Наслідки «субботника»

13.03.2008
Наслідки «субботника»

Віктор Субботін. (Фото УНІАН.)

Валентина Семенюк, голова Фонду держмайна, яку після парламентських виборів уже було записали в аутсайдери, знов стрімко поновила свій вплив. Поки Президент та Прем’єр–міністр конкурують одне з одним, Валентина Петрівна, формально підтримуючи пропрезидентську позицію, насправді, як у «старі добрі» часи, проводить на держпідприємствах власні інтереси. Особливо зухвало Валентина Семенюк робить це на харківському заводі «Турбоатом» — єдиному в колишньому СРСР спеціалізованому виробнику атомних реакторів типу ВВЕР та іншої дорогої складної продукції.

 

«Турбоатом» — шмат ласий, продукція заводу традиційно користується стійким попитом на велетенських ринках енергобудування — харківські турбіни працюють в Індії, Китаї, Росії. Та, крім затребуваності за кордоном, продукція заводу є ключовою ланкою і для української атомної галузі. Так, згідно із затвердженою урядом Енергетичною стратегією до 2030 року, на нових блоках АЕС повинні бути встановлені 20 реакторів типу ВВЕР, які виготовить «Турбоатом». Про стратегічну важливість підприємства для вітчизняної енергетики нещодавно­ говорив і заступник голови секретаріату Президента Олек­сандр Шлапак, озвучуючи думку Віктора Ющенка щодо доцільності приватизації «Турбоатому», яку готує Кабінет Міністрів. Нагадаємо, що Президент ініціативу уряду не підтримав, наполягаючи на тому, що контрольний пакет акцій підприємства мусить залишитися в державній власності. Саме ці розбіжності між паном Ющенком і пані Тимошенко, як з’ясувалося, стали зручним приводом для того, щоб на заводі генеральним директором залишився партійний соратник Семенюк, секретар Харківського обкому Соцпартії Віктор Субботін.

Менш як за рік правління Субботіна «Турбоатом» став одним із лідерів за кількістю скандалів на гігантах промисловості за всю історію незалежності України. Легітимність самої появи Субботіна на цьому заводі, організована за особистою вказівкою Валентини Семенюк 24 квітня 2007 року, легко поставити під сумнів. Згідно із законодавством, директор відкритого акціонерного товариства, яким є «Турбоатом», обирається зборами акціонерів, а не призначається за розпорядженням того чи іншого державного чиновника. Протягом усього терміну, впродовж якого «Турбоатомом» керував Субботін, Семенюк підтримувала свого ставленика і мужньо відбивала спроби спостережної ради заводу через суд відсторонити цю людину від керівництва підприємством національного значення.

Після перевірки «Турбоатома» Контрольно–ревізійним управлінням у грудні 2007 року було офіційно підтверджено факти численних фінансових зловживань топ–менеджменту заводу, на які з літа–2007 вказували представники спостережної ради цього підприємства. Після того, як про результати перевірки КРУ було повідомлено Кабінету Міністрів, перший віце–прем’єр Олександр Турчинов доручив голові Фонду держмайна звільнити Субботіна. Одначе Семенюк демонстративно проігнорувала доручення уряду, заявивши, що зробить це тільки в тому випадку, якщо звільнення Субботіна не суперечитиме Господарському кодексу.

Не будемо говорити щодо Господарського, але те, що, як мінімум, звільнення директора напрошується після прочитання кодексу Кримінально–процесуального (зокрема, таких його статей, як «шахрайство», «зловживання службовим положенням», «халатність»), — це факт.

За даними КРУ, в 2005—2007 роках з рахунків «Турбоатома» на депозитні рахунки АКБ «Мегабанк» переказували кошти, які обраховуються сотнями мільйонів гривень, та станом на 1 січня 2005 року вклади «Турбоатому» в «Мегабанк» становили 239,4 млн. гривень, а станом на 1 липня 2007 року — 229,6 млн. гривень. Відсотки за депозитами були воїстину казковими. Правда, не для «Турбоатому», а для «Мегабанку»: 3 відсотки — за гривневими вкладами та 1—4 відсотки — за валютними. Для цілковитого розуміння рушійних мотивів у стосунках між «Турбоатомом» та згаданим банком слід відзначити, що, згідно з даними ГКЦБФР, серед власників «Мегабанку» є не хто інший як Віктор Субботін. Втрати, завдані підприємству заниженням відсотків за депозитами, КРУ оцінила в 24 млн. гривень. А бюджет, у свою чергу, недоотримав дивідендів на суму 8 млн. гривень.

