ЖЗЛ-гомеопатія

Біографічний сектор українського книжкового ринку розвивається останніми роками інтенсивно, але безладно. Лишається «оголеним» найбільш затребуваний читачем науково­популярний сеґмент біографістики. Масового пантеону біографій, що дорівнював би московській серії «Жизнь замечательных людей», у нас досі немає. Тому пошуки історії життя уподобаного історичного персонажа перетворюються для відвідувача книгарні на проблему. Спробуємо запитати: що почитати про Героя України Романа Шухевича?

Микола ПОСІВНИЧ. Роман Шухевич. — К.: Атлант ЮЕмСі.

Треба визнати, що цей украй спопуляризований, але таки витриманий у науковій «строгості» біографічний нарис, — найкраще, що вам зможуть запропонувати. Його безсумнівна перевага — інтерес до прижиттєвих деталей, які здебільшого не цікавлять укладачів словників та енциклопедій. Наприклад, в усіх енциклопедичних довідках про Романа Шухевича наголошено, що він походить «з родини повітового судді». Й анічичирк про те, що родина Шухевичів — одна з підвалин української аристократії. Його прадід, священик отець Йосип, перекладав Овідія, Шиллера, Скотта (посмертне видання у Львові 1883 року вийшло з передмовою початкуючого на тоді критика Івана Франка). Дід майбутнього головнокомандувача УПА, професор Володимир Шухевич, — автор досі актуального для етнографів п’ятитомного дослідження «Гуцульщина» (а також фундатор першої в Галичині ілюстрованої дитячої газети «Дзвінок»). Дядько Степан — командир куреня Українських січових стрільців, 1918 року — комендант Одеси.

Сам майбутній генерал Роман Шухевич отримав класичну гімназійну освіту (досконало володів не лише польською та німецькою, а й старослов’янською, грецькою та латиною). Під час навчання у Львівській політехніці (де здобув фах інженера) уславився серед молоді як відомий спортсмен та популярний музикант (заочно вчився у Львівському музичному інституті, грав ув Опері). «Трудову діяльність» почав з організації успішного будівельного бізнесу; тоді зацікавився рекламою, і за рік заснована ним фірма «Фама» не лише стала лідером галицького ринку пресової, поліграфічної, зовнішньої та кінореклами, організатором перших рекламних фестів та ярмарків, а й конкурентно вийшла на рекламні ринки Варшави та Кракова. Саме «Фама» стала першим спонсором руху Опору на Галичині: спочатку супроти поляків, далі — проти більшовиків.

Подальша розповідь про долю легендарного генерала УПА, що протистояв Червоній армії цілих п’ять років по закінченні Другої світової війни, в основному, збігається з описами в інших сучасних книжках, — тому її опускаємо. Але «живих» деталей позавоєнної біографії Романа Шухевича знайти більше ніде.

Віктор НАРТОВ. Видатні осо­бистості України. — Х.: Книжковий «Клуб сімейного дозвілля».

Ця книжка — найпростіший варіант ознайомлення з біографіями видатних людей. Вона побудована на публікації витягів із газетних статей, інтерв’ю та книжкових цитат. Але часом дивує неперебірливість у джерелах. Наприклад, у статті про Р. Шухевича сусідять виважені оцінки відомого історика Юрія Шаповала та примітивні емоції нікому не відомого «журналіста» М. Ушакова, чия цитата прикметна хіба цілковитою репортерською профнепридатністю.

Новий довідник: Історія України. — К.: Казка.

Довідник виправдовує означення «новий», оскільки активно використовує останні історіографічні досягнення. Аналізуючи причини масової підтримки українцями Повстанської армії, автори згадують «негативні наслідки діяльності комуністів, які принесли в Західну Україну репресивний режим, що вдосконалювався на Наддніпрянщині протягом двох десятиліть. У краї розгорнувся масовий терор, жертвами якого стали як окремі особи, так і цілі групи населення… З 1939 по 1941 рр. тільки в тюрмах «визволеної» Галичини були замучені 50 тис. політв’язнів, а з її території депортовано понад мільйон жителів». Про Р. Шухевича — стандартний абзац (плюс фото), який «кочує» по всіх «некомуністичних» виданнях.

Історія України: Універсаль­ний ілюстрований довідник. — Донецьк: БАО.

«Ун­івер­сальність» цього довідника полягає в еклектичному поєднанні радянського антиісторизму та намаганні дотримуватися сучасного стану історичних досліджень. Банальну окупацію Польщі Сталіним 1939 року потрактовано тут як «приєднання Західної України до УРСР». «Однак незабаром поряд із зазначеними позитивними змінами виникли і негативні тенденції», — читаємо далі, й довідуємося, що ці «тенденції» коштували українцям винищення кожного десятого: «Перед початком Великої Вітчизняної війни близько 13% господарств у Західній Україні було колективізовано. Хто не хотів вступати в колгоспи, піддавався переслідуванням і депортаціям на Північ, до Сибіру і Казахстану. За офіційними даними, із Західної України було депортовано 318 тис. родин, або 10% населення».

