Із 6 травня в українському прокаті стартує один із найочікуваніших фільмів 2010 року: російська картина «Як я провів цього літа» режисера Олексія Попогребського. Такі фільми рідко показують у кінотеатрах, адже в ньому немає екшену і він не претендує на шалені касові збори через участь у проекті розкручених зірок. Проте ця двогодинна драма не потребує дутої розкрутки: лейбл якості на ньому поставив останній Міжнародний кінофестиваль у Берліні, де фільм здобув три «Срібні ведмеді» (за найкраще виконання чоловічих ролей — Григорію Добригіну, Сергію Пускепалісу, та за «видатний внесок у кіномистецтво» — оператору Павлу Костомарову).
Якщо вдаватися до теоретичних визначень та систематизації, то пригадаємо, що 37–річний Олексій Попогребський належить до «нової хвилі» російського кінематографа, де компанію йому складають Олексій Герман–молодший, Борис Хлєбніков, Іван Вирипаєв, Кірілл Сєрєбрєнніков. Його попередні кінороботи були відзначені Московським кінофестивалем та «Кінотавром». Тобто очікування щодо нового фільму були найоптимістичніші. І Попогребський не зруйнував наш логічний ланцюжок.
Дія фільму відбувається на метеостанції на одному з островів чукотського краю. Дійові особи — аскетична природа, холодне море і двоє працівників метеостанції: суворий неговіркий начальник Сергій Віталійович та молодий стажер Паша. Є у фільмі ще один важливий елемент — безтілесний, проте сильний дух чоловічого бажання швидше повернутися додому, де чекають дружина і син. І коли цей дух зникає, руйнується вся піраміда взаємостосунків між чоловіком та юнаком, між ними та природою. Тоді людина перетворюється на звіра.
Фільм знятий у легкій плинній манері, настільки синхронно з діями героїв, що часом це нагадує ефект геймера, який зливається з віртуальним персонажем. І ми вже їмо, бігаємо, тікаємо, боїмося й ненавидимо так, як цього хоче режисер. Його спільник — оператор, чия камера фіксує не просто рухи живих істот, а й комунікацію: безмовну, на рівні жестів і погляду. Таким чином Попогребському вдалося зняти фільм, зрозумілий усьому світу, адже він оперує універсальною мовою любові й ненависті.
У Києві у вівторок, 30 квітня, стартував Фестиваль української писанки. На ньому було зафіксовано світовий рекорд із наймасовішого розпису майстрами з різних регіонів України. >>
МУР — це молодий музичний проєкт, що в своїх треках висвітлює одну з найболючіших трагедій українського народу XX століття — «Розстріляне відродження». >>
Композитори Ілля Разумейко та Роман Григорів, які створюють разом сучасні опери, а за одну з них навіть отримали Шевченківську премію, — 10 травня у Києві представлять свій новий твір Gaia-24. >>
Міжнародний літературний конкурс «Коронація слова» оголосив переможців відзнаки «Золоті письменники України» під час фестивалю «Книжкова країна». >>
Пам’ятаємо, як у післявоєнні роки сталінська камарилья вела боротьбу з т. зв. «космополітами», тобто тими людьми, які, побувавши в Європі, цікавились європейським способом життя, культурою, мистецтвом тих народів, яких московія «асвабаждала от гньота буржуазіі». >>
У квітні у столиці відбулася прем’єра спільного проєкту Херсонського обласного драматичного театру імені Миколи Куліша та Київського академічного театру «Колесо» — вистави про замасковані надії позбутися самотності «Надвечір’я з рок-н-ролом». >>
