22 листопада 2008 року історія запише у свою книгу. Цього дня вперше на представницькому Міжнародному форумі «Народ мій завжди буде!» президенти посткомуністичних України, Грузії, Литви, Латвії і Польщі перед пам’яттю загиблих у час Голодомору заявили, що мають об’єднати зусилля для протистояння «метастазам червоного тоталітаризму». Їх уважно слухали делегації 44 держав, а також Європарламенту, ЮНЕСКО і Парламентської Асамблеї Ради Європи. Окрім цього, солідарність з українським народом підтвердили президенти Ірландії, США (і Джордж Буш, і Барак Обама), Фінляндії, Чеської Республіки, Швейцарії, Лівану, Парагваю, урядовці Іспанії, Великобританії, Австрії, Аргентинської Республіки. За невинно убієнних і за весь український народ молилися в ці дні Вселенський патріарх Варфоломій І і Папа Римський Бенедикт ХVІ.

Не секрет, у Донецькій області ще й досі до ініціатив щодо вшанування пам’яті жертв Голодомору ставлення досить неоднозначне. Зокрема, тут не перевелися охочі — здебільшого з так званих «русскоязычных» аборигенів краю, які відверто заперечують факт геноциду і кваліфікують одну з найбільш трагічних сторінок вітчизняної історії як такий собі нещасний випадок... Та відрадно, що з кожним роком таких «горе–істориків» стає менше й менше. Наприклад, ще пару років тому один із тутешніх телеканалів міг запросто дозволити собі «крутити» 22 листопада розважальні передачі та фільм «Веселі хлоп’ята», що розпочинався якраз оголошеною по Україні хвилиною мовчання. Нині такої дикості та печерної «опозиції» вже катма, а окремі цинічні заяви чи ініціативи «русскоязычных» не знаходять підтримки серед донеччан.

На перехресті Лідерсовського бульвару і вулиці Базарної в суботу відбулася скорботна церемонія, присвячена відкриттю пам’ятного знака «Жертвам Голодомору 1932—1933 років» роботи скульптора Іларіона Стадника. Відбулася також панахида на Соборній площі, під час якої зачитано імена багатьох загиблих земляків, установлені при підготовці регіональної Книги пам’яті. Зараз мартиролог жертв Голодомору в Одеській області включає 37 тисяч 960 осіб.

Цей трагічний меморіал під сірим невпинним дощем виглядає ще більш моторошно. Босоноге дівчатко на пагорбі притискає до грудей кілька колосків. Воно стоїть на краю широкої смуги незасіяної ріллі, що спускається з пагорба, — ріллі з чорних каменів та чорних хрестів, які обрисом своїм утворюють один величезний хрест. На пагорбі навпроти — Божа Мати. І на тлі цього великого чорного хреста навіть вона, заступниця, виглядає маленькою і безпорадною. Що вже говорити про дівчинку, яку від смерті відділяють тільки оті колоски у руках.