Жіноча логіка в історії науки

08.06.2006
Жіноча логіка в історії науки

Розалінд Франклін - співавтор відкриття структури ДНК.

      «Розалінд менш за все підкреслювала в собі жінку. Незважаючи на грубі риси обличчя, її не можна було назвати негарною, і якби вона звертала увагу на свій одяг, то могла б стати дуже привабливою. Вона ніколи не фарбувала губи і в 31 рік вдягалась, як англійська школярка з породи «синіх панчіх». Слухаючи її доповідь, я намагався «прикинути», як би вона виглядала, коли б зняла окуляри і зробила іншу зачіску», - це рядки не з якогось жіночого журналу чи світської хроніки, а зі спогадів Нобелівського лауреата Джеймса Уотсона про свою колегу Розалінд Франклін. І хоча ця «жінка в окулярах» була фактично співавтором найбільшого відкриття в історії біології -встановлення структури ДНК, її ім'я залишилося в тіні. І це не якась цілеспрямована дискримінація - просто постаті багатьох видатних жінок в історії науки впродовж століть було затьмарено чоловічою славою. Тривалий час представниці слабкої статі взагалі не могли самостійно заявити про себе у науковому світі. Навіть формальна освіта була для жінок недоступною, а свої знання вони здобували в процесі самоосвіти або разом зі своїми чоловіками, братами, батьками, беручи участь у їхній роботі. Поки дослідження проводилися в домашніх умовах, жіноцтво мало можливість долучатися до них. В офіційні ж наукові установи шлях жінкам був закритий практично до початку ХХ століття. Проте вони все-таки змогли залишити свій слід в історії науки.

 

Емілія де Шателе (1706-1749)

      Ця жінка-вчений була однією з перших, хто познайомив французьке суспільство з фізикою Ньютона і філософією Лейбніца. У дитинстві Емілія була дуже високою і негарною, і, щоб полегшити передбачувану самотність дівчини, батьки дали їй блискучу освіту. Проте у 19 років вона сама вибрала собі чоловіка - маркіза де Шателе-Ламонт, вийшла за нього заміж і народила двох дітей. Один з її коханців - Дюк де Рiшельє, учений і хрещеник короля Луї XIV, привернув увагу Емілії до вивчення математики і фізики. Її становище давало можливість брати уроки у найвідоміших математиків того часу. Емілія, яка добре знала праці Рене Декарта, звернулася також до вивчення праць Ньютона і Лейбніца. 1733 року вона познайомилася з Франсуа Марі Вольтером і невдовзі стала його коханкою. Вони оселилися в середньовічному замку чоловіка Емілії - маркіза де Шателе-Ламонт, який, до речі, нічим не обмежував свободи своєї дружини. Саме ця, нетипова для чоловіків, надто тогочасних, риса, можливо, і дала науці видатну жінку-вченого Емілію де Шателе.

      Емілія і Вольтер разом обладнали у замку чудову лабораторію, де маркіза проводила свої експерименти. Невдовзі замок перетворився на французький центр ньютонівської науки, який відвідували учені з Німеччини, Скандинавії, Росії. Вплив Емілії на Вольтера був величезним. Саме завдяки їй він звернув серйозну увагу на фізику та математику. Праця Elemente de la philosophie de Newton офіційно належить Вольтеру, хоча він неодноразово повторював, що його «гідом» по роботах Ньютона була маркіза де Шателе. У 1740 році анонімно була опублікована робота Емілії Institutions de physique, в якій вона спробувала підсумувати майже всі досягнення науки і філософії XVII століття і зіставити з ними останні відкриття у фізиці. Померла Емілія у віці 43 років. Вона зробила значний внесок у розвиток наукової думки у Франції, сприяла популяризації філософії Ньютона і Лейбніца. Проте про її наукові заслуги історія згадує лише побіжно. Найбільше уваги історики і досі приділяють її зв'язкам із Вольтером та іншими чоловіками.

