Реакція на воду

16.08.2008
Реакція на воду

Масштаби стихійного лиха на Західній Україні, людські жертви і величезна шкода, завдана повенями, наштовхують на питання: невже цьому ніяк не можна було запобігти? Складається враження, що вода раптово звалилася на наші голови і все, що ми змогли, — це кволо розгрібати наслідки біди, яку вона наробила. Повінь, як виявилося, ворог країни №1: чи готові ми оборонятися від нього?

 

Повінь на потім

Нещодавно Президент Вік­тор Ющенко звернувся до Рахункової палати з проханням перевірити, як фінансувалися протипаводкові заходи останні чотири роки перед сьогорічною катастрофою. «Стихійне лихо, що сталося 23—27 липня 2008 року у Вінницькій, Івано–Франківській, Закарпатській, Львівській, Тернопільській та Чернівецькій областях, призвело до масових підтоплень та руйнувань житлових будинків, громадських будівель, ліній електропередач та інших об’єктів життєзабезпечення населення, сільськогосподарських угідь. За попередніми даними, розмір загальних збитків від наслідків стихії сягає більше п’яти мільярдів гривень, — констатує Президент і зазначає: — Масштаб цієї трагедії, на мою думку, був би значно меншим за належного фінансування протипаводкових заходів».

Прийнято цілих три державних комплексних програми: «Протипаводкового захисту в басейні ріки Тиси у Закарпатській області на 2006—2015 роки», відомої також як «Програма «Тиса», «Ліквідації наслідків підтоплення територій у містах і селищах України», від 15 лютого 2002 року, та два роки тому — «Програма захисту сільських населених пунктів і сільськогосподарських угідь від шкідливої дії вод на період до 2010 року та прогноз до 2020 року». Назви говорять самі за себе, але швидше про те, чого зробити не вдалося. Чому?

Де гримне — там і перехрестимось

Це була далеко не перша повінь, яка стала справді катастрофою. Раніше паводки атакували в основному на Закарпатті, яке страждає і зараз через розливи річки Латориці.

Паводків і повеней на Закарпатті не було 30 років, аж до 1998—2001–го, коли вони спричинили тут катастрофу. Тоді дер– жава з допомогою міжнародних організацій запустила програму «Тиса», вартість заходів якої до 2015 року обчислювалася в 1 мільярд 433,5 мільйона гривень. Крім будівництва дамб і ємностей для затримання і відведення води, програма має і безпрецедентні для України цілі: прогнозування паводкiв i зон затоплення, оперативне оповiщення всiх учасникiв водогосподарського комплексу басейну рiчки Тиса про загрозу виникнення та проходження паводкiв, і навіть керування паводком. Ще зі старту програму фінансували не досить «туго», й об’єкти для затримання води будують до цих пір. Зате в рамках програми «Тиса» збудовано автоматизовану систему спостереження, яка без участі людини збирає інформацію про рівень води, її температуру й швидкість, кількість опадів, а потім передає всі ці дані в аналітичний центр, де комп’ютери оцінюють небезпеку затоплення і навіть наперед малюють карту затоплених ділянок. Це дозволяє співробітникам Держводгоспу здійснити превентивні заходи, відкривати чи закривати шлюзи, регулювати рівень води за допомогою наявних гідрологічних споруд. Спеціально побудували дамби та канали, польдери, розчистили природні шляхи прохо­дження води. Посеред Ужгорода довелося прибрати цілий острів на річці Уж. Там росли дерева й співали пташки, тож проти нищення острівця повстала громада й екологи. Думка загалу змінилася лише після того, як катастрофічна повінь затопила місто. Тоді острів прибрали–таки, аби дати більше місця для проходження води. «Якби цього всього не було зроблено, цьогоріч затопило лише низовинні ділянки, а могло б затопити увесь центр Ужгорода», — каже заступник голови Держводгоспу Микола Бабич.

Закарпаття біль–менш убезпечили. Катастрофічні повені, показані по телевізору, а також валки закарпатців, які жебрали в Центральній Україні, починаючи словами «Нам хату змило...», створили стереотип, за яким повені й зсуви асоціювалися лише з Закарпаттям. А біда вдарила з іншого боку...

