Куди приводять мрії...

26.02.2009
Куди приводять мрії...

Б’є — значить, любить. Обдирає до нитки — значить, готує до суворого дорослого життя. Черновецький і діти: ідилія для преси... (Фото прес–служби КМДА.)

Політика Леоніда Черновецького останнім часом тяжіє до централізації. Мер і його команда намагаються підпорядкувати собі все, що досі було роздрібненим та існувало «само по собі». Стихійні ринки під будинками? Будь ласка. Але хай вони об’єднаються у комунальне підприємство і несуть у дзьобах данину. Морги? Та на здоров’я. Але за умови, якщо ритуальні контори зіллються в одне похоронне бюро і відраховуватимуть прибуток на користь міському голові. Аналогічна ситуація і з позашкільними гуртками: усі дитячо–підліткові клуби, за задумом Леоніда Черновецького, мусять стати єдиним цілим — комунальним підприємством «Дитячі мрії», яке вперше за всю історію існування таких клубів братиме з малих оплату і ділитиметься нею з дорослими «дядьками» і «тітоньками». У нашому розпорядженні є цікаві розшифровки розмов Черновецького з керівниками дитячих гуртків. Записи зроблено під час зустрічі останніх зі столичним головою. Автентика висловлювань мера збережена, як і його недолуга мова (навіть російською Черновецький володіє як справжній інопланетянин). Але важливіше інше: як легко здають позиції очільники клубів, зачувши про «грамоту» з рук Самого... Приємно знати, що дехто таки має гордість і кураж протистояти мерові, навіть наражаючись на завідомий програш. Однак про все по порядку.

 

Коли в повітрі пахне грошима...

Клуби за місцем проживання (або дитячо–підліткові клуби), які з’явилися ще за радянських часів, традиційно фінансували з місцевих бюдже­тів і давали змогу кожній дитині займатися улюбленою справою поруч із будинком. Безхмарна ідилія завершилася тоді, коли у справу втрутилися гроші. Точніше, їх недостатня кількість у бюджеті міста та в бюджетах району. Відтак міська адміністрація в особі мера Києва Леоніда Черновецького спонукала клуби «продавати себе», а безпосереднім автором ідеї введення у них платних послуг став голова Шевченківської райради Віктор Пилипишин. Ще в 2006 році за його ініціативою прийнято рішення про утворення комунального підприємства «Дитячі мрії», до складу якого було переведено усі дитячі клуби району. Така реорганізація викликала обурення громадськості. Батьки, чиї діти відвідують клуби, подали позов до районної прокуратури. Світлана Тютюнник, правозахисник, зазначає, що деякі клуби спільними зусиллям створили самі батьки, провели ремонт приміщень, обладнали їх за свої кошти. То чому зараз хтось має отримати все готове «задарма»? Здавалося б, нічого не сталося, просто змінилась організаційно–правова форма. Але ж комунальне підприємство — це підприємство, мета якого — прибуток. А заклад позашкільної освіти має на меті зовсім інше — освіту та виховання дітей.

До того ж, державна політика у сфері позашкільної освіти спрямована на збереження та розвиток мережі відповідних навчальних закладів без права їх перепрофілювання, перепідпорядкування, злиття, закриття чи передачі приміщень, обладнання та техніки в оренду. Тоді як один із пунктів статуту «Дитячих мрій» дозволяє здавати в оренду чи суборенду приміщення та устаткування клубів. Такі рішення нищать систему позашкільної освіти столиці, в результаті їх тисячі дітей залишаться на поталу вулиці, підкреслює Світлана Тютюнник. Прокуратура Шевченківського району Києва встановила факт порушення закону рішенням районної ради та скасувала його. Ще й звернулася до районного суду із позовною заявою. Але суд повернув адміністративний позов прокуратурі, пояснюючи це тим, що заява складена «неправильно». Прокуратура не захотіла «виправляти помилки» і взагалі зупинила цю справу. Надалі група батьків та педагогів подала до прокуратури Києва та до Генеральної прокуратури ще три скарги. Врешті–решт прокуратура таки винесла протест на рішення районної ради. А райрада і до сьогодні на нього не відреагувала, як не відповіла вона і на звернення Міністерства освіти і науки України. Зараз «справа клубів» слухається у Вищому адміністративному суді України. 5 лютого відбулося його перше засідання. Коли відбудеться наступне, поки що не відомо. А тим часом...

