Події в маленькому закарпатському містечку, яке під час «мерської» виборчої кампанії стараннями «кримінальних елементів» з усієї України та їхніх «об'єднаних» ватажків опинилося, по суті, поза законом, привернули до себе увагу всього цивілізованого світу. Ще б пак, адже протистояння народних депутатів із бритоголовими «братками» на власні очі бачили спостерігачі ОБСЄ, котрі, безумовно, повідомили європейським структурам про те, що робиться у країні, яка претендує на місце в Євросоюзі. Не залишилися осторонь і дипломатичні місії найвпливовіших держав планети, представники яких мають можливість спостерігати за нашими «бєспрєдєлами» безпосередньо в Україні. Скажімо, «глибоко стурбовані тим, як проведено вибори у Мукачеві», Сполучені Штати Америки.

Останнім часом у нашої влади не виходить, даруйте за каламбур, добре ПУКнути — себто якимось чином виправдати чи зміцнити існування такої розрекламованої парламентсько-урядової коаліції. З помпою, у присутності найбільших чинів держави підписували угоду про ПУК, присягалися змінити Конституцію, а тут — бац! — політреформа завалилася. Зібралися півтора тижні тому у Президента та його канцеляриста, постановили виснути «єдиним і неповторним» Віктора Януковича, а плани з єдиним кандидатом у президенти від влади знову розбиваються на друзки. Нещодавно про намір іти на вибори самостійно оголосив лідер народних демократів Валерій Пустовойтенко, а вчора — і Партія промисловців та підприємців Анатолія Кінаха.

У «трудовому» секторі українського політикуму щодня нові сюрпризи. Цього разу сорока з новиною на хвості вилетіла не з парламентського, а з партійного табору «Трудової України». «Сорокою» виявився один із найавторитетніших «трудовиків», а за сумісництвом — один із найбагатших людей України й зять її Президента Віктор Пінчук. Як повідомляє УНІАН, засновник «ТУ» вирішив вийти з лав партії.

Коли півтора року тому у Верховній Раді третього скликання з-під палиці Банкової народжувалася парламентська більшість, опозиційні депутати, журналісти й усі небайдужі громадяни України напружено чекали початку кожного пленарного засідання, аби дізнатися, скільки нардепів «зламалися» й перейшли до якоїсь із «більшовицьких» фракцій цього дня. Ситуація повторюється. Однак тепер спостерігачі за парламентськими процесами з цікавістю відстежують передислокацію «бойових одиниць» уже в межах самої більшості. Учора, скажімо, свою фракційну приналежність поміняли два нардепи. Від соціал-демократів (об'єднаних), повернувшись до лона рідної «Трудової України», відійшов безпартійний мажоритарник Ярослав Сухий. У минулому скликанні ВР пан Ярослав був представником саме цієї фракції, але в нинішньому варіанті депутатського корпусу чомусь одразу ж приєднався до фракції СДПУ(о). Тепер, коли «ТУ» «очистилася» від «промисловців та підприємців», Сухий знову опинився в її лавах.

Ювілеї інколи «розгортаються» на тлі зовсім не святкових настроїв. «Рівно 45 років тому старше покоління на першому з'їзді журналістів України заснувало нашу спілку», — такий початок доповіді Ігоря Лубченка, присвяченої учорашній даті — дню заснування Національної спілки журналістів. Тоді, мало не півстоліття тому, журналісти вперше замислились над шляхами і можливостями захисту своїх інтересів. Звісно, за часів тоталітаризму цей захист міг бути вельми умовним. Але надзвичайно потрібним, втім, так само, як і зараз. Адже вже надходять повідомлення про те, що напередодні президентських виборів влада має намір всерйоз узятися за дресирування ЗМІ, і з цією метою на початку травня нібито планується всеукраїнська нарада редакторів районних і обласних газет, де, напевне, буде «популярно» роз'яснено, кого і як слід «піарити» протягом усієї кампанії.

«Зустріч президентів України та Росії на Кучмовій державній дачі «Зоря» відбулася вже поночі. Позавчора за десять хвилин до 00.00 Кучма та Путін почали розмову тет-а-тет, а розійшлися десь по першій годині», — так повідомив журналістам прес-секретар президента РФ Олексій Громов. Уже наступного, вчорашнього, ранку президенти розмовляли прилюдно — під час обміну грамотами щодо ратифікації свіженьких договорів про російсько-український державний кордон та про співробітництво у використанні Азовського моря й Керченської протоки, а пізніше — у Лівадійському царському палаці (у тому самому, куди кілька тижнів тому не хотіли пускати бідолагу-мільярдера Сороса) на конференції, яка називалася суворо і однозначно: «Україна та Росія: стратегічне партнерство».