Діяч із бандурою

Національна українська революція у лютому 1917 року застала одного з найвідоміших кобзарів Івана Кучугуру–Кучеренка енергійним, життєрадісним співцем, який радо сприйняв велику весну народів. Кобзар подався до Чорноморсько–Кубанських країв, де подорожував за молодих літ. Там по школах давав концерти і зорганізував близько 200 осередків «Просвіти». Співець став цілим фронтом Української Центральної Ради та УНР. Творче тріо — кобзар Кучеренко, артист–декламатор Петро Цимбал і Кость Даниленко з рефератом «Про самостійну Українську Державу» — мандрувало Україною, збираючи кошти у фонд Українських національних установчих зборів у Києві. Кобзаря Кучеренка Центральна Рада іменує національним артистом УНР.

У трирічному віці (народився 7–го липня 1878 року в слободі Мурафі Богодухівського повіту Харківської губернії) він перехворів віспою, втратив зір. На восьмому році осиротів. Навчався у кобзаря Степана Бідила, згодом у Павла Гащенка. Закінчив науку 18–річним і невдовзі перевершив свого вчителя. У 1902 році став наймолодшим учасником славнозвісного виступу кобзарів на XII археологічному з’їзді в Харкові. Гнат Хоткевич, який організував цей виступ, писав, що «це була на рідкість здібна натура».

Навесні 1906 року гру Івана Кучеренка почув на базарі в Катеринославі (Дніпропетровськ) відомий історик Дмитро Яворницький. «Мені він видався коштовним діамантом,— згадував потім професор, — який тільки тоді заграє всіма барвами, коли його відшліфує вмілий майстер». Яворницький порадив поїхати в Миргород до митця і досвідченого бандуриста Опанаса Сластіона. Три місяці навчався Кучеренко в Сластіона, далі помандрував до Галичини, а в 1912 році мав нагоду виступити у Варшаві й по інших містах Польщі, де наспівав українські пісні і думи для патефонного і грамофонного запису. У 1908 році Кучеренка запросили вчителювати до Київської музичної школи Миколи Лисенка. Деякі його курсанти пізніше вступили до «Кобзарського хору», організованого Василем Ємцем у Києві в 1918 році, який згодом став першою Капелою бандуристів.

У післяреволюційні часи Іван Кучугура–Кучеренко дає концерти майже у всіх райцентрах тодішньої Харківської губернії і під час виступів розповідає про Українську автокефальну православну церкву. Кобзарює також біля храмів та монастирів. Влада на початку приймала Кучеренка поблажливо, працевлаштувала кобзаря в Мураф’янському клубі. У 1921 році в повітовому центрі Богодухові було урочисто відзначено 25–річчя його творчої праці кобзаря, а в 1925 році йому було надано звання Народного артиста УСРР. Проте після «Процесу СВУ–СУМ» у 1930 році його становище різко змінилося. Кучугурі–Кучеренку забороняють виступати. Кобзар плете рукавиці, вірьовки й тенета. Тим часом на культурному просторі з’явились молоді бандуристи з підібраним ідеологічним репертуаром.

У 1936 році за доносом працівників Харківського обласного управління культури кобзаря як особливо небезпечного антирадянського агітатора, який свого часу співав людям «Марш Петлюри», «Утечу більшовиків з України», а також релігійні псалми і канти, ув’язнили в катівнях НКВС. Про тюремний період у житті Кучеренка згадував його однокамерник отець Кость Данилевський: «Є тут серед нас на еміграції свідки, що терпіли разом у харківських застінках НКВД та бачили, як на початку вересня 1937 р. на допиті українські яничари НКВД–исти розпинали Кучугуру–Кучеренка на підлозі. Прив’язали за руки й ноги і розтягали на боки, до стіни вірьовками чіпляючи за гаки. Нило змучене худорляве тіло, тріщали кости. Кобзар божевільно кричав, падав у нестяму...» Нарком НКВС зацікавився Кучугурою–Кучеренком і послав до в’язниці свого заступника тов. Долінського. Подібно до того, як цар Петро І відвідав у Петропавлівській цитаделі Павла Полуботка. Вимагав зректися свого минулого в обмін на волю... Про незламність благовісника свідчить те, що за вироком особливої трійки від 24 листопада 1937 року І. Кучугуру–Кучеренка розстріляли. Поховано кобзаря в братській могилі Польського меморіального цвинтаря неподалік Харкова.

У 1970 роки з’явились окремі статті й спогади про цього видатного кобзаря, утім датою смерті вказали 1943 рік, щоби читач думав, що кобзар помер під час німецької окупації. У переліку українських артистів, які одержали звання народного, його ім’я і сьогодні не поновлене. Але пам’ять все ж повертається. З нагоди 130–ліття Івана Кучугури–Кучеренка в селі Мурафа Краснокутського району Харківської області в липні 2008 року відбудуться ювілейні концерти й науково–практична конференція. Коштом заступника «губернатора» Харківщини Ярослава Ющенка встановлено меморіальну дошку Кучугури–Кучеренка.

Віктор МІШАЛОВ