Не діставайся ж ти нікому!

18.03.2008
Не діставайся ж ти нікому!

Малюнок Володимра СОЛОНЬКА.

Кожен свідомий західний буржуа, а останнім часом і представник середнього класу, знає просту формулу вигідного зберігання грошей: третину — на депозиті, третину — у нерухомості, третину — у цінних паперах. Більшість країн, що розвиваються, переживає справжній бум торгівлі акціями. Скажімо, у комуністично–капіталістичному Китаї люди беруть кредити під великі відсотки і вкладають їх у цінні папери — заробіток із верхом перекриває всі витрати, але уряд уже починає думати, як із цією напастю боротися.

В Україні до ажіотажу на ринку цінних паперів ще далеко. Більше того, вітчизняний ринок капіталу вже сімнадцять років перебуває у стадії формування і нині зовсім не виконує своєї головної функції — концентрації попиту і пропозиції інвестиційних грошей та формування справедливих, прозорих цін. Простіше кажучи, головного атрибуту ринкової економіки у нас практично не існує. Фахівці саме цим пояснюють левову частку наших економічних проблем.

 

Конго, Занзібар, Україна...

Україна нині відстає не тільки від країн Заходу, а й від своїх близьких сусідів. Скажімо, існує такий показник — капіталізація ринку акцій до ВВП. У країнах Західної Європи він становить 108 відсотків, у сусідніх Росії, Польщі, Угорщині — майже сімдесят. Україна у цьо­му переліку — внизу, близько сорока відсотків. Головна ж характеристика фондового ринку — співвідношення обсягів торгівлі акціями до капіталізації — у трійці наших східно–західних сусідів становило майже шістдесят відсотків, а в Україні — ... всього лише три. Тобто лише за сухою статистикою ми поступаємося економікам–конкурентам у двадцять разів.

Експерти безапеляційно стверджують: за довгі роки незалежності жоден уряд не зміг закласти головної підвалини ринкової економіки — не збудували місце зустрічі тих, хто випускає цінні папери, та інвесторів, що їх купують. Нашими цінними паперами торгують на Заході, але у зовсім невеликих обсягах. Скажімо, на головному майданчику Лондонської біржі більш–менш вдало (різні фахівці розцінюють успіх цього розміщення по–іншому) торік дебютував Костянтин Жеваго зі своїм Полтавським гірнизозбагачувальним комбінатом. Щоправда, продавали у туманному Альбіоні не акції самого українського комбінату, а акції швейцарської фірми, яка цим комбінатом володіє. Тобто не загадкового «українця» продавали, а свою–таки, західноєвропейську, фірму, прозору, публічну. Передпродажною підготовкою займалися німецькі банкіри. Цьогоріч цим шляхом, як прогнозують, може піти Віктор Пінчук зі своїм «Інтерпайпом».

В Україні на цьому фронті — без жодних змін. Організований, тобто біржовий, ринок акцій становить не більше шести відсотків від усіх угод. Абсолютну більшість цінних паперів продають у тиші кабінетів, визначаючи ціну на око. При цьому і продавець, і покупець свято переконані, що вони виграли. І всі заклики влади до прозорості, збільшення капіталізації затихають у цих кабінетах.

Така свобода, аж дух перехоплює!

Другою великою проблемою охочих придбати/купити українські акції на батьківщині є цілковитий безлад із реєстраторами цінних паперів. Центрального депозитарію, як це заведено у більшості країн, у нас немає. Найцікавіше, що Україна залишилася єдиною із республік колишнього СРСР, у якій цього серцевинного атрибуту ринку капіталу досі не існує.

Західні інвестори часто скаржаться: у нас, мовляв, дуже дикий фондовий ринок, єдиних правил гри не створено, якщо хочеш заробити, мусиш шалено ризикувати, вклавши сюди свої кревні, доводиться регулярно пити валідол. А тому якщо ви, шановні українці, і справді сподіваєтеся на приплив інвестицій, то час уже вживати заходів. Уряд, як водиться, заспокоює: люди працюють, робота робиться. І при цьому злегка лукавить.

Скажімо, наприкінці минулого року уряд Віктора Ян­уковича, прощаючись із великою політикою, затвердив концепцію державної програми модернізації ринків капіталу. За задумом її авторів — Державного агентства інвестицій та інновацій, а також Національного депозитарія України — документ мав придати «шаленому» українському фондовому ринку шляхетні риси цивилізованості. Тобто консолідувати роботу фондових бірж, створити єдиний центральний депозитарій і розрахунково–кліринговий заклад. Юлія Володимирівна, яка, заступивши на посаду Прем’єра, призупинила багато тіньових схем учасників «антикризової» коаліції, заодно перекреслила і цю концепцію. І фондовий ринок знову занурився у пітьму — жодної альтернативи цьому документу ми поки що не побачили. Разом із документом ліквідували орган, який мав контролювати його виконання — координаційно–моніторинговий комітет при Кабміні.

