До Богданового університету у Черкасах приїжджали митці з Києва
Упродовж мистецького дійства звучали українські народні пісні, твори Кобзаря, покладені на музику та у виконанні Анатолія Паламаренка. >>
Гоца — Лідія Данильчук, Браца — Роман Біль. (Фото Костянтина СТРІЛЬЦЯ.)
«Театр у кошику» та персонально його художній керівник Ірина Волицька завжди «зловживали» мінімалізмом у сценографії. І ця особливість ніколи не претендувала на певну родзинку чи якусь творчу «витребеньку» цього театру — так «Кошик» свідомо та цілеспрямовано розширює плацдарм для духовних пошуків. Які, у свою чергу, є сенсом існування і для Ірини Волицької, і для акторів Лідії Данильчук та Романа Біля. У той час, коли інші режисери балансують на межі вимог часу та власного професійного «я», Волицька з побратимами, відкидаючи навіть натяк на якусь там кон’юнктуру, занурюється у найпотаємніші глибини людської сутності, пропонуючи свої власні відповіді на одвічні «Хто винен?» та «Що робити?». Остання прем’єра «Театру у кошику», вистава «Провина» за п’єсою сербського драматурга Небойші Ромчевича, за найголовнішу деталь декорації мала лампадку, що звисала по центру зали. Її можна було «прочитати» по–різному. Це й елемент вулиці Червоних ліхтарів, де кохання має свою ціну і своє призначення. Це і троянда, яка наче завмерла в польоті, так і не потрапивши до рук жінки, якій вона призначалася. А ще — вогник маяка, який сигналізує про небезпеку і застерігає від помилки.
Головні герої вистави «Провина» — Гоца (Лідія Данильчук) та Браца (Роман Біль). Їм випало жити в Сербії у той час, коли країна шукала себе і своє місце на геополітичній мапі світу. Безгрошів’я, невизначеність, сумнівне майбутнє — коли твоє життя має саме такі «обставини дії», його навряд чи можна назвати щасливим. Його й нормальним назвати складно... Багато хто повноцінне життя відкладає на потім, оскільки пріоритетним стає процес виживання. Чоловік Гоци не був асом у цій нелегкій справі: одного разу його застукали на крадіжці кросівок після чого жінка разом із малим сином залишилися без годувальника. Гоца привела додому Брацу, свого коханця, який дуже добре ставився до хлопчика. Жінка бачила в ньому не лише гарного мужчину, а й соломинку, яка врятує її із сином у цій розбурханій, знесиленій бідою й злиднями країні. Ось тільки малий вирішив інакше. Він просто перестав розмовляти. Відмежувався від матері й вітчима, примусивши їх відчувати свою провину щохвилини. Лагідні колискові, розваги й торт на день народження, веселі уроки біології, коли мама так кумедно зображала інфузорію туфельку, яка може жити й розмножуватися одна, без партнера, — все це мало ефект волаючого в пустелі. Хлопець примусив матір не лише кинути свого Брацу, а й позбутися дитини, яку так чекав герой Романа Біля. Протягом вистави Гоца й Браца, обнявшись, йшли у глибину залу, зникали у темряві. Ось тільки зміст цього дефіле стає зрозумілим лише під кінець вистави. Коли вони зникають кожен окремо. Він — залишивши родину, яка так і не стала йому рідною. Вона — зоставшись із сином, але розпрощавшись зі своїм здоров’ям і таким живим вогником у очах. Гоца знімає лампадку, на місці якої залишається зашморг.
...Чомусь не хочеться остаточно погоджуватися з меседжем драматурга, який пред’являє претензії країні. Зрештою, вина тих, хто біля влади, — це тема для політичних та історичних досліджень. А людина повинна жити тут і тепер, не зважаючи ні на що. І бачити світло в кінці тунелю. Навіть якщо воно маленьке, як вогник від лампадки.
Упродовж мистецького дійства звучали українські народні пісні, твори Кобзаря, покладені на музику та у виконанні Анатолія Паламаренка. >>
Актор-лялькар та доброволець Євген Невинський зник безвісти під час бою на Запорізькому напрямку ще 27 липня 2023 року. Лише нещодавно генетична експертиза підтвердила загибель військового 118-ї бригади. >>
У Києві в ніч на 17 травня демонтували будівлю, яку всупереч законодавству самочинно звела релігійна громада УПЦ МП на території Національного музею історії України в буферній зоні об’єкта всесвітньої спадщини ЮНЕСКО "Київ: Собор Святої Софії та прилеглі монастирські будівлі, Києво-Печерська Лавра". >>
Цьогоріч виповнюється ювілей фестивалю Дні української музики у Варшаві, які проходитимуть вже в десятий раз за 25 років існування. >>
Ця історія майже містична. Неймовірний збіг обставин сприяв створенню цього проєкту, присвяченого сміливості та стійкості українців. >>
Так уже склалося історично, що український спротив завжди вигадливий і яскравий, мистецький, символічний, сатиричний, зухвалий. >>