УПА в Будапешті

18.11.2009
УПА в Будапешті

Керівник угорської військової місії полковник Ф. Мартон (третій зліва) серед старшин УПА в с. Будераж. Грудень 1943 р.

Про зовнішньополітичну діяльність українських націоналістів у роки Другої світової війни широкому загалу майже не відомо. Скажімо, про те, що у 1943–44 рр. Організація українських націоналістів — бандерівців (ОУН (б)) провела низку мирних переговорів з представниками сусідніх Угорщини і Румунії, а також польським націоналістичним підпіллям. ОУН, виявляється, була активним учасником міжнародних відносин. У вкрай несприятливих міжнародних умовах представники українського визвольного руху обстоювали українські національні інтереси і змушували рахуватись із ними представників інших держав та народів. Підтвердженням цьому, зокрема, є також історія таємної місії ОУН (б) до столиці Угорщини в грудні 1943 року.

 

Спершу — усна угода

Це починалося наприкінці літа 1943–го на території Волині, де дислокувалися угорські окупаційні частини. Німці залучали їх до здирання продовольчих «контингентів» з місцевого населення та антиповстанських операцій. Проти них, на захист мирного населення, виступили українські повстанці. Вони зініціювали низку боїв з угорськими військами і завдали їм значних втрат, ще й поповнили свої запаси зброї та боєприпасів. Угорське командування, не бажаючи проливати кров угорських солдатів (гонведів) за німецькі інтереси і переконавшись у силі українського визвольного руху в регіоні, погодилося на мирні переговори з українськими повстанцями. Зі свого боку, українське націоналістичне підпілля не хотіло воювати з угорцями — то був зайвий фронт у боротьбі за здобуття Української держави. ОУН відслідковувала поширення антинімецьких настроїв в угорському середовищі.

Восени 1943 року на території Волині активізувалися переговори між командуваннями угорських військ та УПА. У результаті було укладено низку таємних усних угод про ненапад, обмін військовополоненими, продовольством, зброєю, амуніцією та медикаментами. На початку осені 1943 року ініціативу низових військових структур УПА підхопило вище командування. У вересні 1943–го в Конюшках відбулися переговори між керівником розвідувального відділу штабу ВО «Богун» УПА Андрієм Дольницьким («Немо», «Голубенко», «Андрій Кисіль») та представниками командування угорської дивізії, яка розташовувалась у Дубно.

Парламентарії досягли усної домовленості про ненапад та нейтралітет, обмін зв’язковими старшинами, стеження за дотриманням угоди та врегулювання можливих збройних конфліктів у відносинах між двома арміями. Обов’язковою умовою договору була сувора таємниця від німців. Укладена домовленість не впливала на принципово вороже ставлення УПА до німецьких окупаційних сил, адже мала антинацистське і антикомуністичне спрямування. Згодом ця домовленість отримала назву Волинського договору про ненапад між УПА та угорською армією в Україні.

За результатами попередніх угод між командуванням угорських військ та УПА, українці з угорцями домовилися про необхідність проведення наступного етапу переговорів з керівними колами Угорщини в Будапешті. Усвідомлюючи загрозу поширення комуністичної експансії на захід, а також намагаючись максимально звільнитися від німецької політики, угорський уряд шукав виходу з Другої світової війни за допомогою сепаратних переговорів із західними альянтами. В українських повстанцях угорські військові кола вбачали силу, здатну протистояти більшовизму.

Вітання в Будапешті

Керівництво українського визвольного руху, ідучи на переговори з урядовими та військовими колами Угорщини, мало декілька стратегічних завдань: 1) подолати зовнішньополітичну ізоляцію, в якій на той час перебував український визвольний рух; 2) спробувати налагодити взаємовигідні партнерські стосунки з найближчими територіальними сусідами України і заручитись їх підтримкою у боротьбі проти спільної більшовицької загрози; 3) спробувати вийти через угорські дипломатичні канали на зв’язок із західними союзниками.

На початку грудня 1943 року українська делегація у формі угорських гонведів відбула на військовому літаку з аеропорту Скнилів зі Львова до Будапешта. У групі були М. Луцький (голова), Є. Врецьона («Волянський») та майбутній віце–президент підпільного українського парламенту — Української Головної Визвольної Ради (УГВР) отець Іван Гриньох («Герасимівський»). Як згадував Іван Гриньох прийом української місії в столиці Угорщини: «Здивувало мене таке парадне привітання на порозі будинку генерального штабу. Здивувало тому, що, з одного боку, ми виконували таємну місію й, отже, боялись розконспірування (... ) Проте відчув я в собі якесь внутрішнє задоволення. Це ж вітали мадярські достойники не нас, тих кількох осіб у ролі недосвідчених дипломатів, а наш народ, що в злиденних умовах бореться з найбільшими імперіями світу. Це вони, мадяри, відповідальні керівники суверенної держави, бачать у нас наших вояків, підпільників, революціонерів і віддають нам шану за них. Ми зростали в очах чужинців, нам було чим пишатися! Це ж було як–не–як досягнення нашої підпільної боротьби, досягнення хоч і недержавної нації, але яка водночас мислила та діяла по–державному».

