Пухлина й організм — хто кого?

24.09.2010
Пухлина й організм — хто кого?

Ракова клітина під мікроскопом. (Фото з сайту science.compulenta.ru.)

Провідні політики найвпливовіших країн світу колись поставили перед медичною спільнотою завдання — до 2000 року повністю вирішити проблему раку. У XX столітті здавалося, що від перемоги над пухлинними процесами людство відділяють буквально декілька кроків. Мовляв, розшифруємо геном, розкладемо все по полицях, ну невже після цього в раку залишаться якісь секрети? Утім гучні відкриття відбулися, але про повну перемогу над важкою патологією говорити не доводиться.

 

У людсьому тілі мутує мільйон клітин

«Усе виявилося не так просто, як здавалося керівникам дер­жав, — зауважує директор Інституту експериментальної патології, онкології та радіобіології імені Р.Є. Кавецького НАН України, доктор меднаук, академік, професор Василь Чехун. — Рак виявився надто індивідуальним захворюванням. Кожна людина, яка має рак, відрізняється від усіх попередніх пацієнтів, тому й не можна лікувати всіх однаково».

Про це академік розповів під час Міжнародної конференції «Пухлина й організм: нові аспекти старої проблеми», яка триває у Києві. До Інституту експериментальної патології, онкології та радіобіології імені Р.Є. Кавецького, який у ці дні відзначає 50–річний ювілей, з’їхалися дослідники з усіх куточків земної кулі. Для чого? Щоб поділитися ідеями (а вони, як каже пан Чехун, цінніші за гроші), побачити, як аналогічні проблеми розв’язують сусіди, та розповісти про свої здобутки. Причому всіх цікавила тема: як саме пухлинні клітини взаємодіють з іншими клітинами в організмі, зокрема з імунною системою.

Професор Іван Русін, який представляв один з університетів Сполучених Штатів, пояснив, що на певному етапі для вчених стала справжньою несподіванкою подвійна роль імунної системи в пухлинному процесі. З одного боку, захисні сили організму важливі для виявлення і знищення клітин–мутантів. Але, водночас, саме імунітет нерідко відіграє важливу роль у процесі розвитку раку. Інфекція, хронічне запалення призводять до того, що в тілі «народжуються» клітини з пошкодженими ДНК. А імунна система іноді не реагує на саму ракову клітину, а реагує тільки на запалення, тому своєю неадекватною поведінкою тільки допомагає пухлині розростися.

За останніми дослідженнями, всі 100 відсотків населення планети є носіями пухлинних клітин. Але імунні «солдати» не дають патологічним клітинам господарювати в організмі. І тільки в невеликої частини людства це носійство виливається в онкопатологію. Але вчені поки не роз­крили механізмів, які в одному випадку унеможливлюють виникнення пухлини, в іншому — провокують її появу.

«Ми знаємо, що в людському тілі мутує багато клітин, мільйон клітин, — продовжує обговорення теми професор Міхаель Хорсман (університет Орхус, Данія). — Але чому в деяких людей вони перетворюються на ракові клітини, нам не відомо. І чому в одних людей організм може опиратися пухлинному процесу, а в інших — ні, треба ще досліджувати й досліджувати. І пам’ятати ось про що. Нам відомі багато чинників, які впливають на виникнення раку. Це нездоровий спосіб життя, неправильне харчування, куріння, алкоголь, надмірне перебування на сонці тощо. Ми кажемо людям: «Не зловживайте цим, це небезпечно, може бути рак!». Але це нікого не спиняє. Люди роблять те, що робили».

Рак яєчників часто передається «у спадок»

За словами професора Євгена Імянінова, керівника відділу біології пухлинного росту НДІ онкології імені М.М. Петрова (Санкт–Петербург, Росія), ще 20 років тому лабораторія була абсолютно відірвана від клініки, а сьогодні вони щільно співпрацюють. Сучасні методи лабораторного дослідження стали доступними для онколікарень, і зараз існує велика кількість тестів, які дозволяють точно діагностувати деякі види раку на ранніх стадіях. Наприклад, рак яєчників. Це най­смертоносніший різновид пух­лини, який в одному із шести випадків передається жінці «у спадок», тобто є генетично зумовленим. Знаючи це, лікарі можуть робити аналізи жінкам, які мають родичів із таким діагнозом. І знайшовши відповідні пухлинні маркери, запобігти виникненню пухлини чи усунути її на ранній стадії.

Аналогічна ситуація склалася із раком молочної залози, каже пан Імянінов. Це найпоширеніша серед жінок онкопатологія (хворіє кожна десята жінка). У п’яти відсотків хворих рак молочної залози є генетично зумовленим, і немає нічого складного в тому, щоб у лабораторних умовах вчасно діагностувати цю патологію.

Раніше про це було годі й подумати, кажуть дослідники. А сьогодні вже можна говорити принаймні про три проривні моменти в галузі боротьби з раком. Як зазначає професор Інгеман Ернберг (відділ мікробіології, пухлинної та клітинної біології Каролінгського університету, Стокгольм, Швеція), йдеться, по–перше, про новий тип лікування, який з’явився буквально п’ять–шість років тому. Це застосування біологічних речовин і невеличких доз медикаментів, які можуть прицільно впливати на ракову клітину.