У довіднику є стаття «Гестапо», де йдеться про «сотні тисяч антифашистів», репресованих нацистами, але в статті про радянських гестаповців (ОДПУ, НКВС, ГУДБ), які знищили набагато більше громадян, — йдеться лише про «безстрашних лицарів», що вони, до речі, й понині отримують за свої «подвиги» значно підвищені пенсії.

Андреас КАППЕЛЕР. Мала історія України. — К.: К. І. С.

Поряд із вітчизняними поп­тлумаченнями історії маємо і переклад так само популярної розвідки авторитетного швейцарського історика. У спеціальній літературі вже висловлювалися сумніви щодо доречності такого «подарунку»: «Необхідність видання саме цієї книжки викликає таке саме запитання, як і переклад, скажімо, німецького підручника з української мови» (див. «Україна Модерна: Війна переможців і переможених. — К.: Критика, 2008). Річ у тому, що А. Каппелер оперує поняттями, цілком зрозумілими для західного читача, які для підданого інтелектуальній вівісекції сучасного українця виглядають зовсім інакше. Наприклад, поняття «фашизм» та «нацизм» у західній історіографії ретельно відмежовані, натомість у сучасній Україні вони сприймаються усе ще як синоніми. Тому історично точні оцінки А. Каппелером місця ОУН у політичній системі тогочасної Європи геть не збігаються з тими, що існують в українській масовій свідомості.

Але попри те, праця доволі помічна в опануванні українцями своєю минувшиною. Саме тут виразно сформульовано тезу про те, що не НКВС разом із Червоною армією перемогли Повстанську армію генерала Шухевича, а — «польська армія, яка в рамках «Операції Вісла» у 1947 році депортувала одночасно близько 150 000 українців, чим завдала вирішального удару українським партизанам».

Українська Повстанська Ар­мія. Історія нескорених. — Л.: Центр досліджень визвольного руху.

Найбільш репрезентативний фотоальбом з історії УПА з­поміж колись виданих. Сотні світлин відбивають бойові та тилові будні вояків повстанської армії. Плюс корпус фотодокументів із німецьких та радянських архівів: репресії нацистів проти українських націоналістів; фотосвідоцтва з концтаборів Колими та Мордовії, куди було заслано українських патріотів. Цілий розділ присвячений головнокомандувачеві Роману Шухевичу — включно зі світлинами з його весілля та фотографією, зробленою напередодні вбивства генерала 5 березня 1950 року: він та двоє найближчих соратників чистять картоплю на вечерю...

Роман Шухевич у документах радянських архівів державної безпеки (1940—1950). У 2 тт. — К.: видавець Сергійчук М. І.

Ця книжка належить до спеціальних дос­ліджень (здійснених відомим архівістом Володимиром Сергійчуком), яка здатна шокувати так званого пересічного читача. Передовсім тим, що наведеними документами беззастережно спростовує багаторічну радянську брехню, досі підтримувану не лише партією комуністів, а й частиною істориків, які збудували свою кар’єру на «науковому обґрунтуванні» політичного замовлення тих­таки комуністів.

Візьмемо, до прикладу, їхню відому тезу про тотальну «співпрацю» УПА з німцями. Ось директива наркома держбезпеки УРСР начальникам управлінь НКДБ (1941 р.), де зазначено: «Бандеровцы не разрешают своим членам, помимо провода, связываться с немцами». А ось витяг з «орієнтіровки» 1944 року, де без коментарів подано «мотиви» повстанської війни в Україні, яку ведуть «украинские крестьяне, чтобы защитить свою жизнь от бешеных гитлеровских собак и кровожадных энкаведистов из большевитських банд».

А ось документ із грифом «Цілком таємно, в одному примірнику, лише для особистого ознайомлення керівника», що містить Маніфест УПА щодо мети своєї боротьби, де є, зокрема, й таке: «Проти злочинного оглуплювання дітей, молоді брехливою більшовицькою наукою, газетою, книжкою, кіном, радіом, театром, мітингами та всією брехливою агітацією сталінського режиму». Ця мета, з огляду на деякі нинішні «історичні» книжки, лишається, на жаль, досі актуальною.

НОМІНАЦІЯ «МИНУВШИНА»

1. Роман Шухевич у документах радянських архівів державної безпеки (1940—1950). У 2 тт. — К.: видавець Сергійчук М. І. , 640+584 с.

2. Українська Повстанська Армія. Історія нескорених. — Л.: Центр досліджень визвольного руху, 352 с.

3. Микола ПОСІВНИЧ. Роман Шухевич. Сер. «Стозір’я. Бібліотека української родини». — К.: Атлант ЮЕмСі, 63 с.

4. Андреас КАППЕЛЕР. Мала історія України. — К.: К. І. С. , 264 с.

5. Новий довідник: Історія України. — К.: Казка, 736 с.

6. Віктор НАРТОВ. Видатні особистості України. — Х.: Книжковий «Клуб сімейного дозвілля», 400 с.

7. В. К. ГУБАРЄВ. Історія України: Універсальний ілюстрований довідник. — Донецьк: БАО, 576 с.