Марі Софі Жермен (1774-1831)

      Період правління Наполеона нерідко називають «золотим століттям» французької математики. Однією з жінок-учених, які, незважаючи на виняткові здібності, так і не змогли повністю реалізувати свої можливості, була Марі Софі Жермен. У неї не було чоловіка чи батька, які могли б ввести її в наукове товариство. Вона самостійно навчалася в бібліотеці батька-ювеліра і з дитинства цікавилася математичними творами, особливо відомою історією математика Монтукла, хоча батьки перешкоджали її заняттям як таким, що не підходять для жінки. Жермен вивчала математику, математичну фізику, а наприкінці життя і філософію. Не маючи змоги потрапити в паризьку Вищу політехнічну школу, вона ознайомилася з записами лекцій Жозефа Луї Лагранжа і під чоловічим іменем представила йому свою наукову доповідь. Пізніше почала листуватися з Карлом Гауссом, ознайомившись iз його дисертацією з теорії чисел. Обидва вчені-математики дали високу оцінку її працям і були вражені, коли дізналися, що автором цих робіт є жінка. Лише завдяки премії Французької академії наук за роботу в галузі теорії пружності її їм'я залишилося в історії науки.

Кароліна Гершель (1750-1847)

      Значно простіше за жінок, які працювали самостійно, було тим, хто мав можливість сімейної наукової співпраці. Так, найвидатніша жінка-астроном Кароліна Гершель починала свою наукову діяльність, допомагаючи братові, придворному британському королівському астрономові Уїльяму Гершелю. Вона вела господарство брата і допомагала йому шліфувати дзеркала для телескопів. Поступово у неї виник інтерес до астрономічних спостережень, вона стала вивчати небо за допомогою невеликого ньютонівського рефлектора і в 1783 році відкрила три нові туманності. Пізніше вона відкрила вісім нових комет. 1828 року Лондонське королівське астрономічне товариство нагородило її Золотою медаллю, а ще через 10 років Кароліну Гершель було обрано почесним членом Ірландської королівської академії наук.

Марі Лавуазьє (1758-1838)

      Нерідко наукові досягнення жінок приписували чоловікам, з якими вони працювали. Одним із найбільш продуктивних сімейних союзів у історії науки був союз основоположника сучасної хімії, французького хіміка Антуана Лавуазьє і його дружини Марі Лавуазьє. Відділити внесок Марі в розвиток хімії від внеску її знаменитого чоловіка практично неможливо. Спочатку 28-річний Лавуазьє сам направляв освіту і наукові інтереси своєї 14-річної дружини. Пізніше вона вивчила англійську мову і латину, щоб перекладати потрібні чоловікові книжки, і, будучи талановитою художницею, ілюструвала його праці. Вже після страти її чоловіка та конфіскації майна, існуючи лише завдяки підтримці старого слуги сім'ї, Марі Лавуазьє опублікувала під іменем чоловіка восьмитомну працю Memoires de chimie. Антуан Лавуазьє встиг написати лише другий том та фрагменти першого і четвертого, проте іменем дружини, яка написала і впорядкувала цю працю, підписаний тільки вступ.

Марі Пастер (1826-1910)

      У схожій ситуації була і Марі Пастер (дівоче прізвище - Лоран), донька ректора Страсбурзького університету і дружина основоположника мікробіології та імунології Луї Пастера. Вона стала постійною помічницею чоловіка і брала участь у всіх його дослідженнях, серед яких - вакцинація проти таких страшних захворювань, як холера і сказ. Марі Пастер разом із чоловіком писала статті та працювала в лабораторії, зокрема під час розробки методу пастеризації, а також коли Пастер займався ферментацією, завдяки чому було врятоване виробництво пива, вина і шовку у Франції та інших країнах. Дружина Луї Пастера була глибоко віруючою католичкою, і вона погодилася з тим, що лабораторія для її чоловіка - на першому місці. Коли в 1869 році у Пастера трапився крововилив у мозок і паралізувало половину тіла, всі його експерименти Марі ставила сама. Вони прожили разом 46 років і були дуже щасливим подружжям. Єдиним, що затьмарило щастя видатного французького мікробіолога і його дружини, була смерть у юному віці трьох із п'яти їхніх дітей. До речі, сам Луї Пастер поза лабораторією був досить цікавою людиною. Він, наприклад, мив перед вживанням кожну вишню кип'яченою водою, але при цьому не боявся брати піпеткою слину в хворого на сказ собаки.

