Олександр Черевко: Люди вже не дозволять загнати себе у стійло, як було до 2004 року

Черкащина, яку традиційно вважають аграрною і яка цього року зібрала 2,5 млн. тонн зернових, стала тепер ще й промисловим регіоном, змінивши структуру виробництва з великої хімії на машинобудування. За темпами росту промислового виробництва Шевченків край вийшов нині на перше місце серед областей України. За минулі кілька місяців тут відкрили три заводи — два автомобільні та один із глибокого заморожування фруктів та ягід. За останні три роки в області створено 100 тисяч нових робочих місць. Тож про економічне та політичне життя регіону «УМ» розмовляє з головою Черкаської облдержадміністрації — Олександром Черевком, який головує в області з 2005 року.

— Олександре Володи­мировичу, за рахунок чого області вдалося досягти такого економічного поступу?

— Раніше Черкащину називали регіоном великої хімії. А від цього року ми можемо впевнено говорити, що наша область стала регіоном машинобудування. Оскільки кожен десятий український автомобіль виробляється на нашій території. Черкаська область увійшла до десятки найбільших промислових виробників держави. І якщо порівняти прибутки черкаських підприємств за два минулих роки, то нині вони збільшилися в десять разів і сягнули понад 700 мільйонів гривень. Темпи зростання прибутків — на другому місці серед областей України. Все це не впало черкащанам із неба: вони добре трудилися. Свій внесок внесла й облдержадміністрація, завдяки системності, організованості та плановості своєї роботи. Переконаний, що посприяла досягненням і політична стабільність в регіоні.

— Чи охоче йдуть в область іноземні та вітчизняні інвестори?

— Так, у нас помітна тенденція до збільшення обсягів іноземних інвестицій. Якщо торік в економіку Черкащини було вкладено 175 млн. доларів, то за шість місяців цього року — майже 182 млн. доларів. Сьогодні наші підприємства співпрацюють з 88 країнами. Тільки спільних українсько–німецьких підприємств в області нараховується 25. На території Черкащини нині зводиться ще й найбільша в державі птахофабрика. Стосовно вітчизняних інвестицій, то таким прикладом може стати завод із глибокого заморожування фруктів та ягід, який збудував у Водяниках Звенигородського району київський бізнесмен Микола Щербина, виходець із цього села. На відкритті заводу Президент Віктор Ющенко сказав, що інвестувати кошти у свою малу батьківщину — це патріотично і по–українськи.

— Цього року державна програма «Золота підкова Черкащини» залишилася без необхідного фінансування. Будівництво на об’єктах повністю зупинилося?

— Ми будуємо музей у Каневі і резиденцію Богдана Хмельницького в Чигирині. Інші об’єкти залишилися без фінансування. Якщо говорити про постанову уряду, то там передбачено фінансування відбудови не лише об’єктів історичної спадщини, а й газифікації, будівництва доріг, шкіл, лікарень. У цьому й родзинка цієї програми — з відбудовою історичної спадщини відбудовуємо й інфраструктуру населених пунктів. Наведу такий приклад: у Суботові Чигиринського району, де був родовий маєток гетьмана Хмельницького, тамтешнім мешканцям десять років обіцяли провести газ. І тільки завдяки програмі «Золота підкова Черкащини» було виділено чотири млн. грн. на газифікацію цього села. Тепер у село прийшов бізнес, там навіть хати в ціні виросли. От вам конкретне відродження села. Ця програма правильна і перспективна. Я недарма кажу, що багат­ство Черкащини буде приростати і «Золотою підковою». Це ще один пласт, на якому Черкащина може себе розбудовувати. Адже у нас в області 9300 історичних пам’яток. Це треба використовувати, як роблять в усьому світі. Хоча загалом Черкащина недоотримала суттєві фінансові надходження і по регіональних програмах. На добудову тієї ж обласної дитячої лікарні також немає коштів. Хоча вона практично підготовлена до здачі.

— Найчастіше з якими питаннями звертаються черкащани до обласного голови?

— З найрізноманітнішими — квартиру не поділили, роботи нема, пенсія мала. Хоча чимало питань стосується тих же земельних відносин. Я різко на це реагую. Земля черкаська стала привабливою. Інвестор стоїть у черзі. І на цьому тлі ведеться скуповування майнових корпоративних прав, є зловживанння з договорами оренди. Словом, там, де пробуксовує законодавство, — з’являються скарги.

— Роботу яких райдержадміністрацій вважаєте успішною? За якими критеріями оцінюєте їхню роботу?

— Наприклад, Звенигородської, керівника якої Президент недавно нагородив орденом, добре працює Чигиринська. Менш успішною є робота Уманської та Мо­настирищенської рай­держадміністрацій. Керівників районів оцінюю за їхніми позиціями і за тим, як вони реагують на проблеми людей, на їхні звернення до влади. Із земельними питаннями, приміром, були в нас проблеми в Чорнобаївському районі, але, слава Богу, їх відрегулювали. Тепер такі ж питання з’явилися в Маньківському районі. При всій повазі до тамтешнього керівника райдержадміністрації не можу сказати, що задоволений його роботою. Бо не «знімає» він там конфлікти, котрі виникають практично на порожньому місці.

