Юрій Костенко: Українська демократія ще ходить у памперсах

13.06.2008
Юрій Костенко: Українська демократія ще ходить у памперсах

Юрій Костенко

Сьогодні виповниться тиждень, як коаліція живе без двох депутатів. Учинок БЮТівця Ігоря Рибакова та «самоборонівця» Юрія Бута жваво обговорюється в політикумі й обростає новими деталями. Наприклад, народний депутат із блоку «НУНС» Юрій Костенко розповідає, що Бута було включено до квоти «Народної самооборони» через те, що лідера «НС» Юрія Луценка про це попросили в... Російській православній церкві, прибічником якої є колишній громадянин Росії Бут. Виходить, що обидва перебіжчики мають зв’язок із московським «православієм» (адже відомо, що Рибаков підтримує тісні контакти з УПЦ МП і навіть відкрив «храм» Московського патріархату в парламентських приміщеннях).

Загалом, українська політика дедалі глибше занурюється в кризу. Про її обставини ми розмовляли з досвідченим політиком, лідером УНП Юрієм Костенком у середу ввечері, напередодні його дня народження (вчора Юрієві Івановичу виповнилося 57 років).

 

«Дірки в законодавстві використовуються для здачі національних інтересів»

— Юрію Івановичу, як ви прокоментуєте вихід двох депутатів із коаліції? Чи вірите ви в щирість тієї мотивації, яку вони вказали в заявах? Чи тут є інші чинники?

— Насамперед, народні депутати не мають права формувати коаліцію та виходити з неї на індивідуальній основі. Це можливе тільки тоді, коли більшість членів фракції підтримають рішення про вихід із коаліції. Тому їхній вчинок — це суто політична дія.

Без сумніву, обґрунтування кроків Бута і Рибакова дуже далекі від дійсних мотивів. Думаю, з урахуванням географії і першого, і другого депутата можна зробити дуже прості висновки, хто стоїть за їхнім вчинком. Я не розумію, якими міркуваннями керувалася «Народна самооборона», коли брала його (Бута) у список. Це відповідальність Юрія Луценка. Була інформація, що це було зроблено начебто на прохання Російської православної церкви. Так само Рибаков у списку БЮТ — це відповідальність Тимошенко. До речі, він підтримує тісні стосунки з Московським патріархатом.

— Що ви маєте на увазі, коли звертаєте увагу на «географію» цих депутатів?

— Почитайте біографію Бута — там усе написано. Людина довгий час працювала у специфічних військових структурах Російської Федерації, потім несподівано переїхала в Україну — й одразу стала народним депутатом.

— Зараз у БЮТ і «НУНС» обмірковують механізми, через які можна позбавити мандатів Бута і Рибакова або вжити до них іще якісь санкції. Чи є важелі, через які можна вплинути на цих депутатів, аби поновити більшість?

— Коли народний депутат наважується на політичну зраду, поставити його на місце може тільки виборець. Дуже показовий приклад Олександра Мороза. Решта на депутатів не діє. Тим більше, коли йдеться про величезні інтереси, у тому числі геополітичні. Сімнадцять років триває боротьба за те, щоб підпорядкувати Україну іноземному інтересу.

Щодо того, як покарати депутатів… На превеликий жаль, у нашому законодавстві дуже багато дірок, через які проводиться здача національного інтересу. Юридично покарати цих депутатів неможливо, бо немає закону, який би дозволяв це зробити. За Конституцією, позбавити мандата можна лише за вихід депутата з фракції, а от санкції за вихід із коаліції не передбачені. Через такі прогалини і проходить реалізація тих чи інших сценаріїв. Згадайте 2006 рік, коли у неконституційний спосіб у Верховній Раді почала формуватися конституційна більшість шляхом купівлі депутатів, яка дуже нагадувала купівлю баранів на базарі.