Джеймс Беррі (1795-1865)

      Жінки-вчені, які працювали самостійно, часто публікували свої праці під псевдонімами, щоб гарантувати серйозне ставлення до них, чи приховували своє авторство з політичних або релігійних мотивів. Проте «виставу» англійки Беррі більше повторити ніхто не наважився. На початку XIX сторіччя доступ жінок до медичної освіти та роботи у медичних закладах Англії суворо обмежувався. У 1812 році племінниця англійця Джеймса Беррі, взявши собі його ім'я і переодягнувшись у чоловічий одяг, закінчила медичну школу в Единбурзі. Уперше в історії Англії жінка стала видатним воєнним хірургом. Вона працювала в Африці, на Мальті і в Криму, а в 1857 році була призначена головним інспектором усіх канадських госпіталів. Історія знає приклади, коли жінки, щоб здобути освіту, були змушені переодягатися в чоловічий костюм, але доктор Беррі носила його все життя. Правда про неї стала відома лише після її смерті.

Софія Ковалевська (1850-1891)

      Кар'єра першої жінки-професора Стокгольмського університету Софії Ковалевської також не була безперешкодною. У 19 років, вийшовши заміж з метою виїзду за кордон, вона разом із чоловіком Володимиром Ковалевським вирушила з Росії до Німеччини. Там, продовжуючи заняття математикою, Софія намагалася отримати дозвіл на відвідання Берлінського університету, проте його двері були для жінок закриті. Та дівчині все-таки поталанило - на її шляху зустрівся професор Вейєрштрасс, який погодився навчати її приватно, і ці заняття мали визначальний вплив на всю її математичну кар'єру. Слухаючи лекції Вейєрштрасса, Софія Ковалевська почала готуватися до здобуття докторського ступеня. Вона представила в Геттінгенський університет три наукові праці, які було визнано блискучими. Університет звільнив Ковалевську, всупереч правилам, від іспиту та присудив ступінь доктора філософії «З найвищою похвалою». 1883 року її запросили читати лекції з математики і призначили ординарним професором. Проте, здобуваючи визнання на Заході, Ковалевська усвідомлювала, що в Росію для неї як для математика шлях був закритий. «За нині діючих у нас статутів чоловічих навчальних закладів жінок не допускають ні на які кафедри. Нам залишається лише пишатися, що наша співвітчизниця з таким успіхом займає кафедру в закордонному університеті», - писав відомий російський математик Пафнутій Чебишев у листі до Софії Ковалевської 1889 року. Місця у царській Росії для видатної жінки-математика не знайшлося. Єдине, чим вшанувала її наукові досягнення батьківщина, було обрання Ковалевської членом-кореспондентом Санкт-Петербурзької академії наук.

Марія Склодовська-Кюрі (1867-1934)

      Мабуть, не випадково перші жінки, які стали Нобелівськими лауреатами, працювали разом зі своїми чоловіками. Наукове товариство з більшою готовністю відкривало двері таким «дослідницьким парам», ніж тим жінкам, які працювали самостійно. Шлях у науку для Марії Склодовської-Кюрі не був безхмарним. Після закінчення гімназії у Варшаві вона не змогла навчатися в університеті - він був закритим для жінок. Тому дівчина шість років працювала гувернанткою, щоб заощадити гроші на навчання в Сорбоннському університеті. Пізніше Марія Склодовська здобула кілька стипендій на навчання. Коли, вже будучи відомою дослідницею, Марія Кюрі заявила у 1898 році про винайдення нового хімічного елемента (йшлося про радій), багато академіків сприйняло її повідомлення досить прохолодно, якщо не іронічно. Адже воно звучало з вуст жінки, а в той час у Франції жіноцтво не мало виборчих прав, їм було заборонено виступати свідками у суді й витрачати власноруч зароблені гроші без згоди чоловіка. Проте невдовзі іронічні коментарі змінилися словами захоплення. І 1903 року П'єр Кюрі та Марія Склодовська-Кюрі отримали Нобелівську премію з фізики за винайдення радіоактивності. Через три роки П'єр Кюрі трагічно загинув, а Марія Склодовська-Кюрі продовжила роботу і в 1911 році отримала другу Нобелівську премію з хімії за праці над радієм і виділення металічного радію у чистому вигляді. Донька Марії Ірен Жоліо-Кюрі (1897-1956) разом із чоловіком Фредеріком у 1935 році отримала Нобелівську премію за відкриття штучної радіоактивності. Для всієї цієї сім'ї робота в прямому значенні коштувала життя. Марія Кюрі померла від променевої хвороби. Від багаторічної праці з природними радіоактивними елементами і штучними радіоактивними ізотопами померли також її донька Ірен та зять Фредерік.

