Тут був Штефан

25.10.2007
Тут був Штефан

Про славетного земляка у Порошкові тепер є згадка.

Село Порошково є найбільшим у Турянській долині. З ним пов’язані імена таких постатей, як Євген Фенцик, котрий тут довгий час був парохом і саме звідси видавав газету «Листок». У двадцятих роках тут учителювала і творила Марія Підгірянка. У Порошкові народився і перший закарпатський народний артист — Михайло Кречко. Але про жодного з них у селі зараз немає ніяких згадок.

Тому такою приємною стала звістка, що на Порошківській школі І–ІІІ ступенів встановили меморіальну дошку ще одному уродженцю — Августину Штефану. Саме на березі Тур’ї, у родині свого діда Євгена Фенцика побачив світ видатний закарпатський педагог і політик. Майже два десятиліття він очолював Мукачівську торговельну академію, яка стала справжньою кузнею українських патріотів. Згодом на чолі парламенту оголосив про незалежність Карпатської України. Помер Августин Штефан в еміграції у США на 94–му році життя, видавши ще два томи своїх споминів.

Ініціатором встановлення меморіальної дошки став учитель історії, депутат районної ради Іван Готра. А фінансово підтримали це благородне починання перечинські БЮТівці. У планах — упорядкування шкільного музею та встановлення пам’ятних дошок усім видатним порошківцям. А ще — назвати школу іменем Августина Штефана, який став одним із фундаторів Карпатської України.

  • Викинемо орду із Храму

    Кремлівський цар Ірод, прикидаючись миротворцем, винайшов нову формулу брехні, твердячи, що, мовляв, «русскіє і украінци — єдіний народ». Але ж звідки тоді споконвічна війна вовків в овечій шкурі проти нашої Вітчизни, чому геніальний Василь Симоненко писав: «Україно, ти моя молитва, ти моя розлука вікова, гримонить над світом люта битва за твоє життя, твої права»? >>

  • «Марусю, мовчи! Тут на базарі яєць більше, ніж у нас картоплі»

    Весна вже покликала господарів у поле. На базарах не проштовхнутися: люд вибирає насіння та міндобрива, шукає, чим би земельку покропити, щоб бур’яни не росли і зайвий раз не брати сапу до рук. «Візьміть ще оцей перепарат, під корінь внесете. Він стимулює ріст і зміцнює рослину», — припрошує продавець молоду жіночку, яка купує яскраві пакети з імпортним насінням. >>

  • Загиблих треба шанувати, а не робити з них дороговкази

    У 2012 році в лісовому урочищі поблизу села Мощена, що біля Ковеля, з’явилося нове військове кладовище. Навесні 1944 року тут точилися кровопролитні бої за Ковель, тому солдатських поховань у цій місцині є ще чимало. Відшукати їх і навіть ідентифікувати — справа благородна й необхідна. Бо війна справді не закінчена доти, доки не похований її останній солдат. >>

  • За бабці Австрії і під Російською імперією

    На початку ХХ століття Українська держава відновила свою незалежність, яку два її історичних сусіди — західний (Польща) та північний (Росія) — хитрощами, підступністю та збройною агресією ліквідували, а Україну загарбали та поділили між собою. >>

  • Рахівниця й тоталітаризм

    Як відомо, минулорічної весни наше Міністерство культури заявило про необхідність створення в Україні музею тоталітаризму, який би розкривав весь масштаб злочинів комуністичного режиму проти українського народу. >>

  • Норвезькі остарбайтери

    Лубенський благодійний фонд «Надія і Батьківщина» впродовж багатьох років розшукує в Україні громадян, які під час Другої світової війни були вивезені на примусові роботи до Норвегії, і підтримує творчі контакти з відповідними норвезькими установами. >>