«Українські реалії — не приклад для наслідування, але нам треба зберегти інститут коаліції»

— Як тепер працюватиме коаліція? Юридично вона існує, але насправді в ній залишається тільки 225 депутатів (рівно половина від складу ВР). Звідки братимуться голоси, і як це вплине на міцність коаліції?

— Як політик, який був народним депутатом п’яти скликань, можу сказати, що Верховна Рада завжди працювала за рахунок ситуативних голосувань. Поділ на коаліцію та опозицію відбувся лише у 2006 році, коли більшість отримала право формувати уряд. Тож і тепер більшість буде ситуативною. Інша річ, що не вдасться ухвалювати принципові закони, які допоможуть будувати і демократію, і ринкову економіку. Зокрема, я маю на увазі новий Податковий кодекс, розвиток підприємництва, бюджетні зміни — опозиція робитиме все, щоб ці проекти не стали законами. Те саме стосується і політичних питань: ініціатива Президента про запровадження кримінальної відповідальності за заперечення Голодомору, тема знищення символів комунізму, визнання УПА тощо.

Крім того, Партія регіонів заявила, що не дасть працювати демократичній коаліції. Вона блокуватиме трибуну, вимагаючи переформатування коаліції. Виходячи з таких заяв, можна зробити висновок, що робота Верховної Ради принаймні до осені буде заблокована.

— Може, нам узагалі варто відмовитися від такого інституту, як коаліція? Окремі політики та експерти пропонують внести зміни такого плану в Конституцію. Чи виправдався цей інститут в українських реаліях?

— Щиро кажучи, українські реалії — не взірець для демократії. Бо Україна ще ходить у памперсах і не може самостійно, перепрошую, на горщик сходити. Вона ще дуже юна, щоб диктувати світові демократичні правила. Ми маємо вчитися демократії. А демократичний світ давно винайшов формулу народовладдя — коли є більшість, якій народ довірив владу, і опозиція, котрій надаються права контролювати коаліцію. Отак має працювати і українська демократія. Відсутність чіткого поділу, а відтак відповідальності, вигідна тільки для того, щоб розкрадати державу. Думаю, що цю ідею жваво підтримають ті, хто хоче цупити державні майно та землю.

— Юрію Івановичу, чи можливе, в принципі, переформатування коаліції? Чи знайдеться, на вашу думку, у фракції «НУНС» 37 депутатів — більшість, які проголосують за те, аби «НУНС» вийшла з коаліції?

— Я не можу відповідати за те, що роблять мої колеги по виборчому об’єднанню і по коаліції. Я відповідатиму за народних депутатів від УНП: ми ніколи не голосуватимемо за «широку коаліцію». Про інших вам треба питати в лідерів партій або в самих депутатів.

«До парламентських виборів не готова жодна політична сила»

— Чи можливі найближчим часом дострокові парламентські вибори?

— Як свідчить практика, в українській політиці можливе все. Але, як на мене, вибори до ВР, найімовірніше, можуть відбутися або разом із президентськими, або вже після них. Зараз до парламентських виборів не готова жодна політична команда. Тому що виборці сильно розчаровані діями як влади, так і опозиції. Тому вибори не дадуть політикуму нової якості. Візьміть для прикладу ті самі вибори в Києві. Хотіли зробити владу кращою, а вийшло навпаки. Те саме трапилося б і з Верховною Радою. Тому я думаю, що далі нас чекатимуть серйозні політичні дискусії, пошук компромісу.

— Яким може бути цей компроміс?

— Опозиція мусить дати коаліції можливість показати, на що вона здатна. Їм не варто блокувати трибуну. Краще нехай через рік діяльності більшість проаналізує і заявить про прорахунки економічної та соціальної політики влади. Своїми рецептами вона зможе набрати популярності. Так робиться у демократичних країнах. Це було б і розумно, і конструктивно. Але в нас, в Україні, політика будується через деструкцію та політичні кризи. А ще й присутній зовнішній фактор — Росія. Думаю, внутрішні проблеми України посилюватимуться через роботу проросійських сил.

