Німецький урок для наших «проффесорів»

Минулої неділі в Полтавському національному педагогічному університеті ім. В. Короленка завершилася чотириденна міжнародна наукова конференція «Хімія і життя». Присвятили її 150–річчю з дня народження видатного вченого, фундатора української Академії наук Володимира Вернадського.

Дзвін, який не замовк

Днями у селі Лютенські Будища Зіньківського району відбулося обласне свято «Барви Лемківщини» та третій фестиваль лемківської культури. Крім місцевих мешканців, на нього й цього разу завітали гості з Івано–Франківської, Львівської, Тернопільської та деяких інших областей. Власне, для Західної України подібні фести однієї з найколоритніших галузок етнічних українців уже звичні. На Полтавщині ж, зокрема у згаданому селі, їх почали влаштовувати зовсім недавно, з 2011 року. То була перша така представницька здибанка лемків на Лівобережній Україні. У Лютенських Будищах їхня традиційна ватра запалала тоді, звісно ж, не випадково. Адже саме в це та кілька інших сіл Зіньківського району доленосного травня 1945 року направили 57 сімей із села Кам’яна Краківського воєводства Польщі.

Чужа хата — як своя

Навіть звиклим до різної публіки мешканцям під’їзду, одну з квартир якого здавали в оренду подобово, набридли надто гучні розваги молодіжної ватаги у згаданому імпровізованому готелі. Щоб заспокоїти нетверезу компанію, сусіди зателефонували власниці згаданого «гніздечка». Останню ж, 34–річну кременчужанку, така претензія більш ніж здивувала, оскільки саме в той час у її «вулику» мала панувати абсолютна тиша — на цю добу житло не замовляли... То хто ж там хазяйнує?

Фінал без свистка

Минулої суботи у приміському селі Тахтауловому за 15 хвилин до закінчення гри на кубок Полтавського району раптово впав на газон і помер головний арбітр цієї зустрічі. За попереднім висновком медиків, у 54–річного Олександра Горностаєва зупинилося серце після того, як відірвався тромб однієї з артерій.

Сміття, що «світить» і гріє

На початку літа німецькі інвестори привезуть у Кременчук генератор для перетворення зібраного на міському сміттєзвалищі біогазу на електроенергію, яку вже з осені будуть продавати ДП «Енегоринок» за підвищеним «зеленим» тарифом і водночас використовуватимуть для потреб згаданого полігону твердих побутових відходів на Деївській горі. Отже, там з’явиться фактично своя електростанція, що працюватиме на продуктах розкладу (гниття) того ж таки побутового сміття. Як повідомили «УМ» у прес–службі Кременчуцької міськради, йдеться про реалізацію екологічного проекту, започаткованого у 2008 році угодою між Полтавською облдержадміністрацією, мерією наддніпрянського міста і німецькою фірмою «ХААЗЕ». У пошук та «приборкання» біогазу на майже 30–гектарному звалищі під Кременчуком «натхненні» Кіотським протоколом закордонні інвестори зобов’язалися тоді вкласти 650 тисяч євро.

В Європу — по Кобелякиштрасcе

У цьому році виповнюється 20 років із часу встановлення офіційних партнерських зв’язків між українським райцентром Кобеляки та німецьким містом Зінген. Адже саме у травні й жовтні 1993 року спочатку на полтавській землі, а потім — за два кілометри від німецько–швейцарського кордону були підписані відповідні угоди. А починалося все зі звичайного зацікавлення історією рідного Зінгена німця Віллі Вайбеля. Вивчаючи недавню минувшину свого краю, він виявив, що під час Другої світової війни кожен шостий (!) мешканець їхнього невеликого міста був іноземцем. При цьому краєзнавець, якому в 1944 році виповнилося 10 років, добре пам’ятав, як на голови його земляків сипалися бомби союзників у боротьбі з фашизмом — од їхніх вибухів та під завалами будівель гинули навіть знайомі ровесники хлопця. А що відчували тоді привезені сюди для невільницької праці переважно зі Сходу (чи не найбільше — з України й Полтавщини зокрема) не набагато старші за нього юнаки та дівчата, прізвища й домашні адреси яких зберігалися у німецьких архівах? Де вони зараз? Як себе почувають? Чи й досі носять у собі образи на німців, які завдали їм та їхнім родичам стільки страждань? Зрештою, чи передали той гіркий спадок у взаєминах між двома народами своїм нащадкам?

