Олег Медведєв: Якщо ми мовчимо — це не значить, що нам нічого сказати

14.03.2008
Олег Медведєв: Якщо ми мовчимо — це не значить, що нам нічого сказати

Олег Медведєв. (Фото Укрінформ.)

Минулого тижня Юлія Тимошенко вперше відповіла публічним листом на зауваження до уряду, які часто надходять із Банкової. Доти Прем’єр утримувалася від прямого з’ясовування стосунків. У листі Тимошенко відреагувала на різкі оцінки Президента щодо дій Кабміну в «газових» переговорах із Росією. Тимошенко навела дані, ніби Ющенко домовився з Путіним про російський газ за 315 доларів. Глава держави обурився й назвав подібні заяви Прем’єрки «авантюрами» та «інтригами». За словами Ющенка, на його зустрічах у Москві були домовленості про поставки за цінами минулого року, тобто $179.

Учора Віктор Ющенко запросив Юлію Тимошенко на доповідь з приводу газу і домовленостей, досягнутих між «Нафтогазом» і «Газпромом» у Москві (сам уряд начебто зафіксував ціну $315 за частину обсягів одержаного газу). Добре хоча б те, що сторони перейшли до особистого спілкування. «Обмін листами — не найкращий приклад співпраці Президента та Прем’єра», — каже з цього приводу Олег Медведєв — радник Тимошенко, політтехнолог, віце–президент Української ліги зі зв’язків із громадськістю. Саме він є одним із тих, хто забезпечує «пропагандистське наповнення» кампанії Тимошенко та прораховує публічні кроки лідерки БЮТ.

 

«Якщо є проблеми в коаліції — не треба відразу бігти «в телевізор»

— Пане Олегу, останнім часом секретаріат Президента регулярно оприлюднює вказівки та листи на адресу уряду, які часто мають дошкульний тон. Юлія Тимошенко досі мовчала, проте минулого тижня відповіла листом на зауваження Президента щодо газу. З чим це пов’язано?

— ...До речі, позавчора Віктор Балога запровадив ще один цікавий спосіб спілкування — факсограму. Секретаріат Президента розіслав у регіони новий за жанром документ (вперше випробуваний як інструмент публічної політики), пов’язаний із ситуацією навколо державних закупівель. Залишається ще досить багато інших способів поштового спілкування — бандеролі, посилки абощо.

А якщо серйозно, то Юлія Тимошенко не є ані ініціатором, ані прихильником публічного обміну зауваженнями. Але на той момент, коли вона нарешті наважилася написати першого і, можливо, останнього публічного листа Президенту, вона отримала з десяток відкритих листів із секретаріату Президента. Є етика, яка вимагає реагувати на отримані листи. Не відповідати на пошту є елементом неввічливості.

Мабуть, добре, що після цієї ситуації всі зрозуміли, що публічне листування — не найкращий спосіб комунікації між Президентом і Прем’єр–міністром. Звичайно, не йдеться про те, що глава держави не має права писати керівнику уряду. Кабмін підзвітний Президентові. Тим більше, часто йдеться про важливі державні матерії, які, буває, складно зрозуміти, якщо вони не покладені на папір. Але існує фельд’єгерська пошта, і якщо в секретаріаті Президента мають бажання написати щось Прем’єр–міністру, то неправильно робити з цього публічні події.

Це ж не тільки листи, і не тільки від Президента. Є коментарі різних за рангом чиновників секретаріату Президента. У мене вже зібрана ціла книжка, там 50 сторінок зауважень і «шпильок» на адресу уряду.

— Чому відповідь пішла саме на зауваження в темі газових поставок?

— Очевидно, через те, що це стосувалося складної теми, в якій, до того ж, позицію уряду ретельно перекручували різні структури та засоби масової інформації.

— Досі Тимошенко утримувалася від гострих коментарів у відповідь. Чи була це продумана стратегія? Як ви прокоментуєте тезу, ніби Юлія Володимирівна спеціально поводиться стримано, аби потім не виглядати людиною, котра першою пішла на розрив коаліції?

— Є певна політична культура. І вона вимагає від політичних партнерів партнерської побудови стосунків. Погляньте на попередню коаліцію. Сказати, що в ній панувала одностайність, не можна. Але всі дискусії залишалися всередині коаліції. І жоден з учасників ніколи не виносив на суд громадськості суперечності. Вони не бігли «в телевізор» розповідати про розбіжності, а сідали домовлятися. При всьому моєму критичному ставленні до тієї коаліції, це правильна модель партнерської поведінки.

В уряді вважають помилкою використовувати публічну полеміку для з’ясування стосунків всередині коаліції. Це може послати суспільству неправильні сигнали щодо коаліції та її дієздатності. Тому, на моє глибоке переконання, Тимошенко зайняла абсолютно правильну позицію. Вона зберігає партнерське ставлення. Звичайно, це психологічно важко: якщо тебе протягом дня лаяли, дуже складно не гаркнути щось у відповідь.

Що ж до коаліції, то є інші способи домовлятися. Є рада коаліції, на якій завжди відбуваються гарячі дискусії, є дуже правильний формат щотижневих зустрічей Президента, Прем’єра та спікера. Тобто існує цілий арсенал не піарівського і не публічного погодження позицій.

