Шарліз і Шолом

04.03.2009
Шарліз і Шолом

Танці з зірками і без: під флаконами з «Я обожнюю» виступали майстри народної хореографії — розважали тих, хто обожнює Шолом–Алейхема і чекає своєї черги, щоб увійти до музею. (Фото Тетяни ШЕВЧЕНКО.)

«А чому всі заходять і ніхто не виходить?». — «Тому що там кава, маца і музика». — «Мені цікаво, до раю теж така штурханина?» — «Поживемо — побачимо». Під колоритні розмови бажаючих потрапити до музею Шолом–Алейхема чекання не «навантажувало». Замисел організаторів був таким: заходить група у 15–20 осіб, слухає екскурсовода і виходить. Потім — наступна «порція». Але в середині справді була маца і «Хава нагіла». Тож ми з фотокором стояли і стояли. Аж поки я не скомандувала: «Все, Таню, на абордаж». Увірвавшись, я знайшла директорку музею Ірину Клімову і записала з нею коротеньке інтерв’ю. Але при цьому... загубила Таню. «Ти де?» — «Я в музеї». — «І я в музеї. Але де ти конкретно?» Ми передзвонювались, бо не бачили одна одну — в музеї яблуку не було де впасти. Було трохи сумбурно, зате весело. Шолом–Алейхем, як–не–як...

 

Усе, що лишилось, — це кілька цеглин

У Шолом–Алейхема в Києві — кілька адрес. Одна — на Саксаганського, дві були на Великій Васильківській. Те, що лишилось від Будинку письменника на Васильківській, 5 — це «фрагмент стіни. Будівлю було зведено наприкінці ХІХ століття. А кілька років тому — розібрано. Залишено оцей фрагмент стіни. На пам’ять», — розповідає Ірина Клімова. Пам’ять у Києва та його правителів, як відомо, вибіркова. Кілька років тому на Васильківській почали будувати відому «Арену» — торгово–попсовий комплекс для «суперстар» і багатеньких «буратін».

Жовтувата цегляна кладка позаминулого століття проступає крізь гіпсокартон (?) одного з приміщень музею, в якому Клімова давала нам інтерв’ю. Парадний (нижній) вхід музею розташований навпроти книгарні письменників «Сяйво», яка теж дивом дивним вціліла «на пам’ять» про колишній Київ. А верхній (музей — двоповерховий) вхід сусідить із величезною рекламою парфумів J`Adore від Крістіана Діора. Сексапільна красуня Шарліз Терон, обличчя компанії, звісно, «заб’є» Шолом–Алейхема ногами та цицьками. Хоча з часом, напевно, щось таки зміниться: адже 2 березня відбулася лише презентація. Для відвідувачів музей відкриється за кілька днів. І вхід коштуватиме 15 гривень, сказала нам Клімова. Саме тому, напевно, у єдиний «халявний» день було так багато цікавих. Переважно — людей похилого віку. Щоб не сказати «дідусів і бабусь» і тим самим не пом’янути Черновецького.

Що ж стосується іще одного будинку на Великій Васильківській, 35, то не далі як місяць тому його просто знищили. Це сталося 7 лютого 2009 року. Перед тим із будинків 35 та 37 зняли статус пам’ятки архітектури. А відтак зруйнували, бо до Євро–2012 на їхньому місті має постати готель. Як кажуть у таких випадках, «громадськість била на сполох», але бити слід було з гармат. І прицільно по чиновниках КМДА. Але до такого ступеня радикалізації кияни ще не дійшли. Шкода. Це дозволило начальнику «культурного» управління мерії Руслану Кухаренку висловити сумнів, чи взагалі пов’язаний будинок на Васильківській із «видатним єврейським письменником». У «спірному питанні» Кухаренко пообіцяв «розібратися». Очевидно, розбирається він і по цей день. Вчить букви та історію Києва.

Мир вам і мир нам

Зайве й казати — хіба що спеціально для Кухаренка, — що традиційне єврейське привітання «Шолом алейхем!» означає «Мир вам!». Це псевдо взяв собі Соломон Рабинович, майбутній письменник, який народився у 1859 році у Переяславі, а помер у 1916–му в Нью–Йорку. Шолом–Алейхем зажив собі всесвітньої слави — в 1964 році мюзикл «Скрипаль на даху» (за мотивами його творів) гримів на Бродвеї. Цікаво, що російська версія «Вікіпедії» не згадує Київ як місце проживання Шолом–Алейхема взагалі. Українська, природно, вступається за «Єгупец» (так автор називав українську столицю у своїх творах), повідомляючи, що в Києві він жив з 1887 до 1890 та з 1893 до 1905 року. Після єврейських погромів Шолом–Алейхем виїхав до Львова, а звідти — за кордон.

Києвознавець Михайло Каль­ницький говорить, що близько року Шолом–Алейхем проживав за вже неіснуючою адресою — Васильківська, 35. А ще якийсь час винаймав помешкання на місці теперішньої «Арени». Шкода, що на відкриття музею не завітав пан Кухаренко. Від мерії був заступник Черновецького Віталій Журавський — у затемнених окулярах та дизайнерській куртці з «нєвінноубієнной» норкою на комірі. З VIP–персон ще був помічений БЮТівець Олександр Фельдман. І, ясна річ, віце–прем’єр–міністр Іван Васюник, який і відкривав музей. Переказувати чиновницькі промови — справа невдячна. Переконана, що абзац про те, як прекрасно, що в Києві жив та працював Шолом–Алейхем та як чудесно, що нині ніхто не влаштовує єврейських погромів, читач невдячно пропустить. Тим паче, що весь теперішній Київ — один величезний погром. Без поділу на євреїв та українців.

