На березі Черемоша не забули пом'янути

      День героїв на Прикарпатті — свято всіх, бо рішенням Івано-Франківської обласної ради героями, на відміну від млявих українських парламентаріїв, тут визнано і вояків УПА та урівняно їх у правах з ветеранами Другої світової війни. Тому вшанування борців за волю України минулої неділі відбулося в краї урочисто й масово. Та серед різноманітних заходів особливо вирізнялася акція обласного штабу блоку Віктора Ющенка «Наша Україна».

      Її організатори поєднали святкування Дня героїв із 143-річчям перепоховання Тараса Шевченка у Каневі. І вибрали для цього унікальне місце — майданчик біля підніжжя першого в Україні пам'ятника Кобзареві, спорудженого на кошти гуцулів та «Просвіти» ще в 1914 році і встановленого на Сокільській скелі біля села Тюдів. Ця місцевість дуже схожа на краєвиди, що відкриваються з Чернечої гори: звідси, з гористого лівого берега Черемоша, добре видно простори сусідньої Буковини, щоправда, не такі відкриті, як черкаські «лани широкополі».

      На східній стороні Сокільської скелі після війни сталася маленька українська трагедія: молодий вояк УПА, якого переслідували енкаведисти, залишившись без патронів, кинувся з гори вниз, аби не потрапити в принизливий полон. Тепер там стоїть скромний хрест. Цей символічний збіг обставин певною мірою і визначив місце проведення віче та концерту, на які зібралися мешканці довколишніх сіл, молодь з Івано-Франківщини, Львівщини та Буковини.

      «День героїв фактично збігається з датою повернення Шевченка в Україну, на дніпрові береги, до милих його серцю ланів і круч, — сказав керівник обласного штабу «Нашої України» Зеновій Шкутяк, — тому для проведення свята ми обрали місце біля пам'ятника Кобзареві. Цікава і незвичайна його історія. Як писав у своїх спогадах Богдан Лепкий, ніхто достеменно не знав, звідки на пам'ятникові з'явилися Тарасові слова. Жандарми встановили нагляд, щоразу стирали напис, а він знову і знову з'являвся. Є свідчення, що їх писали львівські студенти Ярослав і Роман Стефановичі, які приїжджали в Кути на канікули до свого родича. Ці хлопці теж, поза сумнівом, були героями. Вони стоять в одному ряду з мільйонами українців, які боролися за незалежність своєї Батьківщини. Наш обов'язок — ніколи не забувати про героїв і про справу, заради якої вони свідомо жертвували найдорожчим — життям».

      Ще однією сторінкою вдячної пам'яті цього ж дня стало відкриття в Косові Музею історії визвольної боротьби, організованого за сприяння національно-патріотичних організацій Косівщини.