Перший Ботанічний

29.04.2009
Перший Ботанічний

Фруктовий сад і ділянка молодих саджанців. Чужі сюди не ходять. Тільки науковці і «УМ». (Фото Тетяни ШЕВЧЕНКО.)

Василь Васильович Капустян — директор Ботсаду імені Фоміна — великий ентузіаст своєї справи. Ми з ним зупиняємось біля кожного кактуса, біля кожного... До речі, про кактуси. Хто бачив модифіковані кактуси? Трохи лячні, як той їхній побратим, що був в американському «ужастіку» «Муха–2» — після невдалої телепортації він став... не зовсім кактусом. Але почати я хотіла не з цього. А з того, що вже банальністю стало писати, як у Києві квітне магнолія. Або сакура. Або бузок. Ставлю питання руба: чому досі ніхто не оцінив рододендрони? Вони прекрасні. І досі квітнуть. Поспішайте бачити їхнє рожеве полум’я! І я клянусь, що ви забудете про те, з яким скреготом крутиться під ногами одна й та сама політична платівка: вибори, вибори... «Коаліція» тичинок і маточок довела, що правда й сила — у круговерті життя на землі. Квіти у саду імені Фоміна — надзвичайні. Просто майже як назва єгипетського курорту — шарм і шик.

 

Пальма лівістона і племінник Брежнєва

Екскурсія з Капустяном триває години дві — не менше. Василь Васильович хвилюється, що вся його розповідь не вміститься у статті. На жаль, не вміститься і десята частина. Розшифровую інтерв’ю і не знаю, чим пожертвувати: історією про те, як садили в Києві каштани? Слоновою пальмою чи сукулентами? Зізнаватися чи ні, що пан директор дав нам із фотокором пожувати якийсь листочок і лише потім сказав, що то була кока? (Кока як кока. На смак — щавель зі стрептоцидом. Але досвід завжди цікавий).

Наша хода починається з оранжереї–кліматрона, де ростуть двохсотлітні пальми, одна з них — південна пальма лівістона — вже впирається верхівкою в купол. На жаль, коли верхівка пошкодиться, дерево загине. Кліматрон перебудовували за радянських часів, тоді його висота була найбільшою на теренах СРСР — 32 метри. «Будували всією країною. У Москву їхали — вибивали метал, племінника Брежнєва підключили. Потім на Череповецькому металургійному комбінаті запускали найбільший у Європі прокатний стан — «катали» ці колони. Везли спеціальними залізничними платформами. Скло — спеціальне, потовщене, армоване — замовляли в Гомелі, 12 тонн скла... Звели за один рік», — розповідає Капустян історію оранжереї. На запитання, чи можна зараз «пробити» проект нової оранжереї, ще вищої за нинішню, він тільки махає рукою. Як казав герой «Кавказької полонянки», — це утопія. Волюнтаризм!

Рослини у теплицях містяться за кліматично–видовими принципами. Ми проходимо «Африкою», «Австралією», «Середземномор’ям». Спеціально пригнічую у собі захват перед побаченим, щоб не відволікатись на красу і зробити «проблемний матеріал». Випитую технологічні подробиці: в саду — дві системи опалення, центральна та автономна. Остання підстрахує, якщо перша вийде з ладу. Капустян заперечує інформацію про те, що під час останніх зимових холодів через відключення опалення та нерегулярну подачу води Ботанічний сад втратив п’яту частину рослин. «На водогін у нас іде велике навантаження, тому полив відбувається поступово. Хтось зі співробітників спеціально приходить на шосту ранку, хтось сидить до десятої вечора. Буває тяжко, але рослини не гинуть», — говорить він.

Горілка з кактусів, закуска — з них же...

Головна проблема Бота­нічного саду в тому, що фінансується він за залишковим принципом. Кошти на розвиток університету імені Шевченка, який вважається науково–дослідним закладом, виділяє безпосередньо Кабінет Міністрів. Але ж, у першу чергу, гроші йдуть на навчальний процес як такий, скаржиться Капустян. «Треба ходити, просити... Я ходжу, прошу, сиджу під дверима... Зараз університет бодай трохи повернувся до нас обличчям. Виділив кошти на ремонт, на приведення в порядок паркової зони...» «Закони прийняті, звісно, чудові, — коментує директор проблему забудови довкола Ботанічного саду, — але... У Національному саду імені Гришка розбудовується Іонівський монастир, а в Донецьку бізнесмени відрізали половину саду... До мене особисто раз у раз ходять ділки і пропонують по кілька мільйонів за дозвіл втиснути сюди якийсь розважальний заклад. А так щоб знайшовся хоч один безкорисливий спонсор, який хотів би допомогти тільки тому, що тут його діти гуляють чи сам він у дитинстві гуляв, — такого нема...» Зате не так давно один народний депутат влаштував «розборки» з власником собаки — хтось комусь із них трьох сильно заважав. Справа закінчилася стріляниною з пістолета.

Відповідаючи на запитання, чи вдається Ботанічному саду поповнювати колекцію рослин, Василь Васильович зауважує, що колись сади друкували «прайс–листи» і обмінювалися експонатами. Зараз на території колишнього СРСР існує купа карантинних інспекцій і митних служб, стараннями яких один–два грами насіння дорівнює тоннам пшениці. Зате не так давно Ботанічний сад придбав машину для подрібнювання відрізаних гілок. З відходів роблять мульчу — спеціальний матеріал, який використовують для обгортання рослин. А ще у садівничан є ділянка фруктових дерев. Кажуть, що все вирощене самі й споживають. Якщо тільки не розкрадають непрохані гості. Глобальне потепління співробітникам саду не страшне — коли все на світі вимре, жартує Капустян, залишаться сукуленти. Їх і в салатик можна, і горілку з кактусів гнати...

 

Садок магнолій коло хати

На розкішні магнолії (білі вже відцвітають, а рожеві — магнолії Суланжа — у самому «соку») Капустян дивиться з безпристрасністю науковця. «Примітивна рослина», — каже він. Як примітивна?! «А так... Крейдяний період... Рослини тоді нераціонально використовували біологічний матеріал... Подивіться, які великі квітки, які лапаті листи, які невиправдані затрати! Потім рослини стали економнішими, квіточки мініатюрнішими... Правда, у магнолії багато лікарської олії. Екстракти з магнолії використовують у медицині — вони пригнічують ріст ракових клітин», — каже Капустян.

Зізнайтеся, що ви ніколи не думали про магнолію з точки зору її внеску у «світову економічну кризу». Загалом у світі налічується близько 80 видів магнолій, 30 із них експонуються у Ботанічному саду імені Фоміна. Розпочато їх вивчення та продукування ще у 1930–х роках. Нині у Києва магнолії активно просить Донецьк — хоче розвести у себе. «А де ще є магнолії? На Західній Україні?» — запитуємо ми. «Там — сакури», — з легкою іронією каже Капустян. Нехай, мовляв, не пнуться. Найбільше за все різновидів цього дерева, за його словами, саме у стольному граді Києві.

 

Кілька фактів про Ботанічний сад від його директора Василя Капустяна

22 травня 2009 року сад відзначатиме 170–річчя. На початку його історії зі святошинського лісу до центру курсував спеціальний вагон, який підвозив дрова для опалення саду. Прогріти територію було тяжко, як і натягати воду для поливки рослин. Проте і за царату, і за «совітів» київський сад був одним із найкращих.

Його загальна площа складає 22 гектари. В саду 17 оранжерей та 12 теплиць. Обслуговує сад 157 робітників — науковців, садівників, двірників, охоронців. «Ми півміста метемо, — каже Капустян. — Ще за радянських часів повелося, що за певним закладом закріплена територія для прибирання. У нас — весь центр. І спробуй не взяти мітлу і відправити двірника. Відразу отримаєш штраф...» Зарплата технічного працівника в Ботанічному саду — близько тисячі гривень.

Найстаріша рослина саду — південна пальма лівістона, їй близько 200 років. Найширша колекція рослин — кактуси, їх у саду налічується чотири тисячі (!) видів.

Тричі сад передавали на баланс місту і тричі повертали університету Шевченка. Зараз сад знову університетський.

Дві світові війни і одна революція, звісно, зашкодили ботанічному саду, але не знищили його. У 40–ві академік Фомін, іменем якого названо сад, разом з учнями прикривав ковдрами розбиті вікна теплиць та оранжерей. Німецькі солдати виколупали на стовбурах безцінних дерев свої фашистські імена, а пізніше те саме зробили київські студенти — «поки викладач на хвилину відвернувся...»

  • Навiщо Києву вулиця Табiрна,

    ...Я вийшов iз вулицi Пилипа Орлика, повернув на Михайла Грушевського, пересiк Богдана Хмельницького, спустився на Петра Сагайдачного... Сьогоднi в це важко повiрити, але чверть вiку тому про такi назви годi було й думати. Справдi, в перший рiк Незалежностi столиця України ввiйшла з вулицями Ленiна, Свердлова, Дзержинського, Жданова, Кiрова, Куйбишева, Орджонiкiдзе, Менжинського, Володарського, Косiора, Постишева, Мануїльського, площами Жовтневої революцiї, Ленiнського комсомолу, Брежнєва тощо. Та що там вулицi та площi, найпрестижнiшi центральнi райони столицi iменувалися Ленiнський, Радянський, Жовтневий, Московський, Ленiнградський, а в цих районах найошатнiшi вулицi носили iмена класикiв марксизму-ленiнiзму, росiйських революцiонерiв, агентiв ленiнської «Іскри» та мало не всiх членiв ленiнсько-сталiнського ЦК. >>

  • Розшукується дизайнер

    Будь-яку потрібну та корисну справу можна зіпсувати. Власне, для цього достатньо грати не за встановленими правилами, а за тими, що відповідають кон’юнктурі сьогоднішнього дня. Киянам обіцяли відкритий конкурс, на якому обиратимуть головного архітектора міста. >>

  • Митарства українського трамвая

    Кілька місяців тому на розширеному засіданні Ради директорів підприємств, установ та організацій міста Києва було підписано угоду про об’єднання зусиль київської міської влади та бізнесу щодо розвитку внутрішнього ринку задля сталого економічного розвитку міста. Свої підписи під документом поставили міський голова Києва Віталій Кличко, президент Українського союзу промисловців і підприємців Анатолій Кінах та голова Ради директорів підприємств, установ та організацій Києва Олександр Осадчий. >>

  • Чи повернуть киянам Довженків кінотеатр?

    Із плином часу залишається все менше тих, хто пам’ятає про кінотеатр імені Олександра Довженка, який колись розташовувався на проспекті Перемоги, 24а. Цю не надто ошатну споруду було знесено кілька років тому, і на її місці має з’явитися сучасний кінокомплекс. >>

  • Київ без крил

    У митрополичих палатах у «Софії Київській» того дня збирали підписи під зверненням до Кличка і Порошенка передати під музей авіації будинок сім’ї Сікорських на Ярославовому Валу, 15-б і перейменувати аеропорт «Київ» (Жуляни) на честь Сікорського. Підписатись під одним зі звернень не виходило. Активісти обидві вимоги оформили в одному листі. >>

  • Де сидять художники?

    Київ усе більше переймає європейські традиції, наповнюючи вулиці креативними елементами вуличного дизайну — від паркових скульптур на Пейзажній алеї та лавочок у вигляді чашок на Прорізній до розмаїтих нетривіальних «пам’ятників» — Їжачку в тумані, закоханим ліхтарям, табуреткам. >>