Сізіф відпочиває...

Наша газета вже повідомляла про те, як полтавська влада спочатку намагалася відволікти земляків од акції опозиції «Вставай, Україно!» позаплановим загальноміським суботником і передчасними (нібито передсвятковими) ярмарками, а потім, у день протестної ходи та мітингу, за прикладом Харкова, ще й заблокували підступи до Театральної площі знятими з міських маршрутів автобусами. Однак був у арсеналі місцевих можновладців іще «креативніший» спосіб боротьби з опозиціонерами. Як відомо, Полтава «вставала» в суботу 13 квітня. А напередодні, у п’ятницю, на згаданій площі несподівано почалися масштабні земляні роботи. Точніше, на всіх трьох її клумбах. По краях кожної з них вирили неширокі траншеї глибиною майже до коліна. Не вистачало, здавалося, тільки протитанкових «їжаків» і протипіхотних мін...

«Зелений» уклін Тарасу

Днями у Каневі представники громадськості Черкащини, ­Полтавщини, Київщини, Львівщини, Чернігівщини, Сумщини та Дніпропетровщини за сприяння мерії міста урочисто заклали сквер Тараса Шевченка. Двісті дубків для нього привезли небайдужі полтавці, делегацію яких очолювали голова громадського об’єднання «Світ України» Володимир Степанюк і керівник обласного відділення «Жіночої громади» Валентина Шемчук. Саме вони стали ініціаторами всеукраїнської акції «Живий пам’ятник Шевченку» до 200–річчя Кобзаря. Тож уже кілька таких «зелених» пошанувань поета напередодні його ювілею відбулося у полтавському краї. Восени минулого року ті ж таки полтавські «садівники» їздили на Черкащину в рідне село великого Тараса Моринці, де тоді висадили 47 молодих дубків (за кількістю прожитих ним років).

Естафета безпам’ятства

Естафета безпам’ятства

Минулого понеділка в Полтаві на території меморіалу Солдатської слави відбулися організовані обласною та міською владою велелюдні урочистості з нагоди зустрічі учасників міжнародного громадського проекту «Наша велика Перемога», котрі вісьмома автомобільними екіпажами подорожують країнами колишнього Союзу «в рамках «Естафети пам’яті». Подібних естафет закам’янілий солдат біля Вічного вогню бачив немало. Щоправда, у попередні роки вони заїздили в обласний центр зазвичай напередодні 9 Травня. Не було раніше й такої помпезності з запрошенням найпотужнішого пожежного автокрана для «вознесіння» телеоператора, покликаного зафільмувати для вічності привезену гостями величезну копію Прапора Перемоги з висоти пташиного польоту. Не майоріло ще тут стільки прапорів Партії регіонів. Не зганяли сюди для масовки в робочий день так багато бюджетників, учнів і студентів. Не стежили, здається, з–за кожного куща, міліціонери у формі й у цивільному. Та, певно, й такої наруги не тільки над пам’яттю полеглих у війні, а й над здоровим глуздом біля полтавського солдата–переможця ще не спостерігалося...

Ще живий, та вже не вічний

Мешканці селища Комишня Миргородського району, котрі минулої суботи вранці зійшлися на тамтешній базар, побачили пошкоджений уночі пам’ятник Леніну. Офіційно про це селищний голова поінформував правоохоронців близько дев’ятої години. Скам’янілому Іллічу, що стоїть на повен зрiст, відбили кисть правої руки та ніс, понівечили обличчя й водночас розбили прикріплену до постаменту інформаційну табличку. Якихось написів чи інших ознак ідеологічного підґрунтя акцiї не виявлено.