На вал води — з лінійками

Повені на Прикарпатті не було 40 років. Ніхто не сподівався тут чогось екстраординарного, тож під мостами будували госпбудівлі, на берегах понад самими річками спокійно селилися і про розбудову системи стримування й регулювання великої води ніхто особливо не замислювався. Проте кілька років тому, в рамках взаємодії зі структурою НАТО — Євроатлантичним центром із подолання наслідків катастроф — до Прикарпаття приїжджали 40 спеціалістів з різних країн, які проаналізували можливість повені та її наслідків і підготували відповідний висновок. «Якби цей висновок не було враховано, наслідки повені були б набагато катастрофічнішими», — говорить заступник директора департаменту НАТО МЗС України Вадим Пристайко.

Однак лише за день–два до катастрофи, коли за кілька діб випала місячна норма опадів, гідрологи могли передбачити, що повені не уникнути. «На Прикарпатті автоматичної системи нема. Там досі все робиться вручну нашими співробітниками і працівниками Гідрометцентру, — розповідає пан Бабич. — Часом буває, що обривається телефонна лінія, немає зв’язку, і ми не можемо отримати оперативну інформацію з того чи іншого водпоста, особливо часто таке трапляється в гірських районах». Рівень води, наприклад, гідрологи вимірюють по рейці з позначками, а потім звіряються зі спеціальною таблицею. Сумний курйоз трапився в Ямполі на Вінниччині, де, як повідомляла «УМ», вода піднялася настільки, що затопила рейку водпоста, і лише місцева екологічна громадська організація замірювала рівень води з допомогою супутникового GPS–пристрою.

Зайве говорити, що обробка цих даних відбувається також «у стовпчик». «Якби в нас на Прикарпатті була така система, як «Тиса», ми набагато оперативніше зреагували б на катастрофу і взагалі раніше її передбачили б», — переконаний Микола Бабич.

Зараз, уже після трагедії, систему, аналогічну до «Тиси», починають впроваджувати в басейні Дністра, Прута і Сірета. На це виділено й кошти. Перебуваючи в затопленому селі Серебрія Вінницької області, Президент Ющенко заявив: «Пріоритетом номер один у змінах до бюджету цього року має стати фінансування протипаводкових програм».

Створення дамб і затримання води — пасивний спосіб боротьби з повенями. Новітній досвід у цьому — моделювання ландшафту, зміна схилів, розширення русел річок, створення спеціальних зубців на гірських річках тощо: все це покликане пустити воду по якомога ширшій поверхні, тим самим зменшити глибину і швидкість потоку.

Те, що новітню протипаводкову систему почали впроваджувати на Прикарпатті, безумовно, допоможе регіону уникнути таких катастрофічних затоплень у майбутньому, але гарантії, що грім гримне в тому самому місці, немає. «Теоретично, пів–України належить до зони можливої повені, — каже Микола Бабич. — Так, був випадок повені на Донбасі, коли нараз розтанув сніг і пішов дощ, у Криму у 2006 році паводок прорвав дамбу. Полісся — потенційно небезпечний регіон, оскільки це рівнина. Може статися повінь і на Десні. На Дніпрі з 79–го року не було повеней, але можливість їх не виключена».

Підходи ХХІ століття

Те, що повінь має цікавити державу не лише тоді, коли вона вже сталася, а системно, комплексно і постійно, поступово доходить до умів українських чиновників. Тим часом, у цивілізованіших країнах запобігання повеням давно стало частиною цілої «водної політики», коли басейни річок є об’єктом постійного нагляду і вдосконалення, а від повені до повені проводиться цикл робіт.

Одна з таких програм — Інтегрований повеневий менеджмент (ІПМ), який впроваджується під егідою Всесвітньої метеорологічної організації і за ініціативою Нідерландів та Японії — двох країн, де знають про «велику воду» не з чуток.

Перший висновок ІПМ — те, що за певних умов повеней уникнути неможливо, і вони повторюються, з різними за тривалістю паузами, але циклічно. За цією логікою, «є у протипаводкових заходів початок, але немає їм кінця». Після чергової повені, природно, ліквідовують наслідки: евакуйовують людей, рятують майно, потім іде первинна відбудова найважливішої інфраструктури. Відбувається перший аналіз повені, будуються дамби, укріплюються береги, утримуючі ємності та відвідні канали. На цьому в нас би й закінчили, проте європейці аналізують знову і приступають до превентивних робіт: планують землекористування відповідно до ризиків повені, планують розселення людей і розташування будівель таким чиом, аби найменше «підставляти» їх під потенційну повінь, моделюють ландшафти для легшого проходження мас води. Далі йде підготовка: планування і накопичення ресурсів на випадок повені, розподіл обов’язків у критичній ситуації, тренінги для громадськості прирічкових і приморських міст — як треба поводитися і що робити у випадку повені. Проводиться також тотальне страхування потенційно затоплюваного майна. Тим часом автоматичні станції спостереження постійно збирають і узагальнюють інформацію про поведінку річок, а комп’ютерні програми вираховують орієнтовні час та ареал повені. У разі її наближення населення попереджають через усі доступні засоби комунікації і, якщо потрібно, евакуйовують людей та убезпечують майно. Цикл замикається, люди зустрічають велику воду у всеозброєнні.

