Гарт для гурту

28.07.2010
Гарт для гурту

Спілкування біля вогнища — це ж класика відпочинку! (Фото Ігоря ЧИРЧЕНКА.)

Сумщина за кількістю дітей, що відпочивають організовано, минулого року була в п’ятірці кращих. Цього року принаймні з десятки теж «не випаде». Бо ж до середини літа «потаборувало» вже більше половини тих, кого передбачали оздоровити.

 

«На море не поїдемо!»

Цей загін називається «Торт». Назву придумали його учасники — шестилітки, наймолодші у дитячому оздоровчому центрі «Чайка» профспілки ВАТ СМВО імені Фрунзе. Ще один загін, з яким знайомимося, — старшокласники. Назва ще більш несподівана — «Покупаний Іван». Відповідно кімната загону прикрашена за купальськими мотивами, до теми — «речівки» та «кричалки». Порівняти це з табірним відпочинком свого дитинства? Навіть не варто намагатися: такої творчої свободи та розкутості в той час не було.

Заступник директора центру з виховної роботи Тетяна Подоляка наводить красномовний приклад: п’ять років поспіль один хлопець­ приїздить до «Чайки». На вмовляння батьків відпочити інакше відповідає категорично: «Не поїду я на ваше море, у табір хочу».

Так само категорично не згоджуються змінити свій відпочинок у таборах «Сузір’я–1» та «Сузір’я–2», що поблизу села Курган Лебединського району. Табори ці наметові, і їх мешканці впевнені — тут цікавіше, ніж на морі, а також ліпше, ніж у стаціонарних корпусах. Адже тут вони навчаються значно більшому, ніж «стаціонарники»: самі впорядковують територію, допомагають куховарити, більше розважають себе самі, не сподіваючись на вожатих.

Бути чи не бути відпочинковій альтернативі?

Наметовий відпочинок у області набув офіційного статусу зовсім недавно. Громадські організації проводили таке дозвілля значно давніше. А Сумщина стала першою, де наметові табори почав фінансувати бюджет.

«Це справа досить непроста, — визнає перший заступник директора Державного центру соціальних служб сім’ї, дітей та молоді Володимир Вовк. — Загалом в Україні такі табори проводяться лише за недержавний рахунок».

Чому ж область наполегливо впроваджує наметовий відпочинок? Тут він, власне, теж почався з проекту громадської організації. А потім, мабуть, завдяки тому, що один із керівників того громадського проекту — Віктор Бобиренко — очолив обласне управління в справах молоді та спорту, намети стали формою офіційного літування школярів.

Уже тут можна зупинитися для означення першої з проблем щодо статусу наметового відпочинку. Є його різне прочитання. Міністерство, скажімо, згоджується, що тут відбувається й оздоровлення. Чому ж ні — річка, ліс, постійно свіже повітря, рух, апетитна їжа, приготовлена на вогнищі!.. Та Фонд соціального страхування стоїть на тому, що у даному разі мова виключно про відпочинок, а не про оздоровлення. Звідси — неузгодженості в процесі фінансування.

Скільки існують наметові табори, існують і претензії санітарних лікарів. Не тому, що їм хочеться прискіпуватися до «наметників», просто немає визначених вимог до таборів такого типу. А, погодьмося, якщо підійти до них із мірками табору стаціонарного, то — ховайся! — порушень не знайде хіба що ледачий.

«Я мав зустріч із головним санітарним лікарем України щодо цієї проблеми, — розповідає заступник голови Сумської обласної державної адміністрації Сергій Грицай, — і він пообіцяв видати положення, що регламентувало б вимоги СЕС саме до таборів наметового типу. Тоді постійна напруга з цього приводу, сподіваємося, буде знята».

Отже, слід подбати про нормативну базу. Дітям усе одно, хто там і як фінансує табір, — їм подобається, а отже, дорослі мають створити можливості для такого відпочинку.

Головне — щоб відпочивати було де!

Окрім того, що альтернативна форма відпочинку до вподоби школярам, а з цього року — й студентам коледжів та профтехучилищ, вона має свої переваги. Віктор Бобиренко в цьому переконаний. Передусім, це дешевше, ніж відпочинок у стаціонарних корпусах. І справа не лише у вартості путівки. Порахуйте, скільки затрат потребують стаціонарні табори поза літнім періодом: комунальні платежі, сторожування, ремонт будівель... Добре, що зараз такі приміщення намагаються використовувати і взимку. Але в будь–якому разі зібрати намети, спальні мішки та куховарське приладдя й покласти на зберігання значно простіше. Недарма в західних країнах молодь користується саме такою формою відпочинку — про «стаціонари» там і не чули. Мабуть, саме тому грантові програми підтримують наметове літо. Зокрема, Міжнародний фонд «Відро­дження» через громадські організації вніс свою частку в існування цьогорічних «сузір’їв». Завдяки цій підтримці, говорить Віктор Бобиренко, відпочине триста юних сумчан — а це немало.

«Намети — це ціла філософія життя, — говорить не лише державний службовець, а й голова Національної ради Всеукраїнського скаутського об’єднання «СПОК», а відтак — «ветеран» наметового відпочинку Володимир Вовк. — Тут застосовується інша модель виховання, є більше можливостей себе проявити. До речі, в Америці у таборах відпочиває лише п’ять відсотків дітей та підлітків. Але коли поглянути на біографії американської еліти, то 95 її відсотків пройшли через наметове загартування. Взагалі ж мають бути всі форми відпочинку. Тут мій підхід надзвичайно простий: краще, коли все це є, аніж коли всього цього немає».

Бо, за великим рахунком, зізнається Володимир Вовк, наша статистична звітність приховує деякі нюанси. Ми говоримо, що оздоровлюємо в Україні, наприклад, два мільйони двісті тисяч дітей. Але ж у нормальних умовах, за містом, у тих чи інших таборах, перебувають хіба двісті тисяч. Решта статистики — діти, які після навчання зайняті у пришкільних таборах. А цей так званий відпочинок на асфальті хоча й виконує свою добру місію зайнятості, організованості дітей, навряд чи може справді претендувати на оздоровчі функції. Тому будь–які форми позаміського відпочинку є плюсом до здоров’я молодого покоління.

...Під час нашої мандрівки відпочинковими таборами області відбулася ще одна зустріч. Студентка Яна Опарій, яка чотири роки тому відпочивала в найпершій наметовій зміні, цього року стала в «Сузір’ї» вожатою. «Я пам’ятаю кожен день свого відпочинку. Дуже хвилювалася, чи зможу працювати, але потім зрозуміла, що просто потрібно отой кожен день робити веселим і яскравим».

  • Там, де гори й полонини

    Нещодавно в столиці провели чергову благодійну акцію на підтримку сімей учасників антитерористичної операції на сході країни. >>

  • Нав’язливі парасольки і шатра

    Одеська СЕС благословила відпочивальників на відпочинок, повідомивши, що цього року морська вода на пляжах міста відповідає нормам. Для проведення бактеріологічного дослідження спеціалісти міського управління санепідемслужби відібрали близько 50 проб. >>

  • Поліські джунглі

    Якби Бог вділив Волині трохи довше літо та кілька толкових інвесторів, її Шацькі озера вже давно б могли стати ще одним Кримом. Та якщо гроші знайти — завдання з тих, що вирішуються, то сонячних теплих днів озерний край отримав стільки, скільки вже отримав. Тому по максимуму ловить кожну літню днину. >>

  • «Відпустка» для малят біля «мами»

    Коли сподівання на оздоровлення в Криму для людей без «вати» в голові відпали, основну ставку зробили на Одещину. Регіон цілком справедливо вважають головною альтернативою не лише для відпочинку на морі дорослих туристів, а й для дітей. За кількістю оздоровчих закладів область із центром у місті, яке нерідко називають з прикладкою-означенням «мама», займає лідируючі позиції на материковій Україні. >>

  • Табірна мова

    Пора, коли діти «йдуть у відпустку» на три місяці, для батьків додає клопоту: чим би їх зайняти, щоб не сиділи вдома за гаджетами. Рятівною соломинкою для тих, у кого є молодші школярі, стають денні табори на базі загальноосвітніх навчальних закладів. >>

  • Дітям Донбасу повертають дитинство

    Цього року близько 167 тисяч маленьких українців із зони АТО позбавлені можливості поїхати на канікули до бабусі, відпочити в санаторії поблизу міста або відвідувати пришкільний табір. Щоб для них літо було з іграми на свіжому повітрі, а не серед уламків будівель і з сумними думками про війну, докладають зусиль державні органи соціального захисту та волонтери. >>