День Росії на марші

День Росії на марші

Попри сподівання й ­побоювання, опозиційний­ «Марш мільйонів» у Москві під час святкування­ Дня Росії пройшов досить спокійно — без сутичок, проблем і навіть затримань. «Мільйонів», звісно, не було, проте людей зібралося чимало — за різними даними, від 15 до 200 тисяч. Яка з цих цифр була ближчою до оцінок правоохоронних органів, здогадатися нескладно.

Рік російської міфології

12 червня 1990 року Перший з’їзд народних депутатів РРФСР ухвалив Декларацію про державний суверенітет Росії. Як відомо, декларацію про державний суверенітет України Верховна Рада прийняла більш як через місяць — 16 липня. Тож якщо якийсь землячок, котрий скучив за колишніми порядками, або знайомий московський ліберал, який не уявляє нас без себе, докорятимуть вам, що от, мовляв, усе було б добре, якби Україна не відокремилася, чемно поясніть: це Росія відокремилася. Ця пігулка діє безвідмовно, як проносне. Особисто перевірив на кількох російських дипломатах.

Дорогу — першій

Дорогу — першій

Їсти рідке — гарна традиція, яка тільки укріплює здоров’я. Дієтологи кажуть, що легкими супами доречно запускати вранці роботу органів травлення. (Моя бабуся, можливо, навіть у старості не чула таких порад, а нам, внукам, часто давала на сніданок саме суп). Тим, хто не в змозі починати день iз супів, перші страви обов’язково рекомендують їсти на обід. У вас виникає питання: і що можна ото кожного дня нове вигадувати?! Воно має сотні варіантів відповідей, ми наводимо лише дещицю.

Усе буде том-ям!

Якщо у вас є бажання побалувати домашніх чи знайомих розкішним супом у стилі теплих країв — готуйте тайський том­ям. Які продукти потрібні для страви з такою дивною назвою і що за чим робити — розповідає київський шеф­кухар Дмитро Борисов, який віднедавна почав вести на каналі ТЕТ гастрономічну програму «Крутони».

Нова футбольна Шевченкіана

Нова футбольна Шевченкіана

Кожен українець цей вечір запам’ятає по–своєму. Справжній футбольний уболівальник — двома голами Андрія Шевченка й вольовою перемогою, хтось — багатотисячними натовпами людей у столиці в синьо–жовтому одязі, хтось — неймовірно сяючим від радості обличчям п’ятирічного хлопчика з кадрів трансляції, а хтось — безперервними гудками машин і салютами в себе у дворі ледь не впродовж цілої ночі. Це був той футбол, про який кажуть, що гра забудеться, а результат залишиться. Збірна України на домашньому єврофорумі стартувала яскравою й хвилюючою звитягою над командою Швеції, а Андрій Шевченко ще раз довів свій високий клас і підтвердив, що не збирається задовольнятися роллю шанованого ветерана.

«Ми готуємося до нових майданів»

«Ми готуємося до нових майданів»

Головний командир УНСО, Герой України Юрій Шухевич на 79–му році життя вирішив стати народним депутатом. Каже, про це його просить чимало соратників. Та й сам він відчуває: Україна переживає критичний період свого існування. І в такий час, мовляв, патріоти відсиджуватися без дії не мають права.

Очолюване ним УНСО тим часом теж гострить списи до серйозних подій у державі: так, днями Юрій Шухевич видав наказ про загальну мобілізацію всіх членів організації УНА–УНСО і набір до її лав громадян віком від 16 до 50 років. Націоналісти планують активізувати свої вишкільні табори та проводити роз’яснювальну роботу серед населення. «Українська держава в небезпеці! — каже Шухевич. — І ми маємо цьому протистояти».

Про свої передвиборчі плани, настрої серед патріотичної молоді та ймовірну діяльність у парламентському гурті Юрій Шухевич розповів в інтерв’ю «УМ».

Повернутися з вулиці

Повернутися з вулиці

Спускаючись зранку до столичної «підземки», в переході заклопотаним поглядом ловлю молоду вагітну дівчину, яка стоїть із простягнутою рукою. Картина насправді звична, але чомусь автоматично зупиняюся і кілька хвилин стою неподалік, розглядаючи незнайомку. Їй років 20 — не більше, вдягнена неохайно, скуйовджене волосся, на обличчі рубці — найімовірніше, безпритульна. Згадую про час, даю дівчині п’ять гривень і біжу далі. Потім ще цілий день та дівчина не йтиме з моєї голови. Чому вона, вагітна, просить милостиню, де її рідні, друзі, чому вона не на парах, як її ровесниці, а в переході? І чи знає вона, що шанси повернутися до нормального життя в неї є, потрібні лише бажання та, можливо, порада…

Суд буде відкритим

Суд буде відкритим

Учора в Миколаєві відбувся перший розгляд по суті справи про вбивство Оксани Макар. У Центральному районному суді міста суддівська колегія на чолі з Оленою Селівановою розпочала закритий судовий процес щодо одного з найжорстокіших злочинів в історії України. На засіданні була мати Оксани та німецький благодійник Рейко Опітц. Не допустили до зали матір підсудного Артема Погосяна.

Знайома незнайомка

Знайома незнайомка

Для українців середнього покоління образ Естонії та естонців складався ще в часи СРСР, коли зв’язки між двома національними окраїнами неозорої радянської імперії були тісніші. Тож просунутий український інтелігент читав книжки Юхана Смуула, захоплювався баритоном Георгом Отсом, з великою ймовірністю мав уявлення про живопис Конрада Мягі чи й навіть чув про тартуську семіотичну школу Юрія Лотмана, що так вирізнялася на тлі панівного марксизму–ленінізму. Натомість пересічний український роботяга теж любив Отса (уже як героя популярної радянської екранізації музичної мелодрами «Принцеса цирку»), а ще знав анекдоти про «гарячих естонських хлопців» — повільних, упертих і дуже націоналістичних.

Упертість естонської національної вдачі сумнівам не підлягає. Тільки завдяки цій рисі маленький народ (зараз усього близько мільйона!) зумів упродовж останніх 800 років зберегтися під владою спершу данців, потім шведів, зрештою, росіян — і таки відродити свою державу. Це було зовсім не просто, особливо з огляду на реалії радянської окупації. Московський уряд вкладав великі кошти в розвиток промисловості й інфраструктури Естонської РСР, але водночас направляв десятки тисяч робітників iз російських областей, які суттєво змінили демографічне обличчя країни. У Таллінні й досі російська мова звучить на кожному кроці, а на північному сході, в Нарві й Кохтла–Ярве, вона цілком домінує. Але ці естонські росіяни й російськомовні сьогодні в переважній більшості вже не борються за «мовні права» під проводом якогось місцевого колесніченка, а тішаться статусом мешканців добре влаштованої країни–члена ЄС, де ходить євро, і яка перебуває під надійною парасолькою НАТО.