«Музика гурту «Lюк» могла б стати ідеальним саундтреком до недільного шопінгу на Марсі», — написав колись російський журнал «Наш» про харківський гурт. Або як мінімум до якогось шопінгу в Європі або й Москві. Кілька разів на київських афішах так і анонсували «Lюк» (Москва)». Вони — надто нетипові для українських музикантів, набагато частіше виступають у Росії. У нашій країні завжди так: поки ТАМ не напишуть-не покажуть-не дадуть нагороду, ТУТ не помітять. От і зараз: «Lюки» днями виступали у Львові, сьогодні — в Тернополі, а наступного тижня гратимуть у російських Самарі та Тольятті.
«УМ» зустрілася з гіпер-мега-усміхненою солісткою гурту Олею Герасимовою після «Lюківської» репетиції, на якій на власні очі (й вуха) спостерігала за творенням четвертого після популярних Tourist zone (2002), Lemon (2004), Sex (2005) альбому харків'ян. Участь у тому драйвовому дійстві брали гітарист (одночасно викладач соціології) Валентин Панюта, клавішник Олег Сердюк, басист Сергій Бельмас (Дід Мороз) та барабанщик Олександр Кратінов (Крот).

На запитання, як виглядає її актуальний плей-лист, відповіла Катя Chylli. Ті з позицій, в яких не уточнюється трек, Катя слухає в форматі мр3, не звертаючи увагу на назви кожного з них. Тому їх варто сприймати як одну велику пісню:

19 травня у харківському клубі «Апельсин» стартує 12-годинний музично-візуальний марафон. Як відомо, «справжній» «ВДОХ» створили сім років тому в Москві: це був незалежний фестиваль для незалежних музикантів. У 2002 році саме на цьому фесті вперше засвітилися харківські хлопці із 5Nizzа.

Як журналіст, який за першими двома «українськими» «Євробаченнями» спостерігав власне з ЄС, а інші два провів днюючи і ночуючи за київськими та афінськими кулісами, дозволю собі зауважити, що Україна має викривлене поняття про цей конкурс. Ми беремо в ньому участь усього лише четвертий рік, а Євробачення знало і 60-ті, і 70-ті, трансформувалося, змінюючи свої пріоритети. Прихильники конкурсу — це доволі вузька спільнота, яка щороку приїздить потусуватися на черговий травневий фестиваль, розслабитися за гальбою пива в Євроклубі, співаючи композицію представника Британії у 69-му, Туреччини у 2003-му, чи будь-яку пісню з веселенькими притопами-прихлопами. А глядачі конкурсу — це ситі європейці, які зазвичай дивляться нудні реаліті-шоу по тіві. Достойним уваги «Євробачення», на мою думку, є тільки тому, що це справді єдиний музичний конкурс, який об'єднує 42 країни Європи. А ми зі своїм хворобливим прагненням до неї потрапити готові вчепитися в горлянку кожному, хто не поділяє наших уподобань щодо вибору виконавця.

У четвер автор образу Вєркі Сердючки Андрій Данилко нарешті зустрівся з журналістами і розповів про деталі своєї участі у «Євробаченні». Важко пригадати, коли востаннє Андрій публічно з'являвся не в образі Вєрки, зокрема тому, а також у зв'язку з скандалами, які супроводжують його участь у конкурсі, Данилко зібрав аншлаг ЗМІ.

На відміну від львівських, франківських чи одеських гуртів, які рано чи пізно переїздять до Києва чи Москви і стають столичними, два відомі гурти LЮК і 5nizzа у Харків повертаються завжди, творячи тим самим його музичне обличчя і стиль («Снится город с белыми домами под электропроводами — и на всех одна звезда»). «УМ» зустрілася з одним із учасників харківського дуету (і зважаючи на кількість звуків, яку ці двоє видають одночасно, мабуть, оркестру) Сергієм Бабкіним перед спектаклем «Емігранти», у якому він бере участь.
Насамперед Сергій називає себе актором молодіжного харківського «Театру 19», а потім уже гітаристом та бек-вокалістом 5nizz-и, і паралельно автором двох сольних альбомів — «УРА!»(2004), «БИС!» (2005) і «СЫН» (2005) (пісні для перших двох були записані в один день, тому «СЫН» вважається другим альбомом музиканта). Але кожен із цих образів є окремим, самодостатнім і виконаним на відмінно. Всі шість акторських ролей Бабкін називає улюбленими і вдалими, пісні 5nizz-и співають і в Німеччині, і в Росії — чоловікам подобається правда-матка у геніальних текстах, а жіноча аудиторія вважає карі очі Сергія найдобрішими у світі і впадає в транс, коли він виконує переспівану «п'ятничну» пісню «Забери» («Запусти себя в кратеры моей души. Дыши, дыши, я сам нажму все клапаны»). На підході два сольні альбоми: 5nizz-и і Бабкіна — з цього ми і почали.

