялася, що якщо франкоканадці англіцизуються, їх легше буде обернути у протестантизм.

Тому церква захищала рідну французьку мову та оберігала франкоканадські традиції. Та й узагалі, намагалася захистити народ від «шкідливих» «чужинських» впливів. «La langue fran?aise est gardienne de la foi», — казала квебекська еліта. «Французька мова — захисник віри». Крім того, більшість священиків були франкоканадцями і, звісно, хотіли захистити мову та звичаї свого народу.

Водночас тривав «Реванш колисок» (La revanche des berceaux): франкоканадців заохочували до багатодітності. Католицька церква не схвалює протизаплідні засоби: секс, не спрямований на зачаття, вважається розпустою. Але у французькій Канаді священики пішли далі: віруючі були зобов’язані мати багато дітей. Не менше десяти. На практиці бувало й більше. Якщо ж подружжя мало менше, ніж десяток нащадків, священик міг не дати їм благословення. Для мешканців маленького села це було катастрофою, бо могло призвести до соціальної ізоляції.

Тож народжуваність була понад усе: краще померти при десятих пологах, ніж не завагітніти. Один мій знайомий розповідав про повоєнний період: «Моїй мамі було вже за 40. Вона народила 12 дітей і відчувала, що більше родити не може — аби не померти. Тому пішла до сільського лікаря запитати про протизаплідні таблетки. Той вигнав її геть і сказав, що наступного разу повідомить священика» (а священик би такого не пробачив). І схожих історій — безліч.

Водночас народити дитину поза шлюбом вважалося гріхом. На дівчат, що так «невчасно» завагітніли, давили, щоб вони відмовилися від немовлят. Тих відправляли до притулків.

«Франкоканадці мають дітей, а англоканадці — іммігрантів»

Стратегія діяла: франкоканадців ставало все більше. Вони говорили рідною мовою, трималися своєї спільноти, ходили до церкви і слухалися священиків. Британська адміністрація цьому не перешкоджала. По–перше, боялася спровокувати опір: цим могли б скористатися Сполучені Штати, які періодично намагалися приєднати Канаду. А по–друге, церква хоч і гальмувала асиміляцію, зате тримала народ у покорі. Коли 1837 року вибухнуло Повстання патріотів, церква відмовляла віруючих від збройної боротьби (можливо, їй не сподобалися ліберальні ідеї повстанців). Повстання програло, а між церквою і владою остаточно виробився певний симбіоз.

Але влада ретельно слідкувала, щоб французька мова не поширювалася поза межі Квебеку. У Західній Канаді французькі школи були заборонені, а в атлантичних провінціях вони боролися за існування.

Паралельно заохочували імміграцію. «Франкоканадці мають дітей, — іронізували тоді, — а англоканадці мають іммігрантів».

На початку більшість іммігрантів була англомовною. Але з часом до них приєдналися італійці, українці, поляки, греки, євреї. Ці «дикуни» лякали канадців екзотичним одягом, традиціями, мовами... «Варварів» треба було швидко асимілювати — зробити з них цивілізованих англійців, вірних підданих Британської Імперії. Врешті–решт це вдалося.

Франкоканадці не тільки не намагалися офранцузити іммігрантів, а й тримали їх на відстані від своєї громади: ті могли занести шкідливі ідеї, похитнути традиції, чи взагалі відвернути народ від церкви...

Франкомовний — значить, бідний

Так і було: англомовних ставало все більше за рахунок імміграції, франкомовних — зав­дяки народжуваності. Франкомовні інституції існували, але були гіршими та біднішими від англомовних. Та поки церква захищала традиції, асиміляція була уповільнена.

У Квебеку церква заправляла франкомовними школами, університетами, лікарнями, дитячими притулками. Ректором університету мав бути священик. Значну кількість учителів та медсестер становили ченці та черниці. Це, до речі, було вигідно провінційному урядові: монахам не треба платити зарплатню. Але самим ченцям такий стан речей здавався не дуже справедливим. І саме вони почали першими вимагати змін.

Великий бізнес належав англомовним, а більшість франкоканадців були бідними. Церква пояснювала, що це нормально, адже «легше верблюдові пройти крізь вушко голки, ніж багатому увійти в Царство Боже». Та людям набридло бути біднішими за всіх (за тодішніми дослідженнями, квебекуа були найбіднішою з етнічних груп Квебеку, хоч і становили 80 відсотків населення). До того ж самі священики жили у двоповерхових будинках, мали служниць...

Освіта була в поганому стані. Мало хто закінчував школи. До франкомовних університетів потрапляли або багаті, або священики чи ченці, для яких навчання було безкоштовним. Багато хто йшов у монахи саме для того, щоб отримати освіту. Хоча й для кліру діяли певні умови: скажімо, черницю могли записати на курс тільки за умови, що на ньому навчатиметься ще хоч одна монашка.

