Страсті за Михаїлом

Страсті за Михаїлом

Навряд чи у вітчизняній літературі ХХ століття знайдеться твір, який спромігся б посперечатися у славі наймістичнішого з романом Михайла Булгакова «Майстер і Маргарита». Автор, киянин за походженням, написавши його, увіковічнив не лише московські закапелки, які сьогодні стали по суті «капищами» культу Булгакова, але, передусім... Київ. Це «місто-привид» переслідувало письменника до останніх днів життя, стало квінтесенцією його насиченого і драматичного творчого шляху.

Тернова перемога

Тернова перемога

За радянськими офіційними даними, понад 40 місяців — з 22 червня 1941 року до 28 жовтня 1944 року — німецькі війська перебували на українській землі. Насправді ж час «гостювання» нацистів на українських теренах був набагато довшим. Ще 15 березня 1939 року, навіть до початку ІІ Світової війни, Угорщина, за домовленістю з Гітлером, захопила українське Закарпаття, де в той час була проголошена Закарпатська Українська Республіка з Августином Волошиним на чолі. Закінчилась війна для українських земель хіба навесні 1945 року, коли гітлерівці були витиснені з українських етнічних теренів Пряшівщини (тепер Словаччина). Для українського народу ці роки стали безперервним іспитом на виживання.

Сумний пересмішник

Сумний пересмішник

Він дожив лише до свого 45-річчя. Сьогодні Шукшину виповнилося б 75. Він з того покоління, яке змужніло й подорослішало, переживши підліткове потрясіння у війнi, сміливо ввійшло до нового життя, щоб зробити його кращим, ніж досі. За роки свого існування на цій «такій дивній землі» він встиг зробити не менше, ніж його ровесники, що нинi живі й огорнені всенародною любов'ю. І ще більше задумів залишилися нездійсненими.

Письменник, що не збігся з часом

Письменник, що не збігся з часом

Іван Карамазов у Достоєвського не без зловтішності говорив: «Російські хлопчики... теревенять про світові питання. Не інакше: чи є Бог на світі... А котрі в Бога не вірують — ті про соціалізм та про анархізм, про перероблення усього людства». Іронія історії — не пройшло й сорока років, як навздогін цим «російським хлопчикам» уся Росія по вуха загрузла у вирішенні цих же «світових питань». Але вже не в смердючих трактирах, а на мітингах, у траншеях громадянської війни. Однією з найвпливовіших трибун, на яку за будь-яких катаклізмів небезпідставно покладалися всі «перетворювачі», було друковане слово.

Незабутий гріх людства

Незабутий гріх людства

Вранці 3 вересня 1939 року до Гітлера прибув британський посол і від імені свого уряду оголосив: якщо німецькі війська, які вторглися в Польщу, не будуть виведені, то з 11-ї години між Великою Британією і Німеччиною буде оголошено воєнний стан. Через півтори години аналогічну заяву зробила Франція. Одна за одною великі й малі держави вступали у війну, яка стала Другою (чи ж останньою?) світовою.

Дзеркальних справ майстер

Дзеркальних справ майстер

Хорхе Луїс Боргес — одна з найлегендарніших і «непояснених» постатей сучасної літератури. Лише перелік премій, нагород, титулів вражає: коммендаторе Італійської Республіки, командор французького ордена Почесного легіону «За заслуги в літературі і мистецтві», кавалер ордена Британської імперії «За видатні заслуги» та іспанського ордена «Хрест Альфонсо Мудрого», Doctor Honoris Causa Сорбонни, доктор Оксфордського та Колумбійського університетів, лауреат премії Сервантеса...

Iрландська «Одiссея»

Iрландська «Одiссея»

Починаючи з 1921 року, сонце над Ірландією жодного ранку не сходить без того, щоб не удостоїтися «честі» бути порівняним її захопленими гостями з описом Джеймса Джойса — сором'язливим світилом, яке стало одним iз героїв пам'ятного дня 18 червня 1904 року. Цей день, який за іменем головного героя роману «Улісс» Йозефа Блюма отримав назву Bbloomsday, — головний день у біографії Джойса і один iз найвідоміших в історії світової літератури. Адже саме в цей день відбувається дія твору, визнаного найкращим англомовним романом ХХ століття.

Знедолені двічі

Знедолені двічі

Проблема реінтеграції в українське суспільство народів, депортованих з наших земель сталінським режимом, є сьогодні однiєю з найпекучіших. Торжество людожерської ідеології колективної відповідальності, трагічні події 1944 року, в який були «спроваджені» цілі народи: 23 лютого — чеченський, 18 травня — кримськотатарський, 24 червня — кримські греки, болгари, вірмени — назавжди залишаться в людській пам'яті як один з найжахливіших злочинів тоталітарної системи. Безпідставно звинувачений «у зраді Родіни» кримськотатарський народ рішенням кремлівського керівництва враз позбувся своєї історичної батьківщини, мови, культури, був пограбований, опинився у безправному становищі спецпереселенця.
Уточнення мартирологу депортованих, скривджених, загиблих ще залишається боргом нашого покоління перед Історією. Час довів байдужість радянської системи до болючих проблем вигнанців і необгрунтованість звинувачень на їх адресу. Ще наприкінці 80-х років у СРСР було створено Державну комісію з проблем кримськотатарського народу, розроблено перспективну програму з розширення будівництва, відкриття національних навчальних закладів, залучення можливостей окремих республік. Здавалося, справедливість починає відновлюватись. Однак сьогодні Україна залишилась віч-на-віч з проблемами, які потребують величезних зусиль, коштів, зацікавленої участі багатьох державних установ. Жорстка економічна криза та політична нестабільність зробили пошуки засобів вирішення цих проблем справою нелегкою і почасти невдячною. Клубок, заплутаний 60 років тому, ще довго триматиме далекі від вирішення клопоти. Але повернути силою відірване коріння народові, історія і культура якого невідривно пов'язанi з українським народом, — не лише політичний і юридичний обов'язок нашої держави, а й наш громадянський борг.

Будемо жити!

Будемо жити!

Еріх-Марія Ремарк, змальовуючи жахи Першої світової, писав: «Війна не варта жодного доброго слова... Єдине, що є в ній корисного, — вона гартує справжню дружбу». Усі людські досягнення, кожна риса характеру постає серед куль і вибухів в усій своїй істинності, ціна якої — саме життя. Підлість чи героїчна самовіддача на зламі людського існування піддаються найвищій перевірці на справжність, набувають особливого значення. Обгорнута коконом кіноестетики, ця «целулоїдна правда» стає символом, долею. Врешті — ім'ям.

Блазень Бога

Блазень Бога

Буддисти вважають, що колись людство не мало мови і розмовляло очима. Сьогоднішнє, «більш освічене» і раціоналізоване, людство зробило «історичний кульбіт», повертаючись до колишніх цінностей на новому оберті хронологічної спіралі. Очманіле від повені штучно-вимушеної, але невідворотної з часів Хаммурапі всепроникної диктатури мальованих закарлючок і знобливого протягу порожнього, лицемірного й дратівливого словоблуддя, воно прийшло до розуміння, що найефективнішою мовою майбутнього стає форма речі, її пластика, динамічна візуальна інформація. І тому особливу увагу привертає найдосконаліший інструмент такого «пластичного спілкування з Буттям» — людське тіло.
Однією з найяскравіших зірок у сузір'ї «еталонів», пантеону канонічної хореографії, символом зі скарбниці «пластичної абетки» людства надовго залишиться ім'я Вацлава Ніжинського, 115-ту річницю з дня народження якого світ відзначив 28 лютого.