Вісімнадцята «чорна» весна...

24.04.2004
Вісімнадцята «чорна» весна...

(Павла ПАЩЕНКА з архіву «УМ».)

      ...Дехто після відвідин чорнобильської зони викидає взуття, бо, кажуть, у ньому потім ходити небезпечно — шкідливі нукліди, мовляв, залишаються тут назавжди. Бажано, потрапивши на цю горезвісну ділянку землі,  не ступати на «голий» грунт, а ходити лише бетоном чи асфальтом. Проте, за офіційними даними, у зоні обов’язкового відчуження тією землею щодня ходить 383 особи — саме стільки мешкає у 13 населених пунктах самоселів, як їх називають. Люди, переважно похилого віку, багато років тому повернулися до рідних домівок, незважаючи на всілякі заборони і протипоказання. Щороку на їх забезпечення держава витрачає півмільйона гривень — покращують дороги, слідкують за освітленням, доставляють пенсії та продукти харчування, які привозить спеціальна автолавка раз на тиждень, допомагають з організацією похоронів — це все, кажуть у Чорнобилі, чим ми можемо допомогти стареньким, які зробили свій остаточний вибір у житті: померти на рідній землі. А вони тим часом живуть, як жили й до трагедії: ловлять рибу «у чистих місцях», як самі у тому певні, ходять у порожню церкву і доглядяють покинуті кладовища...

      На ті мізерні пенсії, які отримують чорнобильські самосели, прожити нереально. Тому доводиться, окрім того, що харчуватися місцевим провіантом, ще й заробляти на життя протизаконним промислом. У чорнобильській зоні залишилося багато техніки та металу — заради нього багато хто готовий ризикнути життям. Правоохоронці визнають: охочих поцупити щось із зони відчудження вистачає.

      У Чорнобилі не живуть, а тільки працюють —  4-5 тисяч фахівців приїжджають на свої робочі місця вахтовим методом — мешкають вони у залишених ще 18 років тому п’ятиповерхових житлових будинках. Тому це місто не виглядає зовсім порожнім — на вікнах шторки, вазони на підвіконнях, паркани підфарбовані. Однак «жива» картинка виглядає  штучно на тлі занедбаних хат-пусток — відомо, що у Чорнобилі не живуть «звичайні» люди. Покинуті села — видовище не для слабких нервів. Справжні джунглі — бур'яни, крізь які ледь видно хати, покинуті будинки і занедбані провулки з роздовбаними ліхтарями у Прип’яті, раритетна телефонна будка (таких уже немає на наших вулицях з радянських часів), написи на стінах у прип’ятських квартирах на кшталт: «Ми тебе ніколи не забудемо, рідне місто!» — ці кадри щороку показують усі телеканали до річниці чорнобильської трагедії. Побачити це на власні очі — зовсім інша справа. Вісімнадцять років тому звідси виїхали люди. Із речей тоді взяли з собою лише документи та гроші, бо сказали їм, що вивезуть на кілька днів, а вийшло на все життя. Тепер фахівці кажуть, що «брехня заради правди» врятувала багато кому життя: якби люди знали, що ніколи не повернуться у свої оселі, їх усіх важко було б вивезти в один день. Щороку на Великодні поминальні дні у чорнобильську зону приїздить близько 20 тисяч людей, і все ж занедбані кладовища — буденна картина зони відчуження...

