Відьмодром

21.08.2008
Відьмодром

Ми вже з’ясували, хто винен у цьогорічній повені. Приміром, Тимошенко. Нумо шукати, хто нагнав на Київ таку небувалу спеку і яка холера вкрала зі столиці дощі. Зазвичай у таких недружніх акціях підозрюють відьом. Визначають дислокацію і знищують напалмом. Тож час згадати, де в Києві тусують відьми, а з тим заразом і з’ясувати, хто в них за головну. (Ладу Лузіну просимо не турбуватись: її самопроголошення «королевою шабашу» — під великим питанням; є й інші кандидатки). А якщо серйозно (?!), то йдеться — про київські «лисі» гори. Їх у нас більше однієї. Мабуть, для конспірації.

 

Хеллоуїнізація України

У багатьох українських етнографів та дослідників старовини можна знайти згадки про те, як наші відьми вилітали в трубу (не газову, а пічну), як варили своє «паливо» для польотів, як морально «розкладалися» на шабашах тощо. Чим давніші свідчення і ближче людина «до витоків» — тим більше такому автору віри. У сенсі: віри в те, що подібні уявлення були. Але на наш скромний (невчений) погляд, тут усе–таки дається взнаки західна традиція запускати чаклунок у нічне зоряне небо. А українська відьма верхи на коцюбі — трохи як Карлсон у шароварах чи Міккі–Маус із люлькою в зубах. Питання, звісно, спірне. Але підемо логічним шляхом.

Для чого західноєвропейські відьми літали на шабаш? Щоб красти по дорозі зорі? Ні. Щоб обмінюватися досвідом на колоквіумах? Ні. Головною метою шабашу було зайвий раз присягнути на вірність Сатані і тим остаточно загубити свою грішну душу. Присяга полягала в цілуванні гаспидського сина в гузно і... (Далі — занадто непристойно). Словом, середньовічні мудрагелі, страждаючи від притлумленої сексуальності, вигадали всю цю схему для того, аби звинуватити відьму передовсім у зраді Бога. А відтак — засудити на смерть.

Українська ж громада не занурювалась у такі теологічні хащі. Все, що інкримінувалось відьмам, лежало у практичній площині. Вкрадений дощ, зникле в корови молоко, хворе теля, зваблений чужими чорними бровами чоловік — все це могло бути роботою відьом. Якщо ті погоджувались відшкодувати заподіяне — ніхто не копирсався в їхніх душах і не тягнув за коси на вогнище. Тим паче що родимі відьми (на відміну від більш підступних навчених) начебто й не були такими шкідливими. Навіть навпаки — інколи й від них була певна користь.

Але нехай. Припустимо, що й вони збиралися собі «за інтересами». Якщо літали — то літали. Який українець (українка) не любить розсікати свіже повітря, кермуючи мітлою в напрямку Лисої гори? Зі швидкістю «сто чортів у потилицю» і наміром як слід «відтягнутися» в товаристві рогатих та хвостатих побратимів? Отже, курс узято вгору. Стартуємо.

Лиса гора — не діагноз. Просто чари такі...

По–перше, внесемо термінологічну ясність: лиса гора — це не топонім на зразок «Південна Борщагівка» абощо. Лиса гора — це (нескладно здогадатися!) пагорб із голою маківкою, з відьминим колом із отруйних грибів, позбавлений рослинності, порожній та незатишний. Саме в такому місці заводять свої диявольські танці чаклунки, коли прибувають на шабаш.

По–друге, розчаруємо прихильників математичної точності: фактично кожну київську гору називають «лисою». Навіть ту, де лисиною й не пахне. Окремо стоїть хіба що Голосіїв зі своєю власною Лисою горою. Воно й не дивно — з уривків переказів та легенд не зв’яжеш цілісної картини. Але так навіть цікавіше.

