100% комфорту

03.09.2009
100% комфорту

Такою буде «Лікарня майбутнього» через три роки.

Дитячу лікарню майбутнього недарма називають найдивовижнішим медичним проектом України. Адже все в ній — від зовнішнього оформлення будівлі до внутрішнього облаштування — істотно відрізняється від медичних закладів, до яких ми звикли. «УМ» зустрілася з фахівцями, які працюють над проектом та будівництвом диво–лікарні, та з’ясувала, чому прозорий фасад нагадує око комахи, навіщо палати розмістили якнайдалі від операційних, реанімації та інших «зон болю», хто житиме у багатоповерхівці біля в’їзду на величезну територію і яким чином спеціалісти будуть боротися з внутрішньолікарняними інфекціями.

 

Більше світла і посмішок

Медики давно підмітили, що негативні емоції та почуття (страх, смуток, зневіра тощо) значною мірою зменшують ефективність ліків і гальмують процес одужання. А радість, політ фантазії та передчуття чогось приємного допомагає швидше позбутися найстрашніших хвороб. Причому на створення відповідного настрою дуже впливає обстановка в лікарні. Згадайте, яке гнітюче враження справляють на нас обшарпані заклади «совкового» типу. Похмурі коридори з холодною кам’яною підлогою, незатишні палати з монотонними білими стінами, дивакувате планування та постійний запах хлорки, який переслідує кожного, хто перетнув поріг «храму здоров’я». Навіть дорослі не дуже–то радіють такому антуражу, а що казати про дітей? Тому сучасні стандарти планування лікарень для маленьких пацієнтів обов’язково передбачають створення домашнього мікроклімату, який починається ще з в’їзду на зелену територію. І про це нагадують спеціалісти компанії BDP — генерального проектувальника Всеукраїнського центру охорони здоров’я матері і дитини.

Британські спеціалісти зазначають, що їхній дизайн у першу чергу максимально використовує ліс, що навкруги, і передбачає знищення якомога меншої кількості дерев на ділянці. Тому будівельники, вперше «висадившись» на майданчику, відразу ж обгородили поодинокі дуби та розташували вісі майбутнього комплексу так, щоб не «задавити» великі дерева. Справа була не з легких (особливо враховуючи ландшафт ділянки — то яма, то канава), але все вийшло. Завдяки цьому діти зможуть не лише бачити з вікон своїх спалень та прозорого переходу–атріуму живий зелений ліс (практично вічозелений, бо там багато сосен), а й насолоджуватися збереженими дубами у внутрішніх двориках палатних секцій.

За словами заступника генерального директора «Альтіс–Холдингу» (компаніїї, яка будує лікарню майбутнього) Андрія Нікончука, завдяки такому єднанню з природою дітлахи, які змушені проходити болючі процедури, та дорослі, які з тривогою очікують результатів лікування, зможуть переключити увагу на щось набагато приємніше. Цьому допоможуть і дитячі ігрові майданчики, розміщені між корпусами комплексу, і пишний зимовий сад, куди діти зможуть виходити на прогулянку.

Загалом дива почнуться ще при в’їзді на зелену територію лікарні. Здалеку будівля нагадуватиме великого жука з прозорими очима (перехід–атріум, який складається із шестикутних деталей) та зеленими «крилами» (обшиті деревом дахи палатних корпусів). Така «картинка», на відміну від традиційних бетонних конструкцій, не лякатиме дітей. Крім того, через прозорий матеріал всередину потраплятиме багато сонячного світла, що стимулює вироблення «гормонів гарного настрою».

