Промайнув XIV Міжнародний фестиваль «Музичні прем'єри сезону», який залишив після себе не лише приємні спогади та враження, а й низку питань. Наприклад, чому в програмі одного з найрезонансніших проектів — «Жінки в музиці», що проходив у рамках цього фестивалю, не фігурувало ім'я Алли Загайкевич? Адже творчість цієї композиторки, відомої багатьом прихильникам сучасної музики по фільму «Мамай» і вражаючим електроакустичним експериментам, заслуговує на особливу увагу. Чи це була політика організаторів, чи власна позиція автора? На це та низку інших питань відповіла сама Алла Загайкевич.

Порпатися у чужій білизні, щедро здобрюючи цей процес примітивно-масними жартами та крутими слівцями, — заняття для театру не нове. У цьому форматі навіть авторські орієнтири вималювалися: Микола Коляда робить це прямолінійно й по-простому, Роман Віктюк — із таким собі естетсько-блакитним епатажем, який останнім частом усе частіше скочується до вульгарщини, Дмитро Нагієв в «Еротиконі», не мудруючи лукаво, ходить у спущених лосинах. Це давно вже не тягне на сенсацію чи театральний експеримент, не шокує, не дратує і навіть не псує настрій. Надивилися. Звикли. Йдемо далі. Але питання: «Навіщо знову?» — залишається. Особливо коли до таких «мазків» на сцені вдаються митці, яких знають, люблять і поважають завдяки виставам, що з подібним лексиконом та прийомами не мають нічого спільного.