Суспільство чекає від уряду не суперечок із партнерами чи опонентами, а роботи. Повірте, БЮТ — це політична сила якраз із тих, про кого кажуть, що за словом у кишеню не лізе. Якщо ми мовчимо — це не значить, що нам нема що сказати. Ми керуємося відомою приказкою: сім разів відміряй — один відріж. Треба сім разів подумати, перш ніж дати волю емоціям. Головний урок 2005 року полягає якраз у тому, що треба робити все можливе і неможливе заради того, щоб зберегти єдність команди. Бо в 2005 році спочатку теж було слово.

«Зруйнувати коаліцію досить легко. А створити нову — нереально»

— Ви згадали про сигнали суспільству, які надходять через це публічне листування. А для вас чим є ці сигнали?

— Як на мене, до цього треба ставитись як до характерної для демократії свободи висловлення думок. Це має і свій позитивний бік. Тому що це посилює конструктивну конкуренцію між політиками. Як би ми не характеризували цю публічну кампанію, але доволі часто в ній можна побачити конкуренцію змістів. Це не просто політичні заяви, а й презентація конкретних рішень і проблем. Це інколи й стимулює в роботі.

— Раніше Юлія Тимошенко заявляла, що готова відмовитись від балотування на наступних президентських виборах. Вона обіцяла не висувати кандидатуру, якщо «буде двосторонній рух» і якщо «дадуть працювати». Виходить, рубікон іще не пройдено, «працювати дають»?

— Якщо працює, то, значить, «дають». Позиція Юлії Тимошенко гранично чітка та ясна. Вона готова підтримати єдиного кандидата від демократичних сил на президентських виборах. Зрозуміло, що таким кандидатом може бути Віктор Ющенко.

А взагалі, хочете вірте, а хочете ні, за кілька місяців роботи цього уряду я взагалі не чув жодної розмови про президентські вибори в оточенні Прем’єра. Всі вважають, що Тимошенко лягає спати і прокидається з думкою про крісло Президента. Я такого не чув. Лише чув розмови про те, як має спрацювати уряд, щоб дати результат для країни.

— На вашу думку, як довго в нинішніх умовах може попрацювати коаліція? Адже очевидно, що є проблеми. Йдеться не тільки про словесну перепалку між Банковою та Прем’єром, а й про стан справ у парламенті. Фракції БЮТ і «НУНС» під час останніх голосувань жодного разу не дали більшості без залучення опозиції і часто взагалі розходяться у підходах до тих чи інших питань порядку денного.

— Теоретично коаліція навіть за таких умов може пропрацювати весь конституційний термін. Парламент було заблоковано кілька місяців, тому робити висновки про недієздатність коаліції, виходячи з кількох голосувань, — перед­часно, це замало для аналізу. У світі є приклади діяльності коаліцій із перевагою в один–два голоси. Зрештою, є приклади урядів меншості, коли кабінет міністрів працює, не маючи більшості в парламенті. Крім того, треба мати на увазі те, що зруйнувати коаліцію справді достатньо легко, але створити іншу — складно. Я б навіть сказав, на даному етапі — неможливо.

Розпустити ж Верховну Раду і призначити нові вибори як мінімум до осені неможливо. Бо не минув рік від часу проведення попередніх дострокових виборів.

«Неправда, що для Тимошенко найкомфортніше бути в опозиції»

— Якби Юлія Тимошенко все–таки захотіла стати кандидатом у президенти, то наскільки вигідною є її теперішнє становище? З одного боку, її Кабінет постійно критикують, є проблеми з інфляцією, з цінами, з газом. Попередній уряд Тимошенко, пригадується, працював яскравіше. А нинішній наразі запам’ятався не вельми однозначними виплатами втрачених заощаджень радянського «Ощадбанку».

— Що ви маєте на увазі, коли кажете «яскравіше»? Я не бачу нічого поганого в тому, що стилістика уряду стала більш діловою. Кожне засідання уряду закінчується важливими рішеннями. Так, найчастіше на слуху — виплати вкладникам «Ощадбанку». Але це не головне в діяльності уряду. Є ще закадрова робота в розробці стратегічних реформ. В уряді існує безліч робочих груп, проводиться купа нарад. Поки що про ці ініціативи ми не розповідаємо тільки з тієї причини, що кожна з таких реформ потребує детального й тривалого опрацювання. Іде підготовка до реформ у медицині (зокрема, запровадження страхової медицини), у вугільній галузі, у податковій системі, тривають розробки щодо енергозбереження. Уряд бореться з корупцією, наводить лад на митниці. Хоча, може, це відбувається не так «феєрично».

— Про Тимошенко кажуть, що якщо вона захоче балотуватися в президенти, то, з точки зору електоральних перспектив, їй було б вигідно йти на вибори з опозиційного статусу. То Юлія Володимирівна може «зіскочити» у відставку?

— Це неправильна думка, ніби для Юлії Тимошенко опозиційне середовище найбільш комфортне. Для неї найбільший комфорт — коли можна якомога повніше проявити свій трудоголізм і викластися на повну силу для реалізації якихось завдань. Найкраще середовище для неї — це робота. Я більшого трудоголіка, ніж Юлія Володимирівна, у своєму житті не бачив.

І ще щодо вашого запитання: для Тимошенко будь–яка ситуація є виграшною.