«Ми переходимо до конкретного лікування, у процесі якого націлюємося на конкретну ракову пухлину, а не опромінюємо весь організм, — пояснює пан Ернберг. — Другий прорив — це метод молекулярної клітинної біології, про який ми мріяли, без перебільшення, 30 років! Ми можемо знайти пухлинні клітини чи навіть невеличкі фрагменти ДНК у сечі, крові, слині людини. А значить, можемо точніше проводити тести. Проблема в тому, що до кожного типу раку — молочної залози, простати, шлунка, легенів тощо — треба проводити окремі тести. Але це все одно прорив. Третій момент: тепер ми розуміємо, що захворювання на рак завжди унікальне, у кожної людини — своя картина, свій перебіг, лікування, прогноз. Отже, тепер діагностувати і лікувати треба не всіх під одну гребінку, а кожного зокрема. І ми бачимо, що сьогодні це застосовується у клініці. Наприклад, генетичне тестування дітей, хворих на лейкемію, дає змогу перед лікуванням правильно дозувати радіо–, хіміотерапію. І це означає, що деякі пацієнти зазнають за потреби меншого втручання, інші — більшого».

Крім того, професор нагадує, що 17—18 відсотків раку спричинені вірусом або бактерією. Це надзвичайно цікава ділянка, на якій найлегше працювати. А все тому, що від таких збудників, які, наприклад, запускають рак шийки матки, вже випускають та успішно застосовують вакцину, що має попередити нові випадки такої недуги.

 

ВАЖЛИВО!

Не вбивайте хворобу разом із людиною!

Фахівці кажуть, що індивідуалізація лікування раку — дуже важливий момент. Адже поширена нині хіміотерапія, на жаль, убиває не тільки ракові, а й нормальні тканини організму. І якщо для якогось пацієнта можна буде дати меншу дозу «хімії», щоб досягти гарного результату, то навіщо давати більше? Про всяк випадок? Іноземні експерти переконані, що такий підхід до здоров’я і життя пацієнта є неприпустимим. Сьогодні мало просто вбити рак, треба ще й не вбити при цьому людину, та ще й постаратися, щоб пацієнт не лишився калікою після численних процедур та ін’єкцій.

«Сьогодні нам потрібне не таке токсичне лікування, яке вбиває всі клітини без розбору, — говорить директор комплексного пухлинного центру Університету південної Кароліни (США) професор Петер Джонс. — А то виходить щось схоже на те, якби хтось захотів вимкнути тут світло, пустивши на повітря цю чудову залу. Не треба нищити залу! Цільове лікування набагато краще. Загалом раніше спеціалісти досліджували це поле без урахування того, що пухлина — це також тканина організму. Ставлення радикально змінилося років 10 тому. Раптом люди усвідомили, що рак — не «щось», яке невідомо звідки взялося, не тісто, яке зійшло ні сіло ні впало. У побудові цієї пухлини були задіяні всі системи, зокрема імунна, нервова, ендокринна. Тому й долати проблему треба комплексно, а не локально».

 

ЗАПОБІГТИ!

Рак медогляду боїться

Незважаючи на широкий арсенал ліків та різних засобів для лікування раку, головний удар онкологів має бути на зовсім іншому фронті, переконаний Василь Чехун. Ідеться про профілактику ракових захворювань. «І це можна легко зробити, навіть без великих матеріальних витрат, — каже академік. — Треба просто нести знання в народ. На жаль, людина ставиться до власного здоров’я зневажливо, вона, за великим рахунком, розраховує на якусь пігулку. Мовляв, коли щось лихе трапиться, пігулка врятує життя. Але це неможливо! За здоров’ям треба слідкувати, не сподіватися на таблетки, а попереджувати хвороби. А якщо вже є якісь передпухлинні захворювання (вони чітко відомі), то людина має робити все необхідне, аби не допустити переходу цих патологій у рак».

За словами фахівця, профілактика — це здорове харчування, здоровий спосіб життя, відмова від поганих звичок. А ще — профілактичне обстеження у лікаря, навіть якщо ніде не болить і ніщо не турбує. Бо рак буває дуже «тихим», може проходити безсимптомно, а вже коли хворий зрозуміє, що йому потрібна допомога, лікар може й не врятувати.

Тому більшість експертів кажуть, що повернення до практики обов’язкових медичних оглядів населення допоможе покращити здоров’я нації. «Від профілактичних медоглядів виграють, насамперед, громадяни, адже чим раніше виявлять хворобу, тим легше її буде вилікувати», — вважає експерт з охорони здоров’я «Сильної України» Володимир Дудка. — Але щоб диспансеризація була справді ефективною, слід створити умови для якісного лікування. Бо замало тільки виявити хворобу, потрібно вилікувати людину».

За словами фахівця, держава має переглянути кількість місць у стаціонарах, яких сьогодні вдвічі більше норми, а головне — оптимізувати фінансування системи охорони здоров’я, приділивши більше уваги першому рівню медицини. «Надання медичної допомоги на первинному медико–санітарному рівні (амбулаторне лікування, допомога сімейних лікарів) в рази дешевше, ніж надання високоспеціалізованої допомоги, — ствер­джує експерт. — Наприклад, порівняно з другим рівнем (лікування у стаціонарах) — у вісім разів дешевше, а з третім (лікування у спеціалізованих клініках) — у двадцять разів!».

Онкологи додають: щорічні мед­огляди не потребують дороговартісного обстеження, але допоможуть виявляти передпухлинні стани й маленькі пухлини. Лікувати таких пацієнтів просто, дешево, швидко та не дуже травматично для організму порівняно із запущеними випадками. Адже одна річ — усунути пухлинний вузлик на молочній залозі і зовсім інша — рятувати від смерті хвору з величезною пухлиною у грудях та метастазами в легенях і печінці. У першому випадку жінка пролікується і далі житиме довго і щасливо, а в другому — невідомо, чи житиме взагалі.