До холери їм такий президент

Хаос, брудні руки і брудна вода

Уряд Зімбабве до останнього часу замовчував і намагався приховати від світу темпи поширення холери. Але, коли хвороба переросла в епідемію і поширилася на дев’ять з десяти провінцій, уряд змушений був звернутися до світової спільноти з драматичним закликом про допомогу. Наприкінці минулого тижня більша частина столиці — Хараре — залишилася без водопостачання. У воді виявлено бацили холери, а міська влада не має хімікатів навіть для звичайного очищення води.

У цій політично нестабільній та економічно зруйнованій країні ВООЗ реєструє вогнище холери щороку, починаючи з 1998–го, але нинішня епідемія є найбільшою. Міністр охорони здоров’я Зімбабве Девід Парірен’ятва досі спромігся видати співвітчизникам лише одну рекомендацію для попередження поширення хвороби — не тиснути руки при привітанні. Як розповів Бі–Бі–Сі, Маркус Бахманн з організації «Лікарі без кордонів», «Холера лікується легко, але для цього необхідні медикаменти і медики. В Зімбабве і першого, і других катма. Більшість лікарів та медсестер втекло з охопленої жахливою кризою батьківщини до інших країн».

Маркус Бахманн свідчить, що багато бідних регіонів Зімбабве місяцями залишаються без води — і це є головною причиною вибуху епідемії. Один із біженців із Зімбабве до ПАР повідомив, що туалети не функціонують місяцями, і люди справляють природні потреби будь–де. Налякані сусіди намагаються не допустити хворобу на свою територію. ПАР організувала вздовж кордону із Зімбабве санітарну зону, встановивши там намети, де лікують потерпілих. У ПАР на холеру захворіли 160 осіб, шестеро з яких померли.

Третього грудня 20 лікарів та молодшого медичного персоналу, які ще залишаються в Зімбабве, зробили спробу організувати в Хараре марш протесту, щоб попередити уряд про національну катастрофу. Поліція жорстоко розігнала медиків, застосувавши кийки. У країні, де при владі перебуває один із найжорстокіших диктаторів сучасного світу, протести неможливі. Нещодавно офіційні провладні профспілки, бо інших у країні не існує, зробили спробу організувати акції протесту проти триваючої банківської кризи. Рівень річної інфляції в Зімбабве становить 231 мільйон відсотків! Спроба була задушена в зародку. Кілька днів тому бунт у Хараре здійняли кілька десятків солдатів однієї з військових частин, оскільки вже кілька місяців не бачили зарплати. Міністр оборони повідомив, що бунтівники будуть заарештовані та віддані під трибунал. Ті з мешканців Зімбабве, які мають рахунки в банках, можуть зняти з них суму не більшу, ніж на один буханець хліба.

Уряд Зімбабве поклав усю вину за вибух епідемії холери на... Захід, який запровадив санкції проти країни, тому мовляв, і немає коштів на боротьбу з холерою. Ця пропаганда винятково для внутрішнього вжитку, мусить замінити медикаменти. Європа та США запровадили санкції винятково проти президента Роберта Мугабе та його найближчих поплічників за фальшування результатів виборів. І суть таких санкцій винятково в замороженні банківських рахунків цих осіб на Заході та у забороні видачі їм віз для поїздок на Захід. Кризи та санкції не зачіпають самого Мугабе, який на святкування свого 83–го дня народження витратив 1,5 млн. доларів.

Панахида за Родезією

Ще не так давно Зімбабве (раніше Родезія) було найбагатшою країною Африки, якій заздрила навіть «золота і діамантова» Південно–Африканська Республіка. Але Мугабе довів квітучу країну, яку отримав у спадок від британських колонізаторів, до руїни. Колонізатори залишили по собі ефективну економіку, найкраще на континенті сільське господарство, обладнані за європейськими вимогами шпиталі, кваліфікованих лікарів та систему охорони здоров’я, якій заздрила вся Африка. Після здобуття влади 1980 року Мугабе кілька років насолоджувався британською спадщиною. Але з часом, певне від бездіяльності (бо економікою керували освічені білі родезійці, а ферми перебували також у власності працьовитих вихідців з Британських островів, які становили 13 відсотків населення перейменованої на Зімбабве Родезії), Мугабе захопився ідеями соціалізму та африканського націоналізму, які на початку 90–х років розпочав запроваджувати в життя.

«Результат» не забарився. Вже наприкінці 90–х дегенерована від соціалістичних принципів господарювання економіка перестала діяти. На початку цього десятиліття Мугабе розпочав відбирати ферми у білих власників — «щоб земля повернулася в руки тих, кому вона належала віками». Чорні зімбабвійці танцювали від радості, прощаючись з «експлуататорами», які втратили все до копійки і змушені були повертатися на історичну батьківщину з порожніми кишенями. Не всі повернулися. Когось африканці вбили, а хтось душею не зміг розлучитися з новою батьківщиною і вирішив будь–що залишитися. «Повернуті народу» землі заросли бур’янами. Сільське господарство полетіло в тартарари слідом за промисловістю. На цей час 90 відсотків зімбабвійців безробітні, а Зімбабве лише за два десятиліття «експериментів» Мугабе перетворилося з найбагатшої на найбіднішу країну Африки.

Але Роберт Мугабе не зробив жодних висновків. Лише кілька фактів останнього часу. 28 листопада уряд Зімбабве наклав заборону на рішення регіонального суду, яке залишило у власності 78 білих мешканців країни їхні ферми, оскільки це суперечить урядовій програмі націоналізації земель. Того ж дня уряд Мугабе не дозволив в’їхати до країни колишньому Генсеку ООН Кофі Аннану, екс–президенту США Джиммі Картеру та дружині Нельсона Мандели — Грейсі Мачел. Ця «експедиція» хотіла відвідати Зімбабве, щоб, наочно переконавшись у масштабах біди, визначити необхідні розміри міжнародної допомоги. Уряд пояснив, що він не відмовив цій делегації у в’їзді до країни, а лише відклав до часу, коли такий візит буде відповідно підготовлений. Може, коли захворіє вже половина населення Зімбабве?