      Науковці стверджують, що допустимою нормою для людини є радіаційний фон, що становить 30—40 мікрорентгенів. Для порівняння: на ділянці колишнього так званого Рудого лісу, у зоні відчуження, цей показник сягає 2000 (!) мікрорентгенів. Усі науковці одностайні: ця земля ніколи не буде чистою. Після чорнобильської катастрофи  небезпечна зона фактично перетворилася на заповідник — тут заборонена будь-яка господарська діяльність. Не можна полювати, рибалити, збирати гриби та ягоди, а тим більше їх споживати. Через те, що людина перестала втручатися в природу, у зоні відчуження з’явилося багато птахів, унікальних звірів, у річці — риби. Кажуть, у водоймах навіть водяться велетенські соми. А у лісах — рисі, борсуки, лосі, косулі, дикі кабани. Однак, за словами Володимира Холоші, керівника Державного департаменту адміністрації зони відчуження і зони обов’язкового відселення, результати досліджень свідчать: вживати ані гриби, ані ягоди, ані м’ясо тварин і риб не можна. Проте «спортивний» інтерес залишається, та й жити за щось людям потрібно. Подейкують, що у чорнобильській зоні влаштовують справжні сафарі, масово вивозять ліс. Існування браконьєрів визнає і саме керівництво департаменту. «Наші працівники разом із міліцією постійно проводять рейди, — каже Володимир Холоша, — так, за 2003 рік  на території відчуження затримано 47 браконьєрів». Керівництво зони вже неодноразово застерігало: купувати на стихійних ринках продукти харчування небезпечно: не виключено, що гриби і ягоди — із Чорнобиля. Заробляють на «чорнобильських» грибочках та ягодах і мешканці прилеглих до зони сіл. Сезон починається навесні: цілими бригадами виїжджають збирати лісові «дари», аби потім продати їх у столиці під виглядом «домашнього» товару. 

      Загальна площа зони безумовного відселення становить майже три тисячі квадратних кілометрів — за такою територією важко встежити.

      Чи не найбільшою проблемою є водопілля  (адже 90 відсотків усіх радіонуклідів поширюється водним шляхом) — у період «розливу» річок вода виходить на забруднені заплави і змиває радіонукліди в Прип’ять. Найпотужніші водопілля сталися тут у 1991, 1994 та 1999 роках. Саме тоді й було вирішено побудувати захисні дамби — лівобережну завдовжки 11 кілометрів побудували ще у 1991 році, правобережну споруджують і досі. Цьогоріч її будівництво планують закінчити.

      Напрями з ліквідації наслідків чорнобильської трагедії, перш за все, передбачають підтримання екологічного стану навколишнього середовища. Тому спеціальні служби, що працюють на території відчуження, забезпечують мінімалізацію виносу радіонуклідів за межі  зони водними, повітряними і техногенними шляхами, охороняють територію, доглядають за лісами (сьогодні у чорнобильській зоні є потужна протипожежна частина, цілодобово патрулюють лісосмуги), проводять радіологічний моніторинг. Наразі стоїть перед усіма причетними до цієї справи фахівцями першочергове завдання: будівництво та підготовка до введення в експлуатацію комплексу з переробки і захоронення РАВ «Вектор», проектування та будівництва другої черги якого заплановано на нинiшнiй рiк. На нього виділяється 12 мільйонів гривень.

      Починаючи з 2000 року, на здійснення обов’язкових заходів у зоні відчуження щорічно виділяють 64, 8 мільйона гривень, хоча лише у 2003 році індекс інфляції склав 8,2 відсотка. Недостатність фінансування серйозно впливає на будівельну програму в зоні відчуження. Але водночас, за словами заступника міністра з питань надзвичайних ситуацій Олександра Капітули, цього року Державний департамент та підприємства МінНС мають завершити розробку та затвердити проект з реконструкції пункту захоронення радіоактивних відходів «Буряківка», розпочати ліквідацію пункту відстою радіоактивно забрудненої техніки «Розсоха-1». Планується також цьогоріч завершити розробку проекту консервації ПЗРВ «Підлісний». Нинішнього року планується закінчити концептуальний проект нового безпечного конфайнменту (НБК) у рамках всесвітнього проекту SIP на об’єкті «Укриття». Тут мають уже найближчим часом розпочати будівельні роботи.

