«Ніч перед Різдвом» за мить до весни

03.03.2009
«Ніч перед Різдвом» за мить до весни

«Ніч перед Різдвом». (Фото з архіву театру.)

Навіть якщо криза перекреслить добру половину заходів, присвячених 200–річчю з дня народження Миколи Гоголя, столичні театри точно не опиняться на узбіччі цієї видатної дати. Вистави — хто одну, а хто й кілька — за твора­ми письменника у своїй афіші мають більшість київських театрів: «Ревізор» іде в Російській драмі і на франківській сцені (у квітні Театр імені Франка випускає ще й «Одруження»), «Гравці» та «Мертві душі» — у Театрі на Подолі, «РЕхуВІлійЗОР» — у Молодому, «Одруження» — в Театрі драми і комедії ... Днями ще одну гоголівську виставу до спільної скарбнички з вензелями «М. Г.» додав Театр опери і балету для дітей і юнацтва. Робота над оперою «Ніч перед Різдвом» супроводжувалася всілякими містичними мізансценами й деталями. Здавалося б, фінансування цієї постановки міським Управлінням культури буде надійним страховиком усіх можливих проблем. Але коли у справі фігурує сам Микола Васильович — тут можна очікувати чого завгодно.

Спершу прем’єру «Ночі перед Різдвом» у театрі планували на кінець минулого сезону. Але потім подумали, що Різдво в назві спектаклю якось не дуже «пасує» літній спеці за вікном, і вирішили перенести прем’єру на осінь. Сезон 2008—2009 для Театру опери і балету відзначався іншими клопотами (до речі, бажаємо таких самих клопотів й іншим театрам): гастролі в Голландії, Іспанії, Великобританії... А коли нарешті зібралися всі разом у рідному театрі — взялися доводити «Ніч перед Різдвом» до презентаційного вигляду. Під час прогону зірвалася зі стелі дзеркальна куля — друзки з пінопласту та маленьких скелець розлетілися по сцені, на якій, між іншим, було чимало людей. Добре, що ніхто не постраждав... Диригента–постановника спектаклю Олександра Баклана та режисера–постановника Ларису Моспан–Шульгу особливо надихав той факт, що київська сцена цю оперу Римського–Корсакова з різних причин не шанувала своєю увагою понад 60 років. (Назва «Ніч перед Різдвом» є зараз в афіші Національної опери, але то — балет).

«Цю оперу ми обрали тому, що вона чудово передає «аромат» українського фольклору через колядки, різдвяні гуляння та звичаї нашого народу», — кажуть Баклан та Моспан–Шульга. Головні партії у спектаклі виконують заслужені артисти України Наталя Пелих, Віталій Жмуденко, Михайло Нагорний, лауреати міжнародних конкурсів Олена Гребенюк, Любов Канюка, Людмила Монастирська та інші артисти театру.

Художник Людмила Нагорна запропонувала сценографію у вигляді ілюстрації до відомого пушкінського «Тиха українська ніч...»: сільські хатки, вкриті шапками снігу, небесні світила, що заспокійливо виблискують у темному небі, плетені з лози мости–візерунки, віконні рами, за якими Оксана чепуриться до колядок... Але як у тихому болоті водиться нечиста сила, так і ця ідилія виглядає спокійною лише на перший погляд. Ось один із героїв бере до рук пензля і починає малювати ... бісенят. Один із чортів «оживає», разом із Солохою «хвостатий» краде з неба зорі й місяць, і з цього «злочину» починається дійство. У ньому знайшлося місце для шаленого кохання і дрібних інтрижок, подвигів і ганебних вчинків та, звичайно ж, для мелодійних колядок, які у виконанні оперних співаків звучать дуже стильно. Хор колядників у цій опері створює особливу атмосферу світлого свята, яка для їхніх юних сучасних послідовників, що спеціалізуються на значно простіших текстах типу «тик–мик, дайте колядник», стане справжнім одкровенням.