Скажу чесно: дивлячись на «стіну плачу» за спиною Ірини Клімової та весь сусідній антураж, я почала сумніватися, чи така вже це вдала ідея — саме в цьому місці відкривати музей. Будь–чий. Довколишній архітектурний «відстій» та круті іномарки гармонічно виглядатимуть хіба що поруч зі ще одним казино. Але пані Ірина сяяла такою непідробною радістю, що я запхала свою іронію якнайдалі. «Перший, найважливіший, зал присвячений біографії письменника, його літературним надбанням, — розповідала вона. — Отут, де ми зараз з вами перебуваємо, буде бібліотека, будуть комп’ютери. У третьому залі розміщені книги та роботи вінницького художника Лошака з циклу «Єврейський квартал Вінниці», за них — особлива подяка директору місцевого музею».

«Нам нелегко було створювати музей. Труднощі в країні, труднощі з фінансуванням... Але ви бачите, що все вдалося. Музей хороший, експозиція хороша, — сказала Клімова. — Ми дуже розраховуємо на поступове поповнення колекції, бо музей — це живий організм, який постійно розвивається. Сподіваємося, що будуть надходження з приватних колекцій, що ми почнемо тісну співпрацю з фондами, з бібліотеками. Ще жива онучка Шолома–Алейхема Бел Кауфман, вона — відома письменниця, і ми розраховуємо і на неї також». А для чого в музеї комп’ютери та інша оргтехніка? — спитали ми. «У нас буде велика «плазма» в залі, — похвалилась директорка музею, — ми будемо демонструвати спектаклі та фільми, відзняті за творами Шолом–Алейхема. Будуть лекції та покази, присвячені єврейській культурі. Сподіваємося, що все це ми покажемо тим, хто захоче до нас прийти».

Ну, як то кажуть, дай їм Бог. Може, й справді, не одним Діором живий середньостатистичний київський індивід?

  • Навiщо Києву вулиця Табiрна,

    ...Я вийшов iз вулицi Пилипа Орлика, повернув на Михайла Грушевського, пересiк Богдана Хмельницького, спустився на Петра Сагайдачного... Сьогоднi в це важко повiрити, але чверть вiку тому про такi назви годi було й думати. Справдi, в перший рiк Незалежностi столиця України ввiйшла з вулицями Ленiна, Свердлова, Дзержинського, Жданова, Кiрова, Куйбишева, Орджонiкiдзе, Менжинського, Володарського, Косiора, Постишева, Мануїльського, площами Жовтневої революцiї, Ленiнського комсомолу, Брежнєва тощо. Та що там вулицi та площi, найпрестижнiшi центральнi райони столицi iменувалися Ленiнський, Радянський, Жовтневий, Московський, Ленiнградський, а в цих районах найошатнiшi вулицi носили iмена класикiв марксизму-ленiнiзму, росiйських революцiонерiв, агентiв ленiнської «Іскри» та мало не всiх членiв ленiнсько-сталiнського ЦК. >>

  • Розшукується дизайнер

    Будь-яку потрібну та корисну справу можна зіпсувати. Власне, для цього достатньо грати не за встановленими правилами, а за тими, що відповідають кон’юнктурі сьогоднішнього дня. Киянам обіцяли відкритий конкурс, на якому обиратимуть головного архітектора міста. >>

  • Митарства українського трамвая

    Кілька місяців тому на розширеному засіданні Ради директорів підприємств, установ та організацій міста Києва було підписано угоду про об’єднання зусиль київської міської влади та бізнесу щодо розвитку внутрішнього ринку задля сталого економічного розвитку міста. Свої підписи під документом поставили міський голова Києва Віталій Кличко, президент Українського союзу промисловців і підприємців Анатолій Кінах та голова Ради директорів підприємств, установ та організацій Києва Олександр Осадчий. >>

  • Чи повернуть киянам Довженків кінотеатр?

    Із плином часу залишається все менше тих, хто пам’ятає про кінотеатр імені Олександра Довженка, який колись розташовувався на проспекті Перемоги, 24а. Цю не надто ошатну споруду було знесено кілька років тому, і на її місці має з’явитися сучасний кінокомплекс. >>

  • Київ без крил

    У митрополичих палатах у «Софії Київській» того дня збирали підписи під зверненням до Кличка і Порошенка передати під музей авіації будинок сім’ї Сікорських на Ярославовому Валу, 15-б і перейменувати аеропорт «Київ» (Жуляни) на честь Сікорського. Підписатись під одним зі звернень не виходило. Активісти обидві вимоги оформили в одному листі. >>

  • Де сидять художники?

    Київ усе більше переймає європейські традиції, наповнюючи вулиці креативними елементами вуличного дизайну — від паркових скульптур на Пейзажній алеї та лавочок у вигляді чашок на Прорізній до розмаїтих нетривіальних «пам’ятників» — Їжачку в тумані, закоханим ліхтарям, табуреткам. >>