Подивилися. Позаздрили. Чекаємо ще

04.03.2009

Не здивуюся, коли чимало столичних театралів, розгорнувши сьогоднішній номер «України молодої» на шпальті «Культура», здивовано вигукнуть: «Як, Калягін приїжджав? Чому ми про це не знали?». Дійсно, ці гастролі театру Еt Cetera відбувалися в умовах підвищеної секретності — гучної рекламної кампанії не було, обмежились невеличкою афішею у вестибюлі Театру ім. Лесі Українки. Але навіть за умов такої підвищеної секретності глядач прийшов.

До Києва Еt Cetera привезла два своїх протестовані часом, фестивалями та публікою з різних країн спектаклі — «Король Убю» за п’єсою Жаррі та «Шейлок» за шекспірівським «Венеціанським купцем». «Короля» вісім років тому поставив болгарський режисер Олександр Морфов, «Шейлока» — роком раніше грузин Роберт Стуруа. В обох спектаклях на сцену виходив і художній керівник театру Олександр Калягін. У «Королі Убю», гротескній історії про владу, що знищує, він грає Татуся Убю — за цю роль п’ять років тому народний артист Росії Калягін був удостоєний нагороди «Золота маска» в номінації «Краща чоловіча роль». Цим спектаклем театр Еt Cetera довів своє амплуа першопрохідця, п’єса Альфреда Жаррі на російській сцені була поставлена вперше. У «Шейлоку» Олександр Калягін — власне, Шейлок, заможний купець, який як компенсацію за прострочений вексель забажав отримати фунт людського м’яса. Над цією постановкою працювали постійні співавтори Стуруа: композитор Гія Канчелі та художник Георгій Алексі–Месхішвілі.

Приймаючи у себе таких іменитих гостей, колектив Театру імені Лесі Українки запросив їх взяти учать у творчій зустрічі. На якій худрук театру Еt Cetera і голова СТД Росії Олександр Калягін... добряче засмутив своїх київських колег, розповівши, як російські театри переживають кризу. «Наше завдання — вийти з кризи без втрат, — прокоментував ситуацію Калягін. — Тому що криза приходить і минає, а театри, якщо зникнуть — то їх потім не відновити». Цю позицію, за словами Калягіна, підтримує і уряд країни (у цьому місці наші театрали зітхнули особливо голосно). Фінансування, звісно, дещо урізають, але жоден із запланованих фестивалів, семінарів тощо із планів на рік не був викреслений — усе відбудеться, можливо, в менших масштабах. «Наша СТД захищає театри і театральний процес, — продовжив Калягін. — Ми налаштовуємо владу на те, що культура й мистецтво — це не сфера послуг, а спосіб життя, що без культури держава, якими б передовими технологіями вона не володіла, не виживе».

«Зомбування» влади митцями у Росії має дуже позитивні результати: держава виділила 150 мільйонів рублів на театральні програми, під Москвою відкрили літню Міжнародну театральну школу, виходить кілька театральних журналів («Сцена», «Страстной бульвар», «Театр» та інші), працює програма адресної допомоги, завдяки якій актори просто можуть підлікувати своє здоров’я... Чи ж варто говорити про те, що українським колегам Олександра Калягіна під час цього переліку тільки й залишалося, що сумно зітхати, вчергове дивуючись байдужості нашої влади і недолугості Спілки театральних діячів, яка з органу дієвого й активного перетворилася на формальну складову мистецького процесу. До речі, так виходить, що Олександр Калягін піклується і про наше театральне майбутнє також: на акторському курсі Миколи Рушковського вчаться два стипендіати художнього керівника Еt Cetera, а сам Калягін, за словами пана Рушковського, всіляко сприяє майбутнім акторам переглядати московські вистави.

Про власну творчість Калягін розповідав не так емоційно. Сказав лише, що дуже завантажений, через що в кіно не знімався вже років два. Утім, сподівається, що незабаром сам зніматиме — уже є цікава історія, справа за грошима та командою. «Труднощі актора — не у віці, а в розумінні життя. Я з іронією ставлюся до себе, я пізно пізнав, що таке слава, — у 36 років», — самокритично зауважив він на завершення зустрічі.