Замість біржі — торговельний центр

Минулорічна спроба навести лад на фінансовому ринку — далеко не перша. Перша концепція з’явилася в 1995 році, під неї ухвалили цілу низку законів. Але, як це часто у нас буває, закони і життя існують паралельно одне до одного, наче в різних світах. Головним чином, через зацікавлених осіб, які мають власний погляд на проблему і чітке розуміння, який зиск вони матимуть із цього погляду.

Президент України ще кілька років тому висловив ідею: створити Центральний депозитарій. Для фондового ринку значення цього інституту переоцінити неможливо. Він — мов Національний банк. Тільки банк відповідає за обіг грошей, а депозитарій — за обіг цінних паперів. Віктор Ющенко пропонував створити нову установу на базі дер­жавного Національного депозитарію України, що діє з 1999 року. Саме таке рішення ухвалила Рада національної безпеки та оборони. Чиновники ж Держкомісії з цінних паперів та фондового ринку і Нацбанку мають іншу точку зору: Центральний депозитарій ми створюватимемо, але... на основі приватної структури «Всеукраїнський депозитарій цінних паперів». Тільки четверта частина його акцій за задумом мала належати Національному банку, хоча закон забороняє державному регулятору володіти акціями підприємств, які не мають стосунку до його головної діяльності.

Власне кажучи, ідея Президента значною мірою стала заручником відомчих інтересів. Так, нова сильна структура хоч і дозволить розв’язати багато болючих проблем, але неодмінно перетягне на себе частину повноважень інших інституцій. А хто ж погодиться добровільно віддавати свої повноваження, які приносять не тільки моральне задоволення, а й матеріальні блага? Скажімо, Національний банк організував облік і обіг (тобто, купівлю і продаж) державних цінних паперів. І віддати ці повноваження структурі, якою ти не управляєш, означає, позбавити себе частини «цікавої» роботи.

Державна комісія цінних паперів і фондового ринку нині фактично встановлює правила депозитарного обігу, веде первинний обіг випущених цінних паперів. Сьогодні там працюють кращі фахівці. А що буде, якщо завтра з’явиться потужніший конкурент, якому треба віддати частину функцій?

Але небажання віддавати свої повноваження — це ще не найпереконливіший аргумент у суперечці за вплив на фондовий ринок. Найсильніший каталізатор процесу — це бізнес–інтереси. За нашою інформацією, на комплекс «Гостинний двір» на Подолі, який рішенням минулого Кабміну передали для створення національного фінансового центру, поклали око структури, близькі до... одного з віце–прем’єрів «антикризового» уряду — Дмитра Табачника. І сьогодні вони повні сил та бажання «підім’яти» під себе цю пам’ятку архітектури, адже вдалося ж їм заволодіти і Українською міжбанківською валютною біржею, і Контрактовим домом, в якому вона розміщена. І, цілком ймовірно, у них це вийде. На таку думку наштовхує інформація про купівлю цими бізнесменами контрольного пакета акцій Міжбанківської валютної біржі — якимось незбагненним чином він опинився в руках офшорної компанії. Наші співрозмовники стверджують, що викуповували ці акції за всіма законами детективного жанру: кого залякували, кого перекуповували, кому влаштовували перевірку. Наприкінці минулого року правоохоронці звернулися до Генпрокуратури і заявили, що скуповування акцій біржі — поза межами закону. Втім потім ці ініціативи поступово зійшли на нуль.

Була така ідея

Поява нового депозитарію може суттєво зруйнувати навіть ту незначну стабільність, яка нині спостерігається на ринку. Скажімо, депозитарій МФС має свою облікову систему і зберігає активи на 220 мільярдів гривень. Національний депозитарій України за два роки повноцінної роботи накопичив понад три мільярди гривень активів. Працюють вони за різними стандартами і на різних програмних засобах. Це означає, що механічно об’єднати їх без втрат — практично неможливо. Пропозиція, яка містилася у концепції модернізації ринків капіталу: визначити спеціалізацію кожної структури. Так, МФС мала спеціалізуватися на розрахунках і клірингу для бірж, а Національний депозитарій перетворювали в центральний обліковий інститут. У багатьох країнах така система довела свою ефективність.

Скасування держпрограми та створення альтернативного депозитарію відкладає рішення цієї проблеми в довгий ящик.