Міністр аграрної політики Сольський подав у відставку через земельні оборудки
До Верховної Ради України надійшла заява від Миколи Сольського про відставку з посади міністра аграрної політики та продовольства України >>
Мовчання литвинят
06.02.2008
Український політикум оригінальний тим, що вміє поєднувати одночасно в одному політичному тілі вугруватий безбаштовий досвід підлітка та клімактеричну психіку досвідченої дами. Політичне тіло, як відомо, статі не має — оскільки повинне подобатися виборцеві обох статей. А ще подобатися можна як через активні зусилля, так і через повну відсутність будь–якої активності. Йдеться про команду Володимира Литвина, хоч би скільки вона називала себе Народною партією.
Але політика не була б політикою, якби кожен із політичних гравців не ставив перед собою максимальних кадрових завдань. Набравши на виборах–2007 неповних 4%, «литвинівці» виставили на торгах такі запити, ніби отримали більше голосів від БЮТ із «НУНС» разом узятих. А ще — гіпотетичні припущення на психологічну несумісність, на неможливість демократичної більшості як такої і т.ін. У результаті Литвин, нахапавшись кадрових авансів від демократичної коаліції, просто завис між полюсами українського політпроцесу. Що найдивніше — втрачаючи від такого зависання «суб’єктність». Цим своїм «перебуванням ніде» він фактично остаточно втрачає можливість хоча б гіпотетично нав’язувати якщо не власну гру, то ситуативні сценарії, за яких його місія могла б спрацювати хоча б на якусь політичну перспективу.
І такі сценарії життя Литвинові час від часу дарує. Ім’я цьому сценарію — «Сіверськодонецьк–2». Експертному середовищу прекрасно відомо про стосунки Литвина з російським бізнесменом Євтушенковим, а російський бізнес, на відміну від українського, не може бути антиросійським. Інакше його просо не стане. Тому ситуація, яку каталізує повторне збіговисько «сепаратистів», є безпосередньо ситуацією самого Литвина. Або він своїм мовчанням благословить цю сіверськодонецьку авантюру, тобто погодиться з діями антиукраїнської п’ятої колони, або без попередніх умов перед загрозою антидержавних демаршів увійде–таки в напівпереконливу, на його погляд, демократичну більшість. І зробить її переконливою. І зробить незворотнім цивілізаційний вибір української демократії.
Цим кроком Литвин може досягти, крім особистої політичної перспективи, ще й певного послаблення у протистоянні влади й опозиції. Адже прагматична складова у середовищі «регіоналів» ніяк не бачить себе в опозиції. Знаходження такого балансу здатне, як жоден інший крок, підштовхнути ініційований на цей рік Президентом процес конституційних змін. І Литвин, втративши час у попередні місяці, саме зараз міг би підправити під себе політичний календар.
Якщо ж Литвин втратить шанс, породжений новим витком протистояння, тоді причини цієї втрати слід уже шукати не в політичних мотивах, а в його психологічних комплексах.
...Колись у Радянській армії були автомобільні війська, і в них була емблема — два коліщатка, а над ними двоє крилець. У народі ця емблема називалася «Полетів би, та яйця не пускають». Чи полетить Литвин на нову політичну орбіту, чи комплекс зобов’язань минулого перекрив йому дорогу в майбутнє назавжди — покаже час.
Що ж до психологічних комплексів минулого — то нагадаю трагічну загибель, точніше, підле убивство під власним під’їздом Олега Шеремета, котрий разом зі своєю групою консультантів як ніхто інший допоміг команді Литвина подолати 3–відсотковий бар’єр. І як у цій ситуації повелися «литвинівці»? Ні співчуття рідним, ні допомоги з похоронами. І в коментарях — відхрещування: не знаємо; не чули; та він тільки трішки наш. Якщо подібна психологія знову візьме гору в команді Литвина — їм доведеться відхрещуватися вже від замаху на державу, на територіальну цілісність України, котру за мовчазної згоди Литвина готує антиукраїнська п’ята колона.