Така система від держави вимагає спеціальної політики: відповідних законів, інституцій та структур, належного фінансування, якнайширшого залучення громадськості і швидкої та ефективної системи інформування й оповіщення. Власне за введення елементів такої системи вже висловився Віктор Ющенко: «Уроки, які ми виносимо з цієї трагедії, наводять на думку про те, що в Україні має працювати єдина система оповіщення. Вона має бути наділена потужним інструментарієм та серйозними повноваженнями аж до права евакуації людей із районів, яким загрожує стихійне лихо, — вважає глава держави. — Мені видається, що одного фінансового року достатньо для створення нової національної системи оповіщення населення».

«Система оповіщення спрацювала як у Радянському Союзі, — констатував міністр із надзвичайних ситуацій Володимир Шандра. — Річ у тім, що в нас вона фінансується за залишковим принципом. Тим часом з’являються нові виклики, і нам треба шукати нові технічні можливості: зараз у селі вже й не всі слухають радіоточки. Оповіщення має працювати і через телебачення, FM–радіостанції, інтернет тощо». Водночас, вважає міністр, Україні потрібен закон про примусову евакуацію: «Було багато випадків, коли людей попереджали про те, що мало статися і просили залишити небезпечні місця. Але вони відмовлялися: мовляв, у нас уже сорок років не було повені. Потім нам доводилося вже повертатися, щоб рятувати цих людей», — розповів пан Шандра. Натомість, за його словами, молдовська влада, як свого часу й угорська, в критичній ситуації поводилася досить жорстко.

Володимир Шандра наголосив також і на потребі страхування як приватного, так і державного майна.

Таким чином вітчизняні владці поступово, деталь за деталлю, відкривають для себе і нас «західний велосипед». Залишається сподіватися, що минулих уроків вистачить, аби перейняти досвід розвинених країн, і для цього не потрібні будуть нові жертви.

 

СТАТИСТИКА
«Сухий залишок»
Держава підраховує наслідки повені

У шести областях Західної України, які постраждали внаслідок стихійного лиха, наразі немає підтоплених населених пунктів, повідомляє МНС. За інформацією міністерства, повністю відновлено водопостачання в 48 населених пунктах, без електрики залишається один населений пункт, без газопостачання — 30 населених пунктів. Один населений пункт залишається важкодоступним.

Як повідомив міністр регіонального розвитку і будівництва Василь Куйбіда, більше половини мешканців із тих, що втратили житло, — 522 із 947 родин, із постраждалих регіонів хочуть одержати гроші та самостійно будувати собі житло, 254 сім’ї бажають скористатися послугами підрядних організацій, решта — ще не визначилися. При цьому частина людей має намір придбати житло на вторинному ринку, а ще частина — змінити місце проживання. За словами міністра, у західних регіонах від стихії постраждало 28 тисяч 954 об’єкти, з них потребують капітального ремонту 7 тисяч 797 об’єктів, поточного ремонту — 20 тисяч 210 об’єктів.

Міністерство транспорту та зв’язку рапортує про те, що в усіх постраждалих від повені областях відновлено проїзд по всіх пошкоджених дорогах, а також про цілковите відновлення проїзду дорогами в Закарпатській, Тернопільській та Вінницькій областях.

  • Як сніг на голову!..

    Таких страшних снігопадів о цiй порi року в Україні не було більш як століття, звітує директор «Укргідрометцентру» Микола Кульбіда. У середньому по країні випало за день 40—50 мм опадів. Можливо, надзвичайність ситуації є певною мірою виправданням тієї розгубленості, яку продемонструвала влада, і насамперед у Києві. Дивно, хоч рясних снігопадів синоптики не обіцяють у найближчі дні, але столичний голова міськдержадміністрації Олександр Попов позавчора оголосив, що надзвичайний стан продовжено до п’ятниці. Це означає тільки одне: комунальних ресурсів у Києва вкрай мало, а ще менше — організаційних здiбностей грамотно керувати ними і тими додатковими технічними засобами, які «позичили» на час негоди у Міністерства оборони та Держслужби з надзвичайних ситуацій. Негода підмочила репутацію столичного очільника (втім, якщо вибори мера таки не відбудуться найближчого літа, то про це буде забуто).

