Уже недоречні прадідівські печі

02.09.2008

Металургійний Донецьк стоїть на порозі чергової технічно–екологічної революції, завдяки якій нарешті вдасться суттєво зменшити кількість шкідливих викидів у геть запацьорене довкілля. Причому очікувані зміни можуть вплинути не тільки на екологію, а й на... пісенний репертуар мешканців металургійного міста. Приміром, уже не зовсім доречною здаватиметься улюблена пісня про заводську прохідну з кінофільму «Весна на Зарічній вулиці», зокрема рядки про мартенівські печі — «... і день, і ніч горять вони». Бо поліпшувати екологію міста вирішили саме із закриття на Донецькому металургійному заводі мартенівських печей. У вересні тут закриють першу з нині шести діючих печей. Ще одну зупинять, за попередніми намірами, до кінця року. А затим «на пенсію» відправлять ще чотири мартени.

Внесок у розвиток металургії французького інженера П’єра Мартена, який найпершим запропонував спосіб отримання литої сталі у регенераторних полуменевих печах, згодом названих мартенівськими, переоцінити важко. Інша річ, що цей спосіб давно застарів, оскільки почав практикуватися ще з 1864 року. У розвинених країнах давно перейшли до сучасних способів виробництва сталі, які є значно безпечнішими для екології. Йдеться про електросталеплавильний метод та високоточне безперервне лиття, що тепер прийде на зміну мартенам і в Донецьку.

До речі, в обласному центрі, де з початку нинішнього року шкідливих викидів у тутешню атмосферу зменшилося відразу на 32 відсотки, на згадану екологічну програму покладають чималі надії.

— Зараз в атмосферу міста щороку потрапляє понад 46 тисяч тонн шкідливих речовин, — каже міський голова Донецька Олександр Лук’янченко, — але завдяки екологічній програмі ми зменшимо цю кількість до 15—16 тисяч тонн. Тобто приблизно на 70 відсотків.

Щоправда, позитивні зміни донеччани зможуть оцінити не відразу, а через чотири роки, бо саме на такий строк розрахована масштабна екологічна програма. А щоб її реалізувати, знадобиться 10 мільярдів 20 мільйонів гривень. Передбачається, що це будуть кошти як інвесторів, так і промислових підприємств, які беруть участь у програмі. Насамперед це металургійні «кити» міста: той же ДМЗ, «Істіл» та «Донецьксталь».

Відрадно, що давно очікувана в екологічно неблагополучному регіоні модернізація шкідливого виробництва має свій позитивний ефект не тільки для пересічних донеччан, які звикли вважати кіптяву незмінним супутником життя. Бо самі підприємства отримають нові робочі місця на високотехнологічних виробництва, а ще —додаткові прибутки від сучасних технологій.

— Зараз підприємства, які беруть участь участь в екологічній програмі, щороку перераховують до бюджету 567 мільйонів гривень, — свідчить міський голова. — А ось коли вони нарешті вийдуть на нові потужності, їх відрахування збільшаться в 2,8 раза, тобто складатимуть більше 1,5 мільярда гривень.

До речі, модернізація, до якої приступають на донецьких металургійних підприємствах, виявилася найбільш реальним способом поліпшити екологію. Адже раніше тут подейкували про без перебільшення фантастичні наміри — приміром, у Маріуполі винести за межі міста «Азовсталь», а в Донецьку місцеві металургійні підприємства. Донеччани навіть похмуро жартували, що легше винести те чи інше місто за межі металургійних гігантів. І виявилися правими — Донецький металургійний завод, із відкриттям якого Джоном Юзом у 1869 році дехто пов’язує заснування й самого Донецька, таки залишається на місці. Але мартенівські печі, що горіли тут дні й ночі, таки зупинять на користь сучасних технологій, які нарешті запрацюють на одному з найстаріших вітчизняних металургійних підприємств і зможуть поліпшити непросту екологічну ситуацію в місті.