Отже, пролітаючи над Києвом, звернемо увагу на Замкову гору. Вона ж — Флорівська гора і Киселівка одночасно. Вважається місцем «нехорошим», але чому — не зрозуміло. Доповнює сусідню Старокиївську гору, як чорне доповнює біле. На Старокиївській горі, пишуть езотерики, є «чотири точки виходу позитивної енергії». На Замковій з енергією — все з точністю до навпаки. Колись на цій горі стояв польський замок, який і дав їй одну з назв. Богдан Хмельницький «зачистив» польську резиденцію в 1648 році — тоді замок було зруйновано. Два віки по тому, у 1854 році, на горі заснували цвинтар Флорівського жіночого монастиря. А одна з байок недавнього (повоєнного) часу розповідає про те, що коли на Замковій горі намагалися встановити «глушилку» для «ворожих голосів», там знайшли масу осикових кілків. Що й казати — вражаюче. Але чомусь не переконливо.

Не покидаючи старе місто, звернемо увагу на Боричів тік, яким нині їздить фунікулер. Його верхня точка (тепер там — Міністерство закордонних справ) в давню давнину називалася Перуновим пагорбом, бо князь Володимир розмістив на ньому язичницьке капище. «УМ» не так давно описувала ці місця — в контексті 1020–річчя прийняття християнства. Пізніше на Перуновому пагорбі побудували Трьохсвятительську церкву, а поруч із нею був сад, що належав Михайлівському монастирю. Сад, як і Замкова гора, користувався поганою репутацією. Нетипово для відьом у цілому, але цей сад також нібито їх вельми приваблював. Навіть попри святість місця — адже поруч стояв монастир і Михайлівський Золотоверхий собор. В усякому разі, так трактує ситуацію історик Максим Берлінський, називаючи сад «пугаліщем» для киян.

Ще одна зупинка — теперішній музей Великої Вітчизняної війни і монумент «Родіна–мать». Вважається, що погане притягує погане, і радянська влада, мовляв, недарма обрала саме це місце, аби поставити тут свого жахливого велетенського ідола. Сам чорт ніби штовхав під руку тодішніх очільників УРСР, аби так зіпсувати київські пагорби. Трактування це — дещо в дусі Леоніда Кононовича, який описував у своєму романі «Тема для медитації», як диявол у пеклі бавиться Сталіним та Леніним. Що ж, на здоров’я.

Гора Юрковиця (що на Подолі) теж входить до переліку «лисих». Кому доводилось проїжджати вулицею Фрунзе — добре знає цю гору. Місце похмуре, що й казати. Раніше, напевне, воно справляло ще сильніше враження. На Юрковиці стояла зруйнована в 30–ті роки Йорданська церква, а за нею був цвинтар. Там, розповідають очевидці, збиралась сила–силенна відьом та відьмаків. Про що навіть київський губернатор Іван Фундуклей згадував (сподівався побороти нечистий дух адміністративними методами?). Нині біля підніжжя Юрковиці — як не прозаїчно це звучить — пивний завод.

Наступна лиса гора буцімто містилася між урочищем Чорторий та Троєщиною (яка до статусу спального району Києва була селом). При забудові цього місця гору зрили. Екскаватори та бульдозери з магією, на жаль, не дружать.

Таємничий Голосіїв

І, нарешті, «найлисіша» з усіх лисих гір — та, що в київському Голосієві. Її кияни назвуть першою, якщо провести спеціальне відьомське опитування. На користь її першості говорить те, що гора стоїть поза містом. А чаклунки, як відомо, не терпіли урбанізації і збиралися на «дівич–вечори» за міським муром. Але й це не головне. Ризикую бути банальною, але й цей шматок Голосієва на столичних теренах користувався поганою славою. (Чому так багато «поганих» місць — також загадка. Можливо, для світоглядного балансу з десятками церков, якими славився Київ?).

У часи Петра І в Голосієві побудували військовий форт, для чого верхівку гори зрубали — через те вона стала не тільки «лисою», а ще й конусоподібною. Пізніше форт став тюрмою, де, зокрема, у 1911 році стратили вбивцю Столипіна — Багрова. Самі військові (а пізніше — тюремники) лякались гори. Один із начальників форту видав інструкцію, якою закликав своїх підлеглих не лякатися дивних звуків — «це всього лише пориви вітру та крики нічних птахів». У радянські часи від голосіївської тюрми не залишилось нічого. Тільки звуки і крики.

