Леонід Євтушенко: Ми не боїмося сірого вовка

21.11.2008
Леонід Євтушенко: Ми не боїмося сірого вовка

Для Леоніда Євтушенка авторитетів на майданчику не існує. (Фото Олександра ЗАДИРАКИ.)

На тлі певного затишшя в календарі спортивних подій останніх місяців року виділяється своєю масштабністю континентальний форум жіночих гандбольних збірних. Фінальну частину Євро–2008 із 2 по 14 грудня прийматиме Македонія. До колишньої югославської республіки з’їдуться 16 найсильніших національних команд Старого світу. Гратимуть вони у столиці країни, Скоп’є, і в невеликому місті Охрід із населенням у 42 тисячі мешканців.

Саме до балканської провінції відправив жереб збірну України. Право виступати в Македонії наші дівчата здобули на початку літа, двічі перегравши у «плей–оф» збірну Словаччини. Суперниками «синьо–жовтих» у групі попереднього етапу будуть колективи Португалії, Норвегії й Іспанії; по три найкращі команди кожного квартету продовжать боротьбу за призові місця в другому груповому раунді. Подолання першого бар’єра Євро дозволить Україні, крім власне турнірних перспектив, отримати привілей бути «сіяною» при жеребкуванні раунду «плей–оф» наступного чемпіонату світу.

Цього року до керма нашої жіночої збірної, після ери Леоніда Ратнера (на його рахунку «бронза» Олімпіади–2004 і невдалий виступ у кваліфікації Ігор–2008), повернувся Леонід Євтушенко. Із кількома гравцями з нинішньої команди він знайомий дуже добре, бо досяг із цими дівчатами найкращого результату на чемпіонатах Європи — срібних медалей 2000 року. Ще раніше під керівництвом цього наставника юніорська збірна України вигравала континентальну першість, а молодіжна брала в Старому світі «срібло». Проте зараз досвідчений тренер узяв курс на зміну поколінь, аби належним чином підготувати команду до Олімпійських ігор–2012.

Перед стартом на чемпіонаті Європи збірна України вирішила провести останню перевірку своїх сил на змаганнях у румунському місті Клуж. На жаль, цей турнір замінив для «синьо–жовтих» щорічний Кубок Турчина, який традиційно відбувався в київському Палаці спорту. Після тижневого збору в Ужгороді сьогодні наша команда стартує в Клужі на «Кубку Карпат», де її суперниками будуть колективи Німеччини, Хорватії й Румунії. А останній тиждень перед чемпіонатом збірна працюватиме на базі в Кончі–Заспі.

Напередодні відповідальних матчів керманич українських дівчат поспілкувався з мас–медіа на прес–конференції й відповів на кілька запитань кореспондента «УМ». Із паном Євтушенком приємно спілкуватися. Він не відмовляється від розмов із журналістами як «під диктофон», так і за фуршетним столом. У ньому відчувається відданість справі та глибоке її знання.

 

«Навіщо їхати на «Європу», якщо не перемагати?»

— Жіночий тренер — це не професія, а діагноз, — одразу налаштовує на приємний лад Леонід Макарович. — Схоже, така моя карма — постійно працювати з жінками. Займаюся цим уже 30 років, хоча після інституту починав у ДЮСШ тренером юнаків.

— Фінал чемпіонату Європи і юнацькі змагання відрізняються за складністю...

— Якщо говорити по суті справи, то група в нас непроста. Хоча, як відомо, легких, «прохідних» суперників у фінальних частинах таких турнірів просто не буває. Гандбол нині розвивається практично в усіх країнах Європи. На зорі моєї тренерської кар’єри, коли я очолював юніорську збірну СРСР, на п’єдестал, крім нас, претендували переважно команди соціалістичного табору: НДР, Чехословаччина, Румунія. Норвегію й Данію ми навіть за суперників не вважали. Зараз сильних команд значно більше. Ще десять років тому ми б і не помітили, як пройшли б Словаччину, а цього літа в боротьбі з нею у «плей–оф» нам довелося важко.

— Що становлять собою наші майбутні суперниці по групі?

— Так, збірна Норвегії — потужна команда, чинний чемпіон Європи, тріумфатор Олімпіади–2008. Я це добре розумію, бо коментував на телебаченні фінальний матч Ігор у Пекіні. Однак, попри це, певен, що з усіма опонентами можна грати на рівних і перемагати. Інакше навіщо взагалі їхати на континентальний форум?

Для мене не існує авторитетів. Не легше, ніж нині, група в нас була в 2000–му, коли я очолював збірну і ми здобули срібні медалі. Тоді ми і з норвежками, і з тодішніми олімпійськими чемпіонками, данками, зіграли внічию. Та й зараз грізних скандинавок ніхто з нас не боїться.

Днями переглядав на касетах матчі за участю команди Іспанії — не маю сумнівів, що нам до снаги її здолати. Португалки, хоча й дебютантки європершостей, останнім часом стрімко прогресують. Тож страху в нас немає, але маємо повністю віддаватися грі — й тоді прийде успіх.

— Чого ви чекаєте від збірної України в Македонії?

— Ми можемо розраховувати на позитивний результат. Принаймні перший груповий бар’єр мусимо долати. А там, якщо «розженемося» і гра в команди піде, то можемо замахнутися й на більше.