Розалінд Франклін (1920-1958)

      Одним із найбільших відкриттів у біології в ХХ столітті було встановлення структури молекули ДНК - генетичного матеріалу клітини, що зберігає інформацію про спадкові ознаки організму. Проте мало кому відомо, що це дослідження, проведене у 1953 році американцем Джеймсом Уотсоном і англійцем Френсісом Кріком, базувалося на працях англійської жінки-хіміка Розалінд Франклін. 38-річна Розалінд померла від раку 1958 року, а 1962 року Уотсон і Крік отримали за відкриття структури ДНК Нобелівську премію. Блискучі досліди Франклін із використання Х-променів у вивченні структурного аналізу ДНК були лише побіжно згадані - зі стримано схвальною оцінкою і коментарем, що Розі, звичайно ж, не змогла б їх правильно інтерпретувати.

      Через кілька років після отримання Нобелівської премії у своїй книзі «Подвійна спіраль» Джеймс Уотсон напише: «Мої враження про Розалінд Франклін були неправильними. Дослідження, проведені нею, визнано блискучими. Ми занадто пізно зрозуміли, яку боротьбу доводиться витримувати розумній жінці, щоб вибороти визнання у науковому світі, де її сприймають більше як того, хто відволікає від серйозної роботи. Розалінд працювала на найвищому науковому рівні аж до самої смерті». Нині у США іменем Розалінд Франклін названий приватний університет медицини і науки, розташований у штаті Іллінойс.

 

 

  • Феномен Вольвачівни

    Ніхто до сьогодні не знає ні її точної дати народження, ні приблизного року смерті, ні місця поховання. Не дійшло до нашого часу і жодної фотографії чи портрета письменниці, оскільки вона не мала власних дітей і внуків, які могли б зберегти для історії подібні свідчення. >>

  • Хата-мрія Тараса

    Тарас Шевченко прожив коротке і тяжке життя. Він помер у 47 років, з яких 24 припали на кріпацтво, 10 — на заслання і лише 13 років поет був порівняно вільною людиною. >>

  • Рідна мова визволить: Євген Чикаленко 5 років добивався дозволу царської цензури на видання українських книжок

    Наближається 155-та річниця з дня народження мецената Євгена Чикаленка. Чикаленко п’ять років добивався дозволу царської цензури на видання своїх україномовних книжок, оплачував гонорари Бориса Грінченка і допомагав хворому Іванові Франку, уже сам бідуючи. >>

  • Голуба кров

    Королеві Великої Британії Єлизаветі ІІ 21 квітня виповнюється 90 років. За традицією, день народження королеви святкується двічі на рік, тому майже увесь 2016-й у Британії вважається ювілейним. Без сумніву, Єлизавета ІІ на цей час є найвідомішим монархом світу. >>

  • Реставратор нації

    Нещодавно в Музеї шістдесятництва відкрилася виставка «Він бачив крізь час», присвячена видатному історику, культурологу, філософу, археологу, громадському діячеві — Михайлу Юліановичу Брайчевському. Лише найближче оточення вченого знало його ще й як неабиякого поета та художника. >>

  • Мить Слави

    Жива легенда стверджує — допоки Оранта молитиметься за Україну в Софії Київській — незнищенним буде український дух, український народ. Тому й, певно, жодна нація цього світу не має такого сузір’я видатних жіночих постатей, які творили національну та світову історію, зупиняли світове зло, ставали символами незламності людського духу та проривного пасіонарного чину в найкритичніших для народу буревіях історії… >>