Побудувати будинок, виростити сина, зрубати дерево

Побудувати будинок, виростити сина, зрубати дерево

Один мій знайомий, родом із Вінницької області, приїхавши кілька років тому на роботу до Києва, захоплено розповідав, як у столиці багато цікавого, скільки є різних виставок та концертів, які можливості кар'єрного росту тощо. І ось тепер досхочу находившись по виставках та концертах, а також наїздившись у метро та маршрутках у годину пік і надихавшись вихлопними газами найрізноманітніших іномарок, він ніяк не може дочекатися вихідних, щоб поїхати до рідного села.

Медицина як мистецтво

Медицина як мистецтво

Цього року відзначається 155-річчя з дня народження Василя Образцова - одного з засновників української терапевтичної школи, який вперше у світі разом із Миколою Стражеском описав клінічну картину тромбозу коронарних артерій і довів можливість прижиттєвого виявлення інфаркту міокарда. Могили корифея української кардіології Миколи Стражеска (1876-1952) і його вчителя Василя Образцова (1851-1920) розташовані поряд на території Державного історико-меморіального Лук'янівського заповідника і перебувають під охороною держави.

Жіноча логіка в історії науки

Жіноча логіка в історії науки

«Розалінд менш за все підкреслювала в собі жінку. Незважаючи на грубі риси обличчя, її не можна було назвати негарною, і якби вона звертала увагу на свій одяг, то могла б стати дуже привабливою. Вона ніколи не фарбувала губи і в 31 рік вдягалась, як англійська школярка з породи «синіх панчіх».

І створив Бог мавпу

І створив Бог мавпу

Протягом останнього часу тривають бурхливі дискусії про те, що слід вивчати в школах: еволюційне вчення чи Закон Божий. «Дарвіна сьогодні всі критикують. І це зрозуміло. Адже дивно було б, якби хтось із сучасних біологів брав за теоретичну основу своїх досліджень погляди Дарвіна, опубліковані майже 150 років тому», — каже один із провідних українських біологів-теоретиків, професор Юрій ВЕРВЕС. Він визнає, що більшість еволюційних гіпотез, які є у шкільних підручниках, «ніхто не вивчає, бо школярам це не цікаво», а шкільна програма «перевантажена другорядним матеріалом». Що ж до питання «Людину створив Бог, чи вона походить від мавпи?», то, на думку професора Вервеса, така дискусія є заздалегідь безглуздою, бо в ній плутаються біологічні, філософські, теологічні поняття та створюється своєрідний «мікс» науки з релігією. І ніякої істини в такий спосіб знайти неможливо, оскільки наука вивчає об'єктивний матеріальний світ, а основою релігії є віра в нематеріальне начало Всесвіту, зокрема й усього живого. «Минув час, коли про те, є Бог чи немає, писали в підручниках. Кожна людина має сама шукати дорогу до Бога, а що стосується її світогляду, то можу лише сказати, що чим більше виходити за межі суто побутових проблем, читати наукову та науково-популярну літературу, тим цікавіше жити», — каже Юрій Григорович. Про еволюційні гіпотези Ламарка і Дарвіна та героїзм Робінзона Крузо — наша розмова з професором Юрієм Вервесом.

Дорогами Богомольця

Дорогами Богомольця

25 травня виповнилося 125 років iз дня народження Олександра Богомольця (1881—1946) — українського патофізіолога і громадського діяча, академіка та президента АН УРСР. Усе життя цей видатний учений працював задля збереження людського здоров'я та розкриття таємниці довголіття. В одній зі своїх праць він писав: «У далині майбутнього постає золотий вік людини, де не буде місця стражданню, де страшний привид смерті стане химерою, жахом хворої уяви». Згадуючи сьогодні постать Богомольця, президент Асоціації патофізіологів України, академік НАН Олексій Мойбенко каже: «Олександр Богомолець створив свого часу унікальний мікроклімат серед учених в Академії наук. Він побудував будинок неподалік від Інституту фізіології і жив там разом зі співробітниками, вітався з кожним за руку і в поведінці нічим не відрізнявся від своїх підлеглих, хоча він був і президентом Всеукраїнської академії наук, і віце-президентом АН СРСР».
Олександр Богомолець заснував школу української патофізіології. Він також здійснив грунтовні дослідження з проблем ендокринології, вегетативної нервової системи та онкології, заклав основи геронтології і вперше провів перепис усіх довгожителів СРСР. Обраний 1929 року президентом Всеукраїнської академії наук (ВУАН), Олександр Олександрович із 1931 року і до кінця життя працював у Києві, де організував і очолив Інститут експериментальної біології і патології та Інститут клінічної фізіології АН УРСР, на базі яких 1953 року було створено Інститут фізіології АН УРСР. До речі, Ботанічний сад НАН України, де є багато рідкісних рослин, а в травні пишно квітне бузок, було створено 1936 року також за ініціативи Олександра Богомольця.

Лиш в праці варто і для праці жить

Лиш в праці варто і для праці жить

Цього року відзначається 150 років з дня народження і 90 років з дня смерті Івана Франка (1856—1916). Великому Каменяреві в Україні встановлено так багато пам'ятників, відкрито стільки меморіальних дошок, стільки вулиць і навчальних закладів названо його іменем, що постать «вічного революціонера» вже давно стала символом незламності і мужності. «Лупайте сю скалу, нехай ні жар, ні холод не спинить вас» — ці рядки безпомилково цитують цілі покоління. А проте у творчості Франка є інша сторона медалі — тяжкі повороти його долі, родинні і матеріальні труднощі і, зрештою, хвороба, з якою письменник боровся протягом останніх років життя. З чотирьох дітей Франка старший Андрій помер у студентські роки, дружина поета Ольга страждала на нервові розлади, а сам Франко останні вісім років свого життя був напівпаралізованим. Проте немічним і безпорадним поет не став. «Дух, що тіло рве до бою» спонукав писати. Навіть якщо відмовляли руки, навіть якщо не було за що жити і навіть якщо доводилося братися за найменш оплачувану коректорську роботу.

Не така генетика

Не така генетика

40 років тому, в травні 1966-го, в Москві відбувся установчий з'їзд Всесоюзного товариства генетиків і селекціонерів. Саме цей з'їзд став початком відродження генетики в СРСР. Адже до 1965 року генетика вважалася в СРСР псевдонаукою і перебувала під забороною. І хоча у 20-ті й до середини 30-х років радянська генетична школа вважалася найсильнішою у світі, базові відкриття у цій галузі були зроблені на Заході — в 40—60-х роках ХХ століття. Саме після того, як найвидатніші радянські генетики вже були розстріляні.
«Революцію» в радянській біології у 30—60-х роках минулого століття здійснював виходець із українського селища Карлівка, що на Полтавщині, Трохим Лисенко. Він обійняв низку найвищих державних та академічних постів у СРСР. Доки тривало лисенківське «правління», Захід спантеличено спостерігав за цим воістину середньовічним погромом у науці. Пізніше у США і Європі було написано чимало книг та наукових праць про «радянське диво», яким став Трохим Денисович Лисенко.