Голодомор, сер

07.05.2008
Голодомор, сер

Учора в Амстердамі, а в суботу — в Лондоні відбулися чергові акції в рамках проекту «Україна пам’ятає — світ визнає». Коли верстався номер «УМ», інформації про те, в яких умовах відбувалося виконання «Панахиди за померлими з голоду» Євгенія Станковича і Дмитра Павличка в Нідерландах, ще не було. Але лондонська історія виглядає дуже прикро — у престижному, хорошому, акустичному залі «Кадіган Холл» сиділо не більше сотні осіб. Можна, звичайно, пишатися, як це роблять представники нашого посольства, що серед них було двоє членів британського парламенту, які на свята залишилися в Лондоні, та посли Грузії, Литви й Еквадору, і що ця сотня глядачів захоплено аплодувала, якби це робили триста. Але, на мій погляд, є сенс суворо поговорити на високому рівні в Києві і пояснити Міністерству закордонних справ, що це — не чергова акція для галочки чи чиясь забаганка, а серйозний і, що важливо, дуже дорогий інструмент впливу на світову громадськість, який надалі дуже прислужиться і дипломатам, і політикам, і не лише їм.

 

«Що мало робитися в головах організаторів?...»

Після лондонського концерту по холу ходив елегантний літній пан із плащем Burberry через руку й бідкався хорошою українською з англійським акцентом: «Чому ж погано спрацювали організатори, запросивши так мало людей?» Це був у минулому професійний співак Іван Луців, який студіював музику в Лондоні й Римі, а в 1961 році разом із чотирма іншими співаками представляв Велику Британію на «Євробаченні».

У коментарі «УМ» Луців сказав: «Якщо говорити про концерт, то й музика, й хор, і диригент, і солісти — це щось надзвичайне, це світовий рівень, що не потребує критики, тільки самої хвальби. Мені дуже боляче говорити, але чому так мало було людей у залі? Я зорганізував великий хор і зробив 22 світових турне, в тому числі в 1990 році ми з голландським хором, який співав українську музику і складався з самих лише іноземців (виняток становив диригент, доктор Антонович), приїздили в Київ. Тоді Олесь Гончар плакав у залі і казав: «Яким же треба бути цивілізованим народом, щоб стільки років пропагувати чужу культуру задарма!» Але що мало робитися в головах організаторів, які привезли з Києва стільки людей, зняли такий хороший, дорогий зал, а він — порожній? Значить, погано працювали. Наприклад, мене запросили, а я попросив: можна ще запрошення для моєї родини? Якби я знав заздалегідь, то обдзвонив усіх друзів і знайомих, і тут би всі не вмістилися! Я казав, що нарешті Україна спромоглася на таку велику серйозну місію, і тому хочу щиро побажати, щоб в Амстердамі все відбулося краще».

Пан Володимир сам дзвонив своїм хористам у Нідерланди і просив приїхати на концерт.

Українець Юрій Сільверов живе в Лондоні 12 років, він належить до іншого покоління еміграції, не ходить в українську церкву по неділях і трохи скептично ставиться до діаспорних зібрань. Про цей концерт ледь не до самого початку він не чув узагалі нічого. Але каже: «Я б сам створив в інтернеті рекламу чи ще якось повідомив про цю подію друзям, які б отримали задоволення від голосу Ніни Матвієнко, від хорошої музики, від величного виконання «Реквієму» капелою «Думка».

Юрій прийшов до «Кадіган Холлу» з дружиною і 4–річним сином. Фактор ностальгії і професіоналізму українських музикантів справили на них дуже сильне враження, але «український підхід» до цієї справи — не менше.

Піар–агенція з питань Голодомору і «план Б» для Британії

З історичною частиною проекту — не краща ситуація. «Круглий стіл» із британськими істориками на тему Голодомору в присутності британської преси вилився в зустріч із членами Британського комітету з питань українського Голодомору 1932—1933 років, яких ні в чому переконувати не треба. Вони лише потребують нового інформаційно–наукового забезпечення — фотографій, статей, нових теорій і відкриттів, інтернет–ресурсів. Адже борються тут за те, щоб британський парламент визнав Голодомор в Україні геноцидом. Успіхи дипломатів, політиків та громадськості поки скромні — з 600 членів парламенту цю ідею підтримують лише 42. Втім, кажуть представники посольства, можливо, зміниться влада, і з консерваторами буде простіше домовитися.

Хоча офіційне визнання Голодомору в Британії тут видається ще складнішим. Бо, по–перше, їхній парламент взагалі не практикує постанов, законів, які б не мали прикладного значення. По–друге, коли британці чують «Голодомор», їм зразу ж вчувається «Росія», «російський газ», «Шотландія» та «Ірландія». По–третє, імперська країна теж має у своїй історії гріхи й грішки, тож не поспішає із засудженням чужих.