    Постає низка запитань і до «Укргідрометцентру», який прогнозував силу опадів удвічі меншу, ніж випало насправді. Утім як би там не було, але на тлі інших регіонів, зокрема західних областей країни, які вже «призвичаїлися» до боротьби з березневими заметами, Київ виглядає просто–таки ганебно.

    Тим часом снігопади припинилися — дають можливість рятувальникам працювати в уже не настільки екстремальних умовах. За даними Держслужби з надзвичайних ситуацій, станом на вчора загалом по країні було розчищено всі дороги державного та обласного значення, поновлено подачу електроенергії у більшість iз близько 600 «відрізаних від світла» населених пунктів. До вчора без електрики залишалося ще 161 село.

    Стихія зіпсувала канікули дітям, адже тільки «на підступах» до Києва рятувальники визволили зі снігового полону п’ять автобусів зі школярами, які їхали до столиці на екскурсію, але, звісно, змушені були повернути додому. Наприклад, два такі автобуси стояли в корці на Житомирській трасі понад 12 годин!

    Сніговії зіпсували і ЗНО майбутнім випускникам. У Міносвіти заспокоюють: учням, які через негоду не змогли дістатися до пунктів пробного тестування, буде виділено інший день. У міністерстві кажуть, що регіональні центри оцінювання якості освіти зв’яжуться з кожним зареєстрованим учасником особисто та повідомлять, коли і де він зможе пройти пробне ЗНО. >>

  • Білий апокаліпсис

    У вихiднi Київ став справжнісінькою декорацією постапокаліптичного фільму. Тут менш ніж за добу випала місячна з лишком кількість опадів. За повідомленнями «Гідрометцентру», такого сніговію не було вже століття. І якщо столична влада не виявила розторопності в боротьбі з попередніми снігопадами, то цей — рекорд століття — вона зустріла, здається, цілковитою бездіяльністю. >>

  • Коли все це розтане...

    Маси снігу, які «осіли» в Україні, швидко не розтануть, заспокоює директор «Укргідрометцентру» Микола Кульбіда. До речі, завдяки такій великій кількості снігу потепління не буде таким відчутним. Стабільне тепло, за прогнозами синоптиків, прийде лише у першій п’ятиденці квітня. А «покращення» наставатиме з 30 березня. «Температура більш–менш суттєво підвищуватиметься, але ми не чекаємо стрімкого зростання температури, — каже пан Кульбіда. — Все–таки це буде повільний процес». >>

  • Лелеки ще принесуть щастя

    «Необізнані» зі штормовими попере­дженнями рятувальників, лелеки повернулися з теплих країв на Прикарпаття, керуючись століттями апробованим графіком, i несподівано для себе опинилися в епіцентрі негоди. На щастя, люди не кинули птахів напризволяще. >>

  • «Небезпека лише додала мені сил»

    Іменний годинник, великий торт у формі футбольного м’яча та почесну грамоту особисто вручив чотирнадцятирічному підлітку з села Токарівка начальник управління МНС у Херсонській області Віталій Кропивницький. Його тезка, дев’ятикласник Віталій Коломієць, ризикуючи життям, зумів витягти з палаючого будинку чотирьох людей: 83–річну бабусю, дво– та трирічного полемінників, а також допоміг вийти 21–річній сестрі. Тепер Віталика номінують на звання «Герой–рятівник року». >>

  • «Нас крутило, немов у м’ясорубці»

    Як повідомили iнтернет–джерела, приблизно опівночі з 31 серпня на 1 вересня під Дніпродзержинськом сталася страшна аварія, внаслідок якої мікроавтобус із людьми тричі перевернувся. Двоє пасажирок загинули.

    Проте, як вдалося з’ясувати автору цих рядків, все сталося не зовсім так. І насамперед — місце аварії «під Дніпродзержинськом» не можна назвати навіть з натяжкою. Біда сталася на шляху з міста Прометея — під віадуком автомагістралі Кривий Ріг — Дніпропетровськ, на яку «Мерседес–спринтер» мав вирулювати, здійснивши лівий поворот. Однак авто у поворот не вписалося і покотилося шкереберть, тричі перевернувшись. >>