— «УМ» розповідала про земельний скандал на Черкащині, де біля села Сокирне розбазарюється мальовнича прибережна смуга Дніпра, і там собі прихопили землю обласні посадовці. Чи є результати розслідування?

— Поки цей процес не завершено, і крапку ставити зарано. Але я дуже хотів, щоб він завершився справедливо. Річ у тім, що законодавство та судочинство, яке сьогодні в нас діє, інколи не відповідають здоровому глузду. Треба переглянути законодавство земельних відносин, але цього ніхто не робитиме, поки буде така політична нестабільність у центральній владі.

— На вашу думку, що лежить в основі такої нестабільності?

— Боротьба за владу. Заради цього наші політики готові пожертвувати національними інтересами — незалежністю, європейським вибором. Хоча Україна віками йшла до своєї незалежності. А євроінтеграційний вибір було зроблено набагато раніше, і сьогодні ми його тільки підтверджуємо. Дивлячись на те, як динамічно й інтегровано розвивається світ, необхідно мати краще життя і в Україні. А євростандарти передбачають і соціально орієнтовану економіку, і турботу про людину. І які б показники ми не брали, у Європі вони кращі — охорона здоров’я, працевлаштування, освіта, турбота про старість. Тож політикам треба бути свідомими і відповідальними за свої дії та рішення. Треба вести мову про об’єднання суспільства заради незмінних цінностей, українських цінностей. І сьогодні ці принципи відстоює Президент Віктор Ющенко. Хочу сказати, що Президент, зважаючи на барвистість поглядів і настроїв, міг обрати легший шлях у стосунках із політиками, але він керується тільки національними інтересами. Сьогодні їх відстоювати важко, але, переконаний, люд його підтримає. Український народ уже не дозволить загнати його у стійло, яке було до 2004 року.

— Черкащину називають краєм політичної стабільності. Як вам вдається уникати конфліктів у роботі?

— Ото кожен день і уникаю. Зранку і до вечора. Головне: керуватися не своїми інтересами, а загальною справою. Для мене така загальна справа— це Черкащина, її розвиток та успішність. Керуватимешся принципами, державними чи регіональними, — завжди виграватимеш. Це дає змогу бути вище всіляких конфліктів. На Черкащині, наприклад, не вдалося провести сесію обласної ради, підсумком якої мало бути розхитування стабільності в області. Політикам треба чітко визначитися, якщо вони сповідують Україну, то вони не повинні піддаватися на партійно–кланові вказівки. А ті, хто має партквитки, повинні пам’ятати, що вони не передаються у спадок і не перейдуть їхнім дітям. Бо вічні тільки принципи. А адміністративні режими лише по телевізору виглядають краще. Але там уся демократія — на кухні. А якщо вона виходить за її межі, то потрапляє у в’язницю. Ми ж цього не хочемо?

— А палиці в колеса вам часто ставлять?

— Тут кожен старається в міру своїх сил і можливостей. Але я на це не звертаю уваги. Головне — щоденно рухатися вперед. Керівник регіону має думати наперед і дбати не тільки про день сьогоднішній, а й про завтрашній. Тоді цей корабель, який називається областю, йтиме під вітрилами. А якщо думати сьогодні на сьогодні, то вітрила відразу обвиснуть. Саме такі принципи допомагають мені дивитися уперед. І не реагувати на чиїсь випади. Бо собака хоч і гавкає, а караван далі йде.

— Розчарування в деяких соратниках важко переживаєте?

— Ви знаєте, спочатку на цій роботі переживав тяжко. А зараз будую стосунки з людьми у формально–офіційних рамках. Я розумію, якщо людина зрадила, то її треба сприймати такою, якою вона є і не дозволяти їй переходити межу. Тоді не таким важким буде й розчарування.

— Чи не виникало бажання залишити посаду «губернатора» і знайти спокійнішу роботу?

— З одного боку, розумію, що складний шлях вибрав. А з іншого — чим далі, тим більше переконуюся, що свого часу в політичній боротьбі зробив правильний вибір. Це мене надихає відстоювати демократичні принципи побудови держави. Я роблю це заради України, заради Черкащини та її майбутнього.

— Якби ваші діти вирішили виїхати жити за кордон, як би ви це сприйняли?

— Я, хай це й звучить гучно, патріот своєї землі. Так виховую і своїх дітей. Дякувати Богу, дружина і наші двоє дітей мене підтримують. У нас із ними повне розуміння в усіх питаннях. Але якби мої діти вирішили виїхати з України, для мене це було б неприємно. Отож я твердо переконаний: ми маємо робити все, щоб Україна була кращою, ніж вона є сьогодні. А краща — це не тільки незалежна, а й самодостатня та процвітаюча.