Тим часом, коли засоби заводу, які майже дорівнюють обсягу його річного обороту, перекочували на депозити «Мегабанку», для поповнення недостачі, яка виникла, бралися кредити — причому не де–небудь, а у Фінансовій компанії «Інвеста», власником якої був той самий Віктор Субботін. Тобто схема гранично проста: беремо у держави гроші під малий відсоток і водночас даємо їй же, але вже під великий. Видала «Інвеста» підприємству «Турбоатом» 69 млн. гривень.

При цьому керівництво заводу в манері таких собі ударників праці й переможців соцзмагання рапортує про «успіхи» підприємства: «Дорогий Леоніде Іллічу... Гм, даруйте... Дорогий Вікторе Андрійовичу! Оборот заводу за результатами 2007 року зріс із 300 млн. до 334, прибуток — з 24 до 34 млн. гривень...». Це офіційні цифри, однак що за ними стоїть? У 2007 році завод не проводить оновлення виробничих засобів. Виручка «Турбоатому» уп’ятеро менша, ніж у його головного конкурента — санкт–петербурзьких «Силових машин», — незважаючи на те, що виробничі потужності обох заводів однакові. Добре, нехай керівництву заводу начхати на «засоби виробинцтва», але можна було принаймні потурбуватися про персонал! Адже сьогодні умови праці на підприємстві такі, що людям доводиться трудитися при температурі від –10 до +35—40, залежно від пори року та погоди надворі. Тобто прибуток за будь–яку ціну. Звісно, звідки інакше брати гроші для депозитних вкладів у «Мегабанк»...

Згідно з інформацією, озвученою джерелами на рівні заступників директора заводу, ще одним джерелом прибутку стало штучне завищення відпускних цін продукції підприємства майже на 25 відсотків. Наслідки цього геніального маркетингового маневру швидко позначилися на підприємстві: «Турбоатом» програв тендер на поставку турбін для Бурштинської ГРЕС у третьому кварталі 2007 року — через неконкурентну цінову пропозицію.

Управлінські таланти пана Субботіна вже стали легендою у середовищі машинобудівників. Восени 2007 року завдяки його неординарному підходу до кермування підприємством держава взагалі ледь не втратила завод. 26 серпня минулого року на третьому блоці індійської АЕС «Кайга» сталася аварійна зупинку турбогенератора, виробленого харківським підприємством. Попри те, що саме «Турбоатом» був генеральним підрядником поставки, всі письмові та усні звернення індійської сторони Субботін ігнорував — доти, доки про свою стурбованість ситуацією на АЕС не заявили представники індійського уряду. Лише після цього, через три місяці після аварії, в Індію вилетів представник заводу.

Варто зазначити, що, згідно з умовами контракту, штрафні санкції до «Турбоатому» складають не багато–не мало — аж 400 тисяч доларів за кожний день вимушеного простою енергоблоку. З моменту аварії минуло вже півроку, а конфлікт між індійською державною компанією NPCIL і «Турбоатомом» не вирішено й досі. При цьому індійська сторона вже списала аванс «Турбоатому» в розмірі 7,1 млн. доларів, виданий заводом як гарантія успішного виконання контрактних зобов’язань. Ось таке «зростання показників за результами 2007 року».

Списання індусами авансу Субботін розцінив як безчинство та нахабство і вирішив продемонструвати їм «кузькину матір», запропонувавши компанії NPCIL «узгодити підвищення вартості продукції» «Турбоатому» на поставку обладнання для індійської гідроелектростанції «Котешвар», причому навіть не на 25 відсотків, а на 40. На думку експертів, таке необгрунтовано різке підвищення цін може не лише призвести до зриву контракту, а й узагалі ускладнити роботу «Турбоатому» на індійському ринку турбообладнання, річний обсяг якого, до слова, становить 4 млрд. доларів.

Ось такого «ефективного управлінця–господарника» прикриває Семенюк на «Турбоатомі». Прикметно, що, ведучи свою гру, голова Фонду держмайна прикривається таким чином іменем Президента Ющенка і не дає можливості звільнити свого партійного товариша. 15 лютого на засідання РНБО Президент начебто уже й обурився роботою Фонду держмайна. За словами Віктора Ющенка, держава отримала 250—300 млн. гривень протягом року від підприємств, у яких є державна частка власності. «Депозит у будь–якому банку, у Нацбанку приніс би нам у десятки разів більше грошей! Це не управління державним майном, а корупційна схема», — відзначив Президент. Ех, Вікторе Андрійовичу, це дивлячись в якому банку. У «Мегабанку», наприклад, дай Боже, три відсотки нашкребти...

Петро МАЗАНИЙ