А з вікон — тільки ліс

Зайшовши всередину, відвідувачі побачать рецепцію, багато квітів у зеленій зоні, картини на стінах, прозорі ліфти нагору, зручні дивани для очікування, пошту — словом, жодного нагадування на операції, болючі процедури та страждання пацієнтів. Не видно цього і з вікон палат. А все тому, що проектувальники намагалися, наскільки це було реально, фізично відділити зони лікування та діагностики від зон відпочинку та одужання. Психологи нагадують: малі діти не розуміють, що таке хвороба, що вони є хворими, а також чому їм потрібно проходити нерідко болючі курси терапії. Отже, як хвороба, так і лікування для малят є «страшними». Місце, де «роблять боляче», лякає дитину навіть після закінчення процедури, тому постійне перебування в такому небезпечному просторі або поряд із ним (так, що дитині видно вхід до маніпуляційної з палати чи коридору) робить маля неспокійним.

«Ми бачимо лікарняну палату як місце відпочинку від клінічного процесу, а також як притулок від болю та страху, — кажуть фахівці компанії BDP. — Узагалі в архітектурі нашого будинку ми намагалися повністю сховати «техніку платформи» (лікувальний та діагностичний блоки) у ландшафті, щоб саме громадський атріум та лікарняні палати ставали виразом архітектурної споруди».

Британські експерти вважали, що така концепція є цілком природною. Але, ознайомившись із проектами інших лікарень, збудованих в Україні, вони були просто шоковані тим, що в більшості проектів пацієнт мусив пройти через або під приміщеннями для лікування та діагностики, аби ввійти до лікарні. «Також у більшості випадків ці «болючі» приміщення і є головним входом та фасадом будинку, — кажуть іноземні проектувальники. — Таким чином пацієнту нагадують про те, на чому він найменше бажає акцентувати увагу. На нашу думку, такий підхід є неприпустимим. Фасад лікарні має насамперед підбадьорити відвідувача, створити в нього позитивний настрій, щоб він концентруваввся не на хворобі та болю, а на одужанні і поверненні до здорового щасливого життя».

Діти також не будуть бачити, як із карети «швидкої» виносять пацієнтів (часто вони бувають у вкрай важкому стані), як навколо носилок метушаться лікарі, перелякані батьки. Такі тривожні картини не найкращим чином впливають на дитячу психіку, тому вхід для «швидкої допомоги» відкривається у спеціальний відділ, до якого веде окрема резервована дорога.

Позаду комплексу медичного закладу розміститься посадочна платформа для гелікоптера. Звідти спеціальні медичні візки можуть доставити пацієнта до спеціального контрольованого входу в «гарячу» зону лікарні, щоб не втрачати жодної зайвої хвилини в критичній ситуації. І, знову ж таки, щоб не потрапляти на очі пацієнтам, які потрапили на лікування раніше.

Хто, хто в теремочку живе?

Доопрацюванням іноземного проекту під українські реалії займалися директор архітектурно–проектної фірми «Будова–центр» Володимир Підгірняк та його дружина Квітана Підгірняк. Спеціалісти, які адаптували проект, розповіли «УМ», що загальна ідея медичного комплексу — це розкрита п’ятірня, рука допомоги хворим дітям. Великий багатоповерховий будинок на в’їзді — це пансіонат. Там будуть жити лікарі, які приїжджатимуть у лікарню на стажування, у відряження, а також родичі хворих малят. «У лікарні працюватиме денний стаціонар, — каже пані Квітана. — Діти вдень залишатимуться в лікарні, а ночувати підуть у пансіонат — разом із батьками. Хворі будуть знати — ось пансіонат, його видно з вікон. Десь там їхня мама чи батько, тітка, бабуся, дісусь. І дітям буде легше переносити процедури».

Щодо корпусів палатних секцій, то вони будуть мати лише по три поверхи — дітям набагато комфортніше жити в таких будівлях, ніж у висотках. І палати в корпусах приємно здивують мам, що звикли до реалій обласних чи районних лікарень. У лікарні вирішили не групувати малят за віком та діагнозом, як це роблять у багатьох закладах, а спланувати 100% односпальних приміщень. Тільки в такому випадку палата буде не гуртожитком, а домом, безпечним сховищем на весь час перебування. У цьому прихистку, віддаленому від «болючих» зон, діти почуватимуться комфортно. Оскільки найчастіше діти лежать у лікарні не самі, а бодай із одним родичем, то в палаті буде місце і для дорослого. Це додатковий простір для крісла чи складаного ліжка, яким буде користуватися мама, батько, бабуся чи хтось інший. Але за потреби можна це трохи «переграти».

«Від самого початку площу проектували, враховуючи перспективу, — каже Квітана Підгірняк. — Бо є люди, які хочуть бути в одномісній палаті, а є такі, які не можуть бути самі, тому просяться у двомісну. Тому площу проектують так, щоб можна було розмістити як одне ліжко для пацієнта, так і два. Скажімо, якщо це мала дитина з мамою, то в цій палаті буде одне ліжко для пацієнта, одне — для родичів і обов’язкова ігрова зона. А підлітки, навпаки, часто хочуть селитися у двомісних палатах, без батьків. Тоді встановлюємо два ліжка. Ігрова зона як така не потрібна, але з’являється зона для навчання, яка займає менше місця. Для того щоб максимально наблизити умови до домашніх, у спальнях будуть полиці — там діти зможуть розмістити свої улюблені іграшки, плакати, олівці тощо».

«Батьки» нової лікарні вирішили, що палати не варто об’єднувати між собою для більш зручного керування. На їхню думку, захист пацієнтів від перехресних інфекцій є набагато важливішим. Адже лікарні за своєю природою завжди будуть чимось на кшталт зливної раковини для інфекційних мікроорганізмів. І хоча доступність пеніциліну та інших ліків, дезінфекційних агентів та хімічних очищувачів зробили профілактику та лікування інфекцій у лікарні порівняно легкою справою, на зміну добре знайомим штамам почали з’являтися нові — ті, яких ліки «не беруть».

Науковці вже відкрили механізми резистентності госпітальних штамів до лікарняного середовища. Так, мікроорганізми «обзавелися» генами стійкості до антибіотиків і можуть передавати ці гени не тільки в межах одного виду, а й між різними родами бактерій. Наприклад, стійкість до антибіотиків може «перестрибнути» від ешерихій до синєгнійної палички і навпаки, тим самим суттєво ускладнюючи життя персоналу лікарні. Тому всюди, де це можливо, проектанти «Лікарні майбутнього» запобігли потенціальним перехресним зв’язкам між палатами, щоб під час імовірного спалаху якоїсь інфекційної хвороби пацієнти були ізольовані одне від одного і не могли «ділитися» патогенними мікробами.

 

ВАЖЛИВО!

Заступник міністра охорони здоров’я України Василь Лазоришинець зазначив, що «Дитяча лікарня майбутнього» може стати базою для створення Центру трансплантації кісткового мозку та реєстру донорів кісткового мозку, якого в Україні наразі не існує. Крім того, саме ця лікарня стане прообразом того, що повинно бути в нашій країні. «Тут будуть розвиватися найпроблемніші напрямки дитячих захворювань: дитяча онкогематологія, неонатологія, хірургія новонароджених, — нагадав заступник міністра. — На сьогодні це велика проблема. Адже Україні щороку треба виконувати близько 1200 трансплантацій кісткового мозку. На сьогодні ми можемо робити такі трансплантації тільки від родинного донора. Але, на жаль, є сім’ї (десь 100–160 із цих 1200), у яких тканини родичів не підходять хворій дитині. І їм треба шукати неродинного донора та робити операції за кордоном. Зараз на листі очікування — пацієнтів на 33 мільйони гривень. На жаль, з бюджету таких сум не виділяють. А якщо ми зможемо робити такі операції тут, вони будуть у 5 разів дешевші. І на своїй території. Бо лікарі, які можуть проводити такі операції, в нас є. Обладнання не вистачає...»