У середині грудня у Будапешті відбулись таємні переговори між українськими делегатами та начальником генерального штабу угорської армії генерал–полковником Ференцом Сомбатхеї, радником міністерства закордонних справ Угорщини Дежу Шаї та кількома вищими офіцерами угорської армії. Були підтверджені попередні домовленості у справі нейтралітету і ненападу між угорською армією та УПА на території України, військово–медичної і розвідувальної співпраці у протистоянні більшовикам. Було також узгоджено питання про обмін зв’язковими старшинами між штабами армій для постійного зв’язку та врегулювання можливих збройних конфліктів. Угорські представники зацікавилися думкою про створення на кордоні з Угорщиною Української самостійної держави, яка мала стати своєрідним буфером від більшовицької загрози. Окрім цього, угорські державники погодилися прийняти в Угорщині українську політичну еміграцію із Західної України в разі зайняття території Галичини та Волині радянськими військами. А також влаштувати неофіційне українське представництво в Будапешті.

Смерть від Сталіна — легша?

Територіальні питання обидві сторони оминули свідомо, побоюючись зриву переговорного процесу через суперечності щодо Закарпаття (Карпатської України). Українські представники вважали, що проблему державної приналежності Закарпаття можна буде вирішити в майбутній угоді між вільними урядами незалежної України та Угорщини, а на період війни визнавали за необхідність укласти з угорською стороною тимчасову угоду щодо співпраці.

Наприкінці українсько–угорського форуму в Будапешті, коли були узгоджені всі пункти угоди й аудієнція йшла до закінчення, українські делегати відважились виступити з неоднозначною пропозицією. Вони запропонували угорським керівним колам розірвати союз із гітлерівською Німеччиною, оголосивши про це дипломатичним шляхом, і вивести угорські окупаційні війська з території України. «Для старшин, присутніх під час переговорів, це була справжня несподіванка. Наступила мовчанка. І ми, а ще більше мадярські старшини, дивились на генерала Сомбатаї (має бути Сомбатхеї. — Авт.). Від нього очікували відповіді. Обличчя генерала показало сліди неспокою. Внутрішньо він стримував свою знервованість. Здавалось, він бореться сам із собою і шукає, як сформулювати своє рішення. І врешті він сказав рішучим тоном і тремтячим голосом: «Ні, волію, щоб мене повісив Сталін, аніж щоб розстріляв Гітлер», — писав у своїх спогадах член української делегації Іван Гриньох.

Таємна місія українського визвольного руху до столиці Угорщини, незважаючи на конспіративний характер, мала міжнародний розголос. Колишній посол США в Будапешті Дж. Монтгомері згадував у своїх спогадах про приїзд делегації українських повстанців та їхні переговори з представниками угорського генерального штабу.

За результатами переговорів у Будапешті наприкінці грудня угорська військова місія на чолі з полковником Ф. Мартоном прибула в село Будераж на територію Волині, де розташовувалась Головна команда Української Повстанської армії. Вона мала на меті встановити тісні контакти з командуванням УПА, ознайомитись з українським національно–визвольним рухом у регіоні, більше дізнатись про організаційно–штатну структуру і засади формування УПА.

Військова співпраця між УПА та угорською армією тривала до березня 1945 року, коли Будапешт захопили радянські війська, а зв’язковий старшина УПА при угорському генеральному штабі Андрій Дольницький емігрував за кордон.

Олександр ПАГІРЯ
головний спеціаліст Центру вивчення документів з історії визвольного руху Галузевого державного архіву СБУ

  • Викинемо орду із Храму

    Кремлівський цар Ірод, прикидаючись миротворцем, винайшов нову формулу брехні, твердячи, що, мовляв, «русскіє і украінци — єдіний народ». Але ж звідки тоді споконвічна війна вовків в овечій шкурі проти нашої Вітчизни, чому геніальний Василь Симоненко писав: «Україно, ти моя молитва, ти моя розлука вікова, гримонить над світом люта битва за твоє життя, твої права»? >>

  • «Марусю, мовчи! Тут на базарі яєць більше, ніж у нас картоплі»

    Весна вже покликала господарів у поле. На базарах не проштовхнутися: люд вибирає насіння та міндобрива, шукає, чим би земельку покропити, щоб бур’яни не росли і зайвий раз не брати сапу до рук. «Візьміть ще оцей перепарат, під корінь внесете. Він стимулює ріст і зміцнює рослину», — припрошує продавець молоду жіночку, яка купує яскраві пакети з імпортним насінням. >>

  • Загиблих треба шанувати, а не робити з них дороговкази

    У 2012 році в лісовому урочищі поблизу села Мощена, що біля Ковеля, з’явилося нове військове кладовище. Навесні 1944 року тут точилися кровопролитні бої за Ковель, тому солдатських поховань у цій місцині є ще чимало. Відшукати їх і навіть ідентифікувати — справа благородна й необхідна. Бо війна справді не закінчена доти, доки не похований її останній солдат. >>

  • За бабці Австрії і під Російською імперією

    На початку ХХ століття Українська держава відновила свою незалежність, яку два її історичних сусіди — західний (Польща) та північний (Росія) — хитрощами, підступністю та збройною агресією ліквідували, а Україну загарбали та поділили між собою. >>

  • Рахівниця й тоталітаризм

    Як відомо, минулорічної весни наше Міністерство культури заявило про необхідність створення в Україні музею тоталітаризму, який би розкривав весь масштаб злочинів комуністичного режиму проти українського народу. >>

  • Норвезькі остарбайтери

    Лубенський благодійний фонд «Надія і Батьківщина» впродовж багатьох років розшукує в Україні громадян, які під час Другої світової війни були вивезені на примусові роботи до Норвегії, і підтримує творчі контакти з відповідними норвезькими установами. >>