До речі, з часом одні міські міфи змінюються іншими. Відомо, що в Києві зі спальних районів чи не найменше котирується прилеглий до метро «Дорогожичі». Потенційні інвестори не бажають вкладати кошти в місцину поруч із Бабиним Яром та двома цвинтарями — Військовим і Лук’янівським. Очевидно, що там по ночах чути свої «дивні звуки». Можливо, також і кроки, і плачі. Тільки вони вже ніяк не пов’язані з чародійками. Тож тут уже не до сміху...

 

РЕПЛІКА

Київ зовсім не експлуатує власну славу відьомського міста. Звичайно, на виманювання туристів із рідних палестин у нас узагалі не працюють багато чинників — ані готельний, ані екскурсійний бізнес. Тож дивуватися нічому. Але за відьом якось по–особливому прикро. Зовсім по–інакшому все в американському місті Салем, яке ще в XVII столітті масово мордувало чаклунок. Тепер цей населений пункт успішно заробляє на давнішніх жахах — сувенірами та музеями. Щоправда, в них усе було на повному серйозі, і кров нещасних жінок проливалася по–справжньому. А в Києві відьми літали, скажімо так, умовно. Тож, мабуть, казка не підлягає комерціалізації.

  • Навiщо Києву вулиця Табiрна,

    ...Я вийшов iз вулицi Пилипа Орлика, повернув на Михайла Грушевського, пересiк Богдана Хмельницького, спустився на Петра Сагайдачного... Сьогоднi в це важко повiрити, але чверть вiку тому про такi назви годi було й думати. Справдi, в перший рiк Незалежностi столиця України ввiйшла з вулицями Ленiна, Свердлова, Дзержинського, Жданова, Кiрова, Куйбишева, Орджонiкiдзе, Менжинського, Володарського, Косiора, Постишева, Мануїльського, площами Жовтневої революцiї, Ленiнського комсомолу, Брежнєва тощо. Та що там вулицi та площi, найпрестижнiшi центральнi райони столицi iменувалися Ленiнський, Радянський, Жовтневий, Московський, Ленiнградський, а в цих районах найошатнiшi вулицi носили iмена класикiв марксизму-ленiнiзму, росiйських революцiонерiв, агентiв ленiнської «Іскри» та мало не всiх членiв ленiнсько-сталiнського ЦК. >>

  • Розшукується дизайнер

    Будь-яку потрібну та корисну справу можна зіпсувати. Власне, для цього достатньо грати не за встановленими правилами, а за тими, що відповідають кон’юнктурі сьогоднішнього дня. Киянам обіцяли відкритий конкурс, на якому обиратимуть головного архітектора міста. >>

  • Митарства українського трамвая

    Кілька місяців тому на розширеному засіданні Ради директорів підприємств, установ та організацій міста Києва було підписано угоду про об’єднання зусиль київської міської влади та бізнесу щодо розвитку внутрішнього ринку задля сталого економічного розвитку міста. Свої підписи під документом поставили міський голова Києва Віталій Кличко, президент Українського союзу промисловців і підприємців Анатолій Кінах та голова Ради директорів підприємств, установ та організацій Києва Олександр Осадчий. >>

  • Чи повернуть киянам Довженків кінотеатр?

    Із плином часу залишається все менше тих, хто пам’ятає про кінотеатр імені Олександра Довженка, який колись розташовувався на проспекті Перемоги, 24а. Цю не надто ошатну споруду було знесено кілька років тому, і на її місці має з’явитися сучасний кінокомплекс. >>

  • Київ без крил

    У митрополичих палатах у «Софії Київській» того дня збирали підписи під зверненням до Кличка і Порошенка передати під музей авіації будинок сім’ї Сікорських на Ярославовому Валу, 15-б і перейменувати аеропорт «Київ» (Жуляни) на честь Сікорського. Підписатись під одним зі звернень не виходило. Активісти обидві вимоги оформили в одному листі. >>

  • Де сидять художники?

    Київ усе більше переймає європейські традиції, наповнюючи вулиці креативними елементами вуличного дизайну — від паркових скульптур на Пейзажній алеї та лавочок у вигляді чашок на Прорізній до розмаїтих нетривіальних «пам’ятників» — Їжачку в тумані, закоханим ліхтарям, табуреткам. >>