... «Ворам» та «жулікам» наказ: «Не балуватися!»

Леонід Михайлович Черновецький, на відміну від керівництва Шевченківського району, проблему самофінансування дитячих клубів взявся розв’язувати рішуче та активно. Протягом тижня (з 5 по 12 лютого) він провів чотири наради за участі керівників цих позашкільних освітніх закладів. На зустрічах міський голова наполягав на введенні плати за відвідування гуртків. Фактично це означатиме їх повне знищення. Адже чим дитячий клуб, невеликі приміщення якого давно не бачили ремонту, а парти чи дошки знали і кращі часи, зацікавить платоспроможних клієнтів? «Нас просять зробити зріз, скільки заробляють клуби. Та вони нічого не заробляють! Річний бюджет мого клубу — 1 мільйон гривень. Заробляє він близько 300 тисяч, які осідають у закладі. А все інше йому дає район. Мені пропонують у першу половину дня (гуртки працюють із 15.00) здавати приміщення в оренду. Та кому потрібне приміщення з партами і дошками? І хто за ними сидітиме — дорослі дядьки і тітки, які усе потрощать?» — казав один з учасників наради.

Проте сперечатися з мером зважилися одиниці. Їм Черновецький пригрозив «штрафними санкціями». «Слушайте, вы, самые тяжелые! Не балуйтесь! Я вас всех разгоню. Даю слово. Ни одного не оставлю. Почему Вы не выполняете мои распоряжения? Вот вы! Кому вы звонили? Ну, дурака не валяй, говори! (...)». Не витримавши хамства, на нараді в мера піднявся чотириразовий олімпійський чемпіон, чемпіон світу з фехтування Григорій Крісс і сказав Черновецькому: «Я звертався до вас із проханням від усіх спортивних шкіл, і зокрема — від Школи олімпійського резерву з фехтування щодо фінансування спортклубів. Ви дали мені візитівку з телефонами. Я телефонував і по жодному з них не зміг додзвонитися». Черновецький почав було виправдовуватися: «Мой телефон 0–51. Ко мне звонят по 2 тысячи человек в день!» Але тут сталося неймовірне: в залі піднялися тупотіння, свист і крики«Ганьба!». Під цей супровід мер швидко вийшов із залу.

Усе це відбувалось 12 лютого. Та поки Черновецький ламав через коліна тих, хто не зважився на спротив (а загалом на нараду з’явилися лише близько 30% запрошених), решта стояла під стінами мерії разом із батьками, лікарями та іншими небайдужими киянами. Пізніше Леонід Михайлович видасть розпорядження, зареєстроване під вхідним номером 7147 від 16 лютого 2009 року, де зазначить: «Головачу (Володимир Головач — один із заступників голови КМДА. — Авт.): по всем структурам, клубам для молодежи спортивным, которые пикетировали здание мэрии, провести полную проверку их деятельности. Если хорошие — оставим, если воры и жулики — будем работать. Забрать у них всю базу данных, кто у них обучается. И доложить мне в течении двух дней».

Як післямова

За найсвіжішою інформацією, головне управління у справах сім’ї та молоді КМДА задовольнило припис прокуратури міста Києва та відкликало лист до міського голови про введення платних послуг у підліткових клубах столиці. Але, згадуючи досвід ініціативної групи батьків Шевченківського району, не поспішатимемо з оптимістичними прогнозами. Вищий адміністративний суд іще не сказав свого слова. Утім, як відомо, Леоніду Черновецькому навіть Президент України — не указ. До речі, до Президента Ющенка, Прем’єра Тимошенко, спікера Литвина та Генпрокурора Медведька надсилають спільну відозву батьки, чиїх дітей можуть позбавити відвідування гуртків. Далі буде?

Оксана ОНИЩЕНКО

 

 

Керівник: Скажите, пожалуйста, а каким образом мы сможем оформить договор (договір про надання платних послуг у межах міського комунального підприємства, за яким до міського бюджету клуб відраховує 50% прибутку), если, согласно «Закону про дошкільну освіту» і «Закону про соціальний захист населення», социальная служба, может предоставлять лишь бесплатные услуги?

Мер: (...) Конституцию я вам подарю. Поэтому с завтрашнего дня вы зарабатываете деньги, а я сделаю так, что о вас весь мир узнает, а не только Киев. Садитесь, вы молодец, вы мой друг.