— Ви згадали про провал демократів на київських виборах. Наскільки я зрозумів, провальним ви вважаєте і результат УНП, яка йшла на ці вибори окремо?

— Якщо говорити про УНП, то в мене навіть не йдеться про незадоволення. Бо я знав, що наш виборець не піде голосувати. Він не побачив те, що обіцяла коаліція, — єдиної команди, єдиного кандидата в мери, — і не пішов на дільниці. Зате було багато таких, які пішли висловити волевиявлення, взявши за свій голос конкретну суму грошей. Вибори в Києві були не змаганням ідей, а боротьбою за те, хто купить більше голосів.

 

ПАРТАКТИВ
«Творити партію на основі «НУНС» — це нонсенс»

— Юрію Івановичу, коли ми повертаємося до теми виборів у Києві, то знову і знову постає проблема єдності демократичних сил як причина поразки. Але ж є й загальноукраїнський рівень, і тут справи не кращі. Як просуваються переговори про створення єдиної партії на базі блоку «НУНС»? Раніше були заяви, що цей процес має стати конкретним ближче до літа…

— Від початку я звертав увагу на те, що декларація про єднання, яку ми підписали минулого літа, передбачає створення правої, націонал–демократичної партії. УНП неодноразово намагалася об’єднати праві сили в блок, а потім, природно, в партію. Але наші ініціативи не хотіли чути. Тому в 2006 році праві розділилися і пішли на вибори у різних блоках. Те саме відбувається і зараз.

Творити одну партію на основі «НУНС» — це політичний нонсенс. У цьому блоці є представники різних ідеологій — правий Костенко і лівий Луценко. Ми ніколи не зможемо працювати в одній партії для реалізації правих ідей. Бо для мене національне — святе. А для Луценка — інтернаціональне.

Сьогодні залишається іще одна проблема — чинним законодавством не передбачено можливості об’єднання партій. Це можна зробити тільки через процедуру розпуску та ліквідації. До такого кроку не готова жодна, навіть «диванна», партія. Тому нам треба прийняти зміни до законодавства, а потім сідати і домовлятися.

—  Тобто поки що конкретної роботи для об’єднання не ведеться?

— А навіщо по тисячу разів говорити про одне й те саме, якщо закон це забороняє? До речі, такі розмови дратують виборців. Про об’єднання говорять сімнадцять років, але серйозно до цієї справи ніхто ще не брався.

Я не згоден, що праві не здатні об’єднатися. Вони завжди єдналися, коли вимагав державний інтерес. Так було, коли ми виборювали незалежність, коли в 2000 році формувалася правиця на підтримку Прем’єр–міністра Віктора Ющенка. Чомусь ніхто не звертає увагу на те, що саме ліві не вміють об’єднуватися. Вони цього ніколи не робили. Навіть у 1999 році, коли мали шанси виграти президентські вибори, якби висунули спільного кандидата. Це якраз ліві не вміють об’єднуватися. Тільки тицяють пальцями на правих. Це схема дискредитації національного руху в Україні. За цією схемою нас розділяють і намагаються показати, що українці не здатні об’єднуватися. Тому єднання треба виводити або на професійний рівень, або припинити балачки.

Тим більше, що зараз в Україні є значно важливіші справи. Треба займатися економікою, енергетичною незалежністю. А ми говоримо про партії. Днями я був в Івано–Франківській області. І мене ніхто не питав про партії. Зате один чоловік мене запитав: «Пане Костенко, коли я тут, на Франківщині, зможу розпочати власну справу? Я працював п’ять років за кордоном, у мене є стартовий капітал, хочу заснувати підприємство. Дав би роботу своїй родині, сусідам, але ваша демократична влада не дає цього зробити. Бо скрізь податки, хабарництво, ледве що не бандитизм. Чим там займаєтесь ви, політики?». От що цікавить людей. А ми розводимося про партії.