«Він жив надзвичайно гідно у не дуже достойні часи», — ці слова на презентації книги про Данила Лідера «Театр для себе» сказав Михайло Рєзнікович. Власне, красива цитата могла б слугувати й справедливим епіграфом до біографії Данила Лідера, патріарха української сценографії, земне життя якого закінчилося півтора роки тому. Вісім з половиною десятиліть доля відміряла Данилу Даниловичу, і, щоб майбутній флагман європейської сценографії не нудьгував на цьому довгому шляху, не пошкодувала палиць у колеса воза, на якому Лідер віз українське театральне мистецтво у світовий контекст. Його постійно «діставали» високопоставлені прихильники театральних стереотипів. Бо від нього вимагали правди, буквальної ілюстрації того, про що писав драматург. А Лідер прагнув творити свій Космос, своє світосприйняття, хотів, аби люди, котрі прийшли на виставу, не лише бачили те, що відбувається на сцені, а й напружували свою уяву, думали. Кожен, хто хоча б раз переглянув спектакль «Тев'є Тевель» у Театрі Франка, засвоїв назавжди, що світ починається з глечика молока, а береже й охороняє нас у цьому світі безкрайнє зоряне небо...

Погодьтеся, що відважитись на написання книжки про кохання Оноре де Бальзака та Евеліни Ганської — рішення для сучасного письменника вельми непросте. Спробуйте сказати нове слово у такій дослідженій-передослідженій сфері, як біографія французького класика, де самої лише повної бібліографії вітчизняних та закордонних публікацій з теми набереться кілька томів. А є й додаткові труднощі, адже стосунки письменника з його Північною Зорею (так він називав кохану жінку) не раз ставали об'єктом художнього відтворення під пером досвідчених письменників — можна згадати і «Помилку Оноре де Бальзака» Натана Рибака, і «Бальзака» Стефана Цвейга, і грунтовний життєпис «Прометей, або Життя Бальзака» Андре Моруа.

Літературознавчі нюанси поезії відкриті далеко не кожному. Але навіть непосвячений може собі уявити ту феноменальну творчу працю, яку здійснив сумський поет Юрій Назаренко, якщо пояснити просто. Спробуємо... Про сонет, звичайно, чули всі, — про його особливу форму, що вміщується у чотирнадцяти рядках. Вважають, народився він в Італії на межі ХI—ХII століть, найвідоміші поети-сонетисти — Данте, Шекспір, Петрарка. Вищий ступінь сонетної творчості — вінок сонетів. Це коли кожен із чотирнадцяти рядків сонета-матриці або ж сонета-магістрала — першого основоположного сонета — дає початок твору новому. Результатом є п'ятнадцять сонетів — вінок.