 

* * *

 

Мер: Кто из вас хочет проинформировать мера киян о том, что они чего–то добились, зарабатывая первые копейки? Кто из вас может доложить, что он переговорил с кем–то из богатых, кто имеет возможность платить за обучение своих детей?

Керівник: Я!... Я позвонила и предложила психологическую подготовку ребенка к школе и спросила: смогли бы вы платить? Дело в том, что на территории нашего клуба находится центр социально–психологической реабилитации детей и молодежи. Богатенький Буратино сказал: «Согласны».

Мер: И сколько вы с него собираетесь... для бедных взять?

Керівник (сором’язливо): Ну так...

Мер: Минимум?

Керівник: Ну так...

Мер: Завтра ей грамоту!

 

* * *

 

Мер: Вы сможете привлечь детей, если я вам такое задание дам? И получать 10% доплаты за это?

Керівник: Смогу!

Мер: Сколько?

Керівник: Около 300 человек. (...)

Мер: Когда?

Керівник: Как только нам разрешат.

Мер: Я уже разрешил. Сегодня будет у вас бумага. Завтра сможете привлечь детей?

Керівник: Чтобы набрать детей, нужно от 3 дней до 3 недель...

Мер: Умница, хорошая. Ты созрела на мою благодарность.

  • Навiщо Києву вулиця Табiрна,

    ...Я вийшов iз вулицi Пилипа Орлика, повернув на Михайла Грушевського, пересiк Богдана Хмельницького, спустився на Петра Сагайдачного... Сьогоднi в це важко повiрити, але чверть вiку тому про такi назви годi було й думати. Справдi, в перший рiк Незалежностi столиця України ввiйшла з вулицями Ленiна, Свердлова, Дзержинського, Жданова, Кiрова, Куйбишева, Орджонiкiдзе, Менжинського, Володарського, Косiора, Постишева, Мануїльського, площами Жовтневої революцiї, Ленiнського комсомолу, Брежнєва тощо. Та що там вулицi та площi, найпрестижнiшi центральнi райони столицi iменувалися Ленiнський, Радянський, Жовтневий, Московський, Ленiнградський, а в цих районах найошатнiшi вулицi носили iмена класикiв марксизму-ленiнiзму, росiйських революцiонерiв, агентiв ленiнської «Іскри» та мало не всiх членiв ленiнсько-сталiнського ЦК. >>

  • Розшукується дизайнер

    Будь-яку потрібну та корисну справу можна зіпсувати. Власне, для цього достатньо грати не за встановленими правилами, а за тими, що відповідають кон’юнктурі сьогоднішнього дня. Киянам обіцяли відкритий конкурс, на якому обиратимуть головного архітектора міста. >>

  • Митарства українського трамвая

    Кілька місяців тому на розширеному засіданні Ради директорів підприємств, установ та організацій міста Києва було підписано угоду про об’єднання зусиль київської міської влади та бізнесу щодо розвитку внутрішнього ринку задля сталого економічного розвитку міста. Свої підписи під документом поставили міський голова Києва Віталій Кличко, президент Українського союзу промисловців і підприємців Анатолій Кінах та голова Ради директорів підприємств, установ та організацій Києва Олександр Осадчий. >>

  • Чи повернуть киянам Довженків кінотеатр?

    Із плином часу залишається все менше тих, хто пам’ятає про кінотеатр імені Олександра Довженка, який колись розташовувався на проспекті Перемоги, 24а. Цю не надто ошатну споруду було знесено кілька років тому, і на її місці має з’явитися сучасний кінокомплекс. >>

  • Київ без крил

    У митрополичих палатах у «Софії Київській» того дня збирали підписи під зверненням до Кличка і Порошенка передати під музей авіації будинок сім’ї Сікорських на Ярославовому Валу, 15-б і перейменувати аеропорт «Київ» (Жуляни) на честь Сікорського. Підписатись під одним зі звернень не виходило. Активісти обидві вимоги оформили в одному листі. >>

  • Де сидять художники?

    Київ усе більше переймає європейські традиції, наповнюючи вулиці креативними елементами вуличного дизайну — від паркових скульптур на Пейзажній алеї та лавочок у вигляді чашок на Прорізній до розмаїтих нетривіальних «пам’ятників» — Їжачку в тумані, закоханим ліхтарям, табуреткам. >>