Здавалося, як ніколи раніше, казково і щедро цвіли-пінилися наші сади. В ті останні вихідні квітня 86-го ми милувалися цим дивом, їхали з дітьми на дачі й городи, на «маївку» до лісу і не здогадувалися, що саме в ці дні вже зробили крок у вічність перші шестеро молодих київських пожежників, які буквально своїми тілами захищали нас, що вже 2-го травня був сформований зведений загін пожежної охорони області, якому належало проводити складні роботи з дезактивації техніки, яка працювала в зоні, відкачувати воду з-під зруйнованого реактора. Ми ще не відали, що десятки, сотні, тисячі людей вже гасили Чорнобиль власним життям, що ланка, очолювана тоді капітаном внутрішньої служби Анатолієм Івановичем Григоренком — першою з чернігівських — уже виконувала спеціальне завдання в зоні четвертого реактора, змиваючи з його даху смертоносні графітові уламки.

26 квiтня — день катастрофи на Чорнобильськiй АЕС.
На чорнобильській землі, що стала зоною відчуження та безумовного відселення, триває життя. Але яке?! Самосели, які отримують мізерні пенсії, змушені харчуватися «підніжним кормом» і заробляти на прожиття незаконним промислом, адже в «зоні» залишилося багато техніки та металу, який вони здають на брухт.
Загальна площа цього анклаву — майже три тисячі квадратних кілометрів.