Насправді відео на пісню Unbelievable («Неймовірно»), яка стала саунд-треком до фільму OrAngelOve і паралельно першим синглом із нового альбому гурту, вихід якого обіцяють на квітень, — це, як розповів журналістам модний режисер Алан Бадоєв, «не більше не менше, а реклама фільму». Офіційна дата релізу стрічки в Україні запланована на 29 березня, і відео, яке з'явиться на музичних каналах, повинно «заохотити молодь, на яку, власне, і орієнтований OrAngelOve, відвідати покази». Бадоєв, який зараз «на розхват», а віднедавна ще й арт-продюсує Тіну Кароль, називає «естетиків»своєю улюбленою групою. Каже, що вже другу добу не спить, але не може нікому відмовити і взагалі «треба встигати жити цікаво».

Iз часу презентації дебютного альбому співачки Лами «Мені так треба» пройшло кілька місяців. Тепер уже варто говорити про здобутки: це перші місця за результатами голосувань на музсайтах в інтернеті, постійні ротації на радіо та музичних каналах і звання нового якісного українського проекту, який довів свою конкурентоспроможність. От тільки конкурувати Ламі (Наталка Дзеньків) доведеться з... Ламою. Ситуація темна і неприємна. Справа в тім, що в Росії теж є співачка Лама — довгонога білявка, яка працювати під цим сценічним ім'ям почала раніше нашої. Все б нічого, збіги трапляються, якби тільки у тієї Лами не було бінді й інших збігів з українським проектом, який з'явився пізніше. «Наша» переконує, що, вигадуючи свій образ, про російський не чула, не допоміг і пошук у світовій павутині. От тільки довести цього, нібито через складність українських законів, вона не може. Цікаво тут, чому цього не знав її продюсер, один iз найкращих українських звукорежисерів, який працює з російськими артистами і повинен би був орієнтуватися в російському шоу-бізнесі, Віталій Телезін? Обидві сторони поки що заявляють, що скромно «орють свій переліг», і обговорювати з конкурентами ситуацію не планують — це, мовляв, тільки зайвий піар: для нашої Лами — в Росії, і навпаки. Хоча вже зараз про дуже молодий український проект знають у білокам'яній (частково завдяки некомпетентності журналістів, які плутають співачок), а про їхню Ламу — тут, що цілком імовірно, сталося б не скоро. Тобто виграють обидві сторони... Може, домовились?
Тим часом Наталя Дзеньків зустрілася з «УМ» і згадала, як усе починалось.

Нещодавно в Україну приїхав один із учасників міжнародного конкурсу молодих виконавців «Нова хвиля-2005» Брендон Стоун. Його ім'я часто згадувалося у вітчизняних ЗМІ як «рятівника» іншого учасника юрмальського конкурсу — Тіни Кароль: коли її пісню забракував режисер «Хвилі», Брендон подарував співачці свою. А уже після успішної для обох участі на конкурсі (Брендон зайняв четверте місце, але члени журі, журналісти та глядачі відзначили його талант) він записав із Кароль дует «Я буду тебя целовать».

Вихід нової платівки під назвою «Вік любиш — не налюбишся. Пісні про кохання» «Божичі» вирішили приурочити до українського свята з діда-прадіда — дня Валентина. Частуючи на цій презентації в «Бабуїні» цукровими бубликами, вишневою наливкою, узваром та запевненнями, що журналісти повинні їсти все якось більше духовну їжу, вони розповіли «УМ», що комерція бере своє, крім того, конкретно поставлені цілі змушують творчих людей мобілізуватися.