Із кожним роком їх усе менше. Тих правдешніх бандерівців, які нюхали порох і знають, як воно — жити все життя із незаслуженим клеймом «бандита» і «зрадника». 398 волинян нині мають відношення до національно–визвольних змагань, хоча ще зовсім недавно братство вояків ОУН