Трохи непокоїть, що в перший день доведеться грати з невідомою збірною Португалії. Хотілося б зустрітися з нею в останньому турі групового раунду, коли колектив уже зіграється. Але ми не боїмося сірого вовка (посміхається).

«Єдина біда — пізній приїзд легіонерок»

— Організаційні проблеми збірну України не турбують?

— Можна сказати, що на даному етапі в нас усе добре. Наша єдина «біда» полягає в тому, що дівчата із закордонних команд приєднаються до збірної фактично перед самим стартом чемпіонату — за п’ять днів до відльоту в Македонію. Відпускати раніше клуби їх не хочуть, адже вирішують свої завдання в національних турнірах і єврокубках.

Сподіваюся на майстерність і досвід виступів дівчат у збірній. Вони мають згадати, як грати разом, і швидко награти зв’язки. Скажімо, Вергелюк має взаємодіяти з Подпаловою, Боклащук — із Манагаровою.

— І це — всі перешкоди?

— Ви знаєте, наскільки важливо в команді, особливо жіночій, налагодити взаємодії між гравцями, створити особливий дух колективу. Я переконаний, що з атмосферою у збірній проблем не виникне. У нас немає індивідуалістів, котрі б ставили себе вище за інших.

— Отже, «закордон» нам допоможе?

— Так, запрошуємо кількох легіонерок. Із переможця Ліги чемпіонів 2007/08, російської «Звєзди» з Підмосков’я, приїдуть Марія Боклащук і високоросла Настя Сокол. З іспанського клубу з Хіхона викликали досвідчену Оксану Сакаду. Вона сама мені зателефонувала і розповіла про велике бажання грати за збірну й викладатися на «повну котушку».

Воротарі зазвичай виступають довше польових гравців, тому ми не сумнівалися, чи слід розраховувати на досвідчену (якось не можу сказати щодо жінок слово «ветерани») Ірину Гончарову. У складі клубу «Ніш» вона виграла чемпіонат Сербії й зараз, виступаючи в Лізі чемпіонів, перебуває у відмінній формі.

— Як вплине на збірну відсутність легіонерів на заключному підготовчому зборі?

— Це не найкращий варіант, але маємо приймати обставини такими, якими вони є. У жовтні ми вже провели невеличкий тренувальний збір без легіонерок і двічі зіграли товариські матчі в Білорусі. Із господарками, які, до речі, також потрапили до фінальної частини Євро, ми обмінялися перемогами. Білоруси потім жартували: «Ви що, хотіли поїсти й пожити в готелі за наш рахунок і двічі виграти? Так не буває». Але навіть у тих матчах я побачив великий потенціал наших дівчат. Зокрема, Настя Подпалова в першій грі закинула аж 15 м’ячів — це суперрезультат.

«Без старших подруг молоді буде важко»

— Керівництво Федерації гандболу України вважає вашою перевагою над Леонідом Ратнером бажання проводити зміну поколінь...

— Зараз я справді поступово впроваджую політику омолодження команди, бо вічних спортсменів немає. Ті бійці, які вигравали медалі молодіжних і дорослих чемпіонатів Європи, Олімпіади–2004 в Афінах, тепер поступово сходять зі сцени — хтось через травми, як, скажімо, Олена Цигиця, а хтось — просто через вік. Порівняно з попереднім чотирирічним олімпійським циклом ми десь відсотків на 70 міняємо склад.

Але це не означає, що ми набрали зовсім юних гравців. У нас є й досвідчені гандболістки — наприклад, такі як Вергелюк, Сакада. Молодь теж уже проявляє себе. Яскравий приклад — Анастасія Подпалова (Бородіна). Якщо на Олімпіаді–2004 вона перебувала в ранзі запасної, то нині є одним із лідерів збірної. Сподіваюся, що пік її кар’єри припаде на 2012 рік, адже ми збираємося пробитися на наступні Ігри.

— Хто ще з молодих дівчат привернув вашу увагу?

— Гадаю, з прицілом на Лондон–2012 у нас є перспективна команда. В угорському чемпіонаті виступає гравець другої лінії з потужним кидком Ольга Ніколаєнко. Вона шульга, а в гандболі це дефіцит. Є в нас ще одна майстриня гри лівою рукою, 20–річна зірочка — Юлія Манагарова із криворізького «Смарту». У львівській «Галичанці» підростає Регіна Шимкуте, у запорізькому «Моторі» — Ольга Лаюк і крайня нападниця Яна Баткова. Також на краю непогано діє Наталія Скунзяк з ужгородських «Карпат». Ми перевірили цю молодь і в двобоях зі словачками, і на міжнародних змаганнях. Вони вже готові замінити ветеранів — Олену Радченко, Наталку Ляпіну. Вірю в ще одне наше молоде дарування — воротаря «Галичанки» Вікторію Тимошенкову.

 

ЦИТАТА

Анастасія Подпалова, гравець збірної України:

— У нас молода команда. Усі дівчата дружні, енергійні й амбіційні. Звісно, кожна з нас налаштована серйозно й прагне проявити себе на міжнародній арені, тому, гадаю, маємо непогані шанси на успішний виступ на чемпіонаті Європи. Надто ж із урахуванням приїзду всіх найсильніших легіонерок.