Замість релігійної процесії — концерт із п’янкою

Звісно, якщо дивитися об’єктивно, церква зробила для Квебеку багато доброго. Відкривала лікарні, університети, школи, допомагала у заснуванні нових міст та сіл. Священики писали видатні праці з історії та фольклору Канади, укладали словники, займалися фізикою, біологією, математикою. Ботанічний сад Монреаля засновано католицьким монахом. Коли 1949 року почався страйк шахтарів у містечку Асбестос, архієпископ Монреаля Жозеф Шарбонно їх підтримав і збирав для них гроші (це, щоправда, коштувало йому архієпископства).

Але на початку 1960–х люди знали лише одне: їх тримають у бідності, примушують мати забагато дітей, контролюють і лізуть в особисте життя. І почали відходити від церкви.

Цей процес відбувався поступово. Ще у 1970–ті роки школи організовували перше причастя. На початку 1980–х чимало людей ходило до церкви за інерцією. Але церкви дедалі порожніли, нових священиків ставало все менше.

У 1930–х на людей, що не ходили в неділю до церкви, дивилися косо. Тепер мало кому спаде на думку «витратити» вихідний на церкву: можна ж поїхати на пікнік, або дивитися телевізор, або просто відіспатися після вчорашнього. У романі «Випадкове щастя» письменниці Габріель Руа є сценка, де молодь провела цілу ніч на вечірці — а зранку просто звідти пішла на службу. Дія відбувається 1940 року. Тепер таке важко уявити...

Суспільство намагалося позбутися релігійної спадщини. З назв газет та журналів зникли слова «католицький». З назви школи «імені святого Жана Бребьофа» прибрали слово «святий». У шкільних класах познімали розп’яття. У День святого Івана Хрестителя (Національне свято Квебеку) раніше влаштовували релігійну процесію, а тепер — концерт із п’янкою.

Донедавна у місті Сагне, недалеко від озера Сен–Жан, кожне засідання міськради відкривалося молитвою — мер був дуже релігійний. Коли про це дізналася громадськість, молитву заборонили: мерія — державна установа, а держава — світська.

Шукаючи себе, квебекці знову «знаходять» церкву

За останні 50 років Квебек дуже змінився: народ став багатшим, освіченішим, більше себе поважає. Але катастрофічно впала народжуваність, збільшилася кількість самогубств...

Є й проблеми з самовизначенням. Становлення квебекської нації було тісно пов’язане з релігією. Навіть у народних легендах головним негативним персонажем виступає диявол (на відміну, наприклад, від українських казок, що формувалися за часів язичництва, де є русалки, відьми і лісовики).

Чи не кожне село, озеро, річка, гора, район міста носили назву якогось святого чи святої — носять і тепер.

Тривалий час «своїми» вважали тих, хто говорить французькою і сповідує католицизм (а інших франкомовних у Канаді й не було). Потім своїх почали визначати лише за мовою. Але тепер з’явилося багато франкомовних іммігрантів зі всього світу. Постало питання: чим квебекці відрізняються від мільйонів інших франкофонів? Різниця є, але сформулювати її важко. Відповіді шукають в історії, традиціях — і раптом пригадують про релігію. За умов, коли навколо усе більше мечетей, квебекці згадали, що в них є церкви.

Знайома художниця розповідала, що інтелігенція починає потроху ходити на служби... але потайки.

Євген ЛАКІНСЬКИЙ

  • Майдан біля Кремля

    Російські активісти активно вивчають «матбазу» масових протистоянь із правоохоронцями: щити, балаклави, коктейлі Молотова... За прикладами, благо, далеко ходити не треба: поряд, якихось шість сотень кілометрів, — Україна, де досвідчені товариші покажуть, навчать, передадуть досвід. >>

  • Кремлівська «Зміна»

    Лідер партії «Зміна» (Zmiana) Матеуш Піскорський не знав, що його партію фінансували російські спецслужби — така лінія захисту польського політика, заарештованого у Польщі за шпигунство та поширення антиукраїнських настроїв. Прокуратура і Агенція внутрішньої безпеки стверджують, що все було саме навпаки. >>

  • Потрібні робочі руки

    На тлі низького безробіття та великої кількості вакансій чеський уряд започаткував нову державну програму запрошення іноземних фахівців, повідомляє «Радіо «Свобода». Ідеться передусім про кваліфіковану робочу силу, яка зможе закрити прогалини на чеському ринку праці, а головним джерелом таких фахівців чехи бачать Україну. >>

  • З голоду не помрете, але паски затягуйте

    Міністри фінансів країн єврозони та представники Міжнародного валютного фонду після 11-годинних переговорів у Брюсселі домовилися вчора про новий транш допомоги для Греції в 11,5 млрд. доларів (10,3 млрд. євро) та реструктуризацію боргу, повідомляє Бі-Бі-Сі. >>