Ірина Терлецька, член Британського комітету з питань Голодомору 1932–1933 років в Україні, створеного минулого року Союзом українців у Великій Британії, розповіла «УМ», що в січні цього року Комітет уклав угоду з агенцією з комунікації (щось подібне до РR–агенції), яка допомагає просувати тему Голодомору в урядових структурах і в медіа. «Ми відчули, що тут уряд має особливе становище і низький рівень знань, тому нам потрібна професійна допомога щодо стратегії кампанії і щодо того, як комунікувати з незацікавленими особами, — каже Ірина Терлецька. — Директор цієї агенції сам працював в уряді, тому напевне знає, як думають урядовці і як достукатися до тих, хто приймає рішення. Українці хочуть все й відразу, тому й ми одразу хотіли закон, який визнає Голодомор в Україні геноцидом. А вони нас питають: якщо британці скажуть «ні» — який у вас «план Б»? Визнання Голодомору геноцидом — то для нас є «план А», але ми до нього йтимемо через «плани В, Г, Д». А піарники нам зробили стратегію кампанії, комунікаційний проект і розробили наратив: що говорити і якими словами, а що не можна говорити. Агенція дала нам контакти в мас–медіа, але вони не будуть робити за нас нашу роботу — мусимо це робити самі».

Роботу агенції оплачує Союз українців у Великій Британії, який визначив на 2008 рік два пріоритети в роботі — відзначення на високому політичному рівні 75–ї річниці Голодомору і відновлення свого веб–сайту.

Уміли готувати, та не вміли подавати й дискутувати

Я запитала в доктора історичних наук Геннадія Боряка, як він оцінює дебати істориків у Лондоні. «З істориків я бачив трьох людей, крім себе, — каже Геннадій Володимирович. — Це наш посол Ігор Харченко, який у дебати не вступав і чомусь залишив аудиторію, сказавши вступне слово, аташе з культури нашого посольства Владислав Роговий і колега В’ятрович, які теж у дебати не вступали. Отже, з дискусією, на жаль, не склалося. І в цьому я бачу основну проблему. Бо сенс нашої місії якраз і полягав у дебатах, де можна було б розгорнуто подати тему, навести аргументи. Та кому їх доносити? Були представники української громадськості, які потребували певної допомоги, консультації (і, я сподіваюся, ми її надали), але вони й без того патріотично налаштовані. Надалі організатори мали б серйозніше підходити до організації таких заходів».

«Ми привезли високоякісний продукт, — додає співробітник Інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович, — і мистецький, і науковий. Але немає перед ким його представляти».

В Амстердамі — навіть без конференції

У Нідерланди, крім Воло­димира В’ятровича і Геннадія Боряка, прилетіли два доктори історичних наук — отець Юрій Мицик і Валентина Борисенко. В Амстердамі працює потужний центр дослідження Голокосту й геноцидів. Але в Нідерландах наші взагалі не змогли організувати ні наукової, ні прес–конференції.

Після концерту в Амстер­дамі в ніч із 6 на 7 травня українська делегація вирушила автобусами до Праги. Сьомого травня — останній концерт і, хотілося б сподіватися, наукова конференція.

Два переїзди автобусами — з Лондона до Амстердама та з Амстердама до Праги — нелегкі вправи для музикантів, яким не додають натхнення напівпорожні зали.

За словами заступника міністра культури і туризму України Тимофія Кохана, акції проекту «Україна пам’ятає — світ визнає» в Лондоні, Амстердамі та Празі коштували близько трь­ох мільйонів гривень. Як для бідної країни це дуже безвідповідальне ставлення до бюджетних грошей. Треба терміново рятувати проект!

  • 82% членів Американської торгівельної палати в Україні вважають боротьбу з корупцією пріоритетом №1 для України

    Результати дослідження сприйняття корупції в Україні серед членів Американської торговельної палати показують, що бізнес, на жаль, наразі не спостерігає суттєвого прогресу у боротьбі з корупцією, однак сподівається на покращення ситуації у 2016 році. >>

  • Україна і семеро гігантів

    Для проведення свого чергового саміту лідери країн «Великої сімки» (а точніше, господиня заходу, Німеччина) обрали справжній райський куточок. Мальовничий замок Ельмау, неймовірної краси краєвиди Баварських Альп, чисте гірське повітря з гіркуватим присмаком цілющих трав, мелодійне калатання дзвіночків на шиях флегматичних альпійських корів... Ну як працювати в такій розслаблювальній атмосфері? >>

  • Шлях через Україну

    Лідери «Великої сімки» не лише говорили про Україну на саміті в Баварських Альпах — дехто з них туди й поїхав «транзитом» через Київ. Окремо варто наголосити на візиті прем’єр-міністра Японії Сіндзо Абе — першого в історії двосторонніх відносин між нашими країнами. >>

  • Дружнє плече на шляху до ЄС

    Сьогодні в Ризі стартує саміт програми Європейського Союзу «Східне партнерство». Уже відомо, що про скасування візового режиму з ЄС для України на цьому саміті не повідомлять — наша держава не встигла виконати й половини пунктів Плану дій з візової лібералізації (ПДВЛ), необхідних для надання безвізового режиму. >>

  • Кордони для «Лікарів без кордонів»

    Держдума Росії ухвалила законопроект про «небажані» в Росії іноземні та міжнародні неурядові організації. Згідно з документом, ідеться про неурядові організації, які «створюють загрозу основам конституційного ладу РФ, обороноздатності країни та безпеці держави». >>

  • Кому мінімум, кому — банкрутство

    Немає сумнівів, що Євросоюз є корисним для його членів міждержавним утворенням. Але навіть у дружній родині конфліктів не уникнути. Європейська Комісія розпочала процедуру проти Німеччини за порушення союзного закону про мінімальну оплату праці. >>