Відчути себе Фаустом, що втратив рай

23.09.2008

У п’ятницю «франківці» розпочали 89–й перед’ювілейний сезон. І, не витрачаючи часу на «розкачку», в суботу запросили на першу прем’єру — виставу «Всі ми киці і коти...».

 

Дебют корифея

Спектакль, який на Малій сцені випускає Валентин Козьменко–Делінде, має кілька прикметних особливостей. По–перше, автор п’єси — латвійський драматург та колишній міністр культури цієї країни Мара Зеліте (прибалтійська драматургія, та ще й сучасна, для українського театру — явище виняткове). По–друге, в цьому спектаклі після 37 років перерви на театральну сцену повертається народний артист України Лесь Сердюк. Такий рішучий фінт у виконанні патріарха українського кінематографу (акторський доробок Сердюка — з півсотні фільмів) вартий найгучніших оплесків. Причому на адресу як Леся Олександровича (вийти на сцену після такої паузи — справжній подвиг), так і Богдана Ступки, який запросив Сердюка до театру. За 37 років, як зізнався актор, нікому з директорів театрів і на думку не спало покликати його в трупу. «Богдан мене взяв, а Валик — поставив», — не без задоволення констатував дебютант–«франківець» і зізнався, що його в цьому театрі влаштовує абсолютно все, а від репетицій він отримує величезне задоволення. Партнеркою Сердюка у виставі «Всі ми киці та коти...», у якій ідеться про двох самотніх людей, буде Лариса Кадирова.

Разом із Сердюком до «франківців» цього року прийшли ще п’ять новобранців, у тому числі Володимир Абазопуло–молодший та Вікторія Васалатій, авторка музики до «Едіт Піаф» та виконавиця головної ролі в цьому мюзиклі.

Білозуб знову цікавиться жінками

Далі за планом — «Легенда про Фауста», її за Крістофером Марло випускає Андрій Приходько. Прем’єру вистави, в якій грають Богдан та Остап Ступки, Богдан Бенюк та Володимир Ніколаєнко, призначено на жовтень. Свою режисерську задумку Приходько прокоментував досить інтригуюче. Мовляв, є бажання відому історію про доктора Фауста, який заради повернення молодості продав душу, спроектувати на кожного, хто дивитиметься цю виставу. І щоб кожен зрозумів, що з раю не лише виганяють, а й утікають із власної ініціативи. Рай же, за Приходьком, це батьківська хата, родина, тепло і затишок.

У листопаді «франківці» випускають виставу «Божа сльоза» (художник–постановник — Володимир Ка­рашевський), у грудні — «Назара Стодолю» (режисер — Юрій Коче­венко). Наступного року — «Одруження» (режисер–постановник — Валентин Козьменко–Делінде) та «У неділю рано...» (режисерська концепція — Дмитра Чирип’юка, художник — Андрій Александрович–Дочевський). Як завжди оригінальну ідею розробляє Олександр Білозуб. Після вистав «Соло–Мія», «я зга­дую Амаркорд...» його бажання «розшифрувати» загадкову жіночу натуру зміцніло ще більше. Цього разу Білозуб зацікавився долями Катерини Білокур та Фріди Кало. «Ці дві жінки жили в один і той самий час, вони не знали, але відчували одна одну, — каже Олександр. — Вони навіть зовні були схожими, мали схожі долі. І хоча вони не зустрічалися — Фріда жила в Мексиці, а Катерина в Березані, — у Парижі зустрілися їхні картини». Над претендентками, які могли б створити такі яскраві образи, Білозуб ще розмірковує. А назву своїй виставі вже придумав — «Дві квітки кольору індиго». Худрук театру Богдан Ступка продовжує плекати ідею спектаклю «Тіні забутих предків», яку має ставити Григорій Гладій. Він саме прибув до Києва, і Ступка планує знову говорити з ним про цю виставу.

Шляхами творчого експорту

Ці та інші спектаклі Театр Франка не проти показати в інших містах та країнах. До речі, минулого сезону гастрольно–фестивальні маршрути Української драми пролягли через США («Наталкою Полтавкою» відкривали Український культурний центр у Нью–Джерсі), Росію (кілька вистав показували у Москві), Польщу (у Гданську з «Левом та Левицею» відкривали Алею зірок), Білорусь («Соло–мія» взяла диплом на фестивалі «Панорама»), деякі українські міста. А буквально кілька днів тому повернулися з Омська — на фестиваль AKADEMIA возили «Царя Едіпа». «Прилетіли туди о 5.30, а нас уже зустрічали телевізійники й українська діаспора з хлібом–сіллю, — ділиться подробицями візиту Ступка. — Я одну дівчину запитав, як її звати. Вона каже: «Галя, корінна сибірячка». Ще один факт, який на наших акторів справив неабияке враження, — зарплата їхніх колег, що становить щонайменше тисячу євро.

У новому сезоні «франківці» оновлять не лише репертуар, а й зовнішній вигляд будівлі. Спонсори виділили театрові мільйон гривень, і керівництво вирішило на ці гроші осучаснити фасад. Його оснастять додатковим світлом, встановлять екрани, на яких транслюватимуть свої рекламно–інформаційні матеріали. «А якщо хтось спізниться на виставу — дивитиметься на вулиці», — жартівливо пригрозив театралам Ступка.

 

ДО РЕЧІ

23—28 вересня на Малій сцені Театру ім. Франка пройде V Міжнародний фестиваль жіночих моновистав «Марія», у якому візьмуть участь акторки з Польщі, Ізраїлю, Росії, України. Як розповіла директор фестивалю, народна артистка України Лариса Кадирова, він буде присвячений письменнику, Нобелівському лауреату Гарсіа Маркесу, 80–річчя з дня народження якого відзначатимуть цього року. Феномен видатного колумбійця учасники фестивалю досліджуватимуть на Міжнародній конференції «Вплив магічного реалізму Г. Маркеса на світовий та український культурний процеси».