  • Атлантида Полісся

    Учені дослідили, що роль Поліського регіону є визначальною в етногенезі українців. Більше того, частина закордонних дослідників переконані, що саме Полісся — прабатьківщина слов’ян. Чорнобильська катастрофа у 1986–му, здавалося, навіки поховала цю унікальну часточку духовної культури людства. Утім за 15 років роботи в «зоні» працівники Державного наукового центру захисту культурної спадщини від техногенних катастроф Міністерства з надзвичайних ситуацій України повернули вигляд і дух поліського світу. Точніше, зібрали десятки тисяч пам’яток і архівних документів, які на сьогодні розпорошені по непристосованих будівлях. Адже для столичного музею Полісся міська влада за 10 років так і не підшукала приміщення. >>

  • По той бік колючого дроту

    Чорнобиль того дня зустрів нас рясним дощем і холодом. Погода начебто така ж, як і в українській столиці, та от переживаємо: а дощ не радіаційний? «Ваш дозвіл на проїзд у зону», — збиває з роздумів чоловік у військовій формі. Ах так, контрольно–пропускний пункт «Дитятки», — єдиний шлях на заборонену територію, від якої відцурались усі, крім корінних жителів. Загалом усе тут, як на справжньому кордоні: шлагбаум, прикордонники і на руках у всіх приїжджих — спеціальні дозволи, запрошення і обов’язково паспорт. Тільки от черг немає. Ніхто не поспішає перетнути і досі небезпечну зону, а відчуваєш себе справжнім іноземцем у своїй країні. «Проїжджайте», — киває головою кремезний чоловік, ретельно перевіривши усі дані включно з номерним знаком автомобіля і вмістом багажника. >>

  • Табуни тарпанiв

    Щороку Україна вкотре згадує тих, кого чи то доля, чи то халатність колишньої радянської влади змусила назавжди покинути рідну домівку.
    Кожного року двадцять шостого квітня десятки тисяч людей, які залишилися живими після радіаційної катастрофи на Чорнобильській атомній електростанції, з болем згадують страшні дні, ночі й місяці після вибуху, відвідують милі серцю місця у тридцятикілометровій зоні й намагаються всіма способами назавжди залишити в пам'яті українців жахливу історію — як застереження майбутнім поколінням. >>

  • Чорнобильський подзвін

    Учора в усій країні був «чорнобильський день». Почався він рано вранці, а точніше, по першій годині ночі (саме в цей час 20 років тому вибухнув 4-й енергоблок) панахидою по жертвах Чорнобильської трагедії. Опісля представники вищої влади на чолі з Президентом Віктором Ющенком, Прем'єр-міністром Юрієм Єхануровим та Головою ВР Володимиром Литвином поклали букети червоних троянд до монумента жертвам катастрофи. Об 11.30 Віктор Ющенко вже летів у «зону». Поїздка глави держави охопила все, що тільки можна тут відвідати, — і огляд зруйнованого реактора на ЧАЕС, і мертве місто Прип'ять, і місто Чорнобиль. >>

  • СБУ знала і мовчала

    Учора, до чорної чорнобильської дати, у музеї СБУ керівництво Служби безпеки продемонструвало пресі досі засекречені матеріали, які проливають світло на деякі нюанси аварії на ЧАЕС. Зняття грифа «цілком таємно» приурочено до дати, і в цьому факті вчувається й цинізм, і бажання «відрапортувати». А тим часом секретні матеріали, які відкривають страшні сторінки чорнобильського лиха, спочивали на полицях архівів СБУ, подалі від громадськості, чекаючи «круглої» дати. >>

  • Чаркування у чорнобильських джунглях

    —Ви не думайте, дітки, що той котик такий паршивий від радіації. Е ні, він не заразний, то він за кицьок із сусідським побився, — тьотя Віра лагідно дивиться на справді огидного двомастого кота, схожого на пораненого, але непереможеного чеченського бойовика. Тварюка сидить на паркані і осатаніло точить об нього кігті, не відводячи злих очей від зграї журналістів. Я не встигла й спитати, як звати того чорнобильського волоцюгу, бо господиня, виступивши «перед тєлєвізором» і розповівши короткий курс своєї історії, кличе всіх до хати. >>