Із кожним роком дедалі менше залишається людей, які особисто знали президента Карпатської України Августина Волошина. Однією з останніх свідків тих подій є 90–річна сестра Ольга, черниця–василіянка, яка нині живе в Хусті.
На будинку, поруч із хустською Свято–вознесенською греко–католицькою церквою, меморіальна дошка. Із неї дізнаюся, що тут у 1938–1939 роках мешкав Августин Волошин. Нині тут невеличкий жіночий монастир. Дзвоню в електричний дзвінок. До брами виходить молода черниця.

«Краще засвітити одну свічку, ніж усе життя проклинати пітьму» — цим девізом керується видатний громадський і політичний діяч, організатор самвидаву, правозахисник Михайло Горинь», — Так починається коротенька передмова видавця до книги «Запалити свічу», яка вийшла друком у харківському видавництві «Права людини». У книжці, впорядкованій Василем Овсієнком, є низка статей, інтерв’ю та виступів про національно–визвольний і правозахисний рух в Україні, про діяльність в Українській Гельсінській спілці, у Народному Русі, в Українській республіканській партії, у Республіканській християнській партії. Опубліковано тут обидва його вироки, кілька десятків фото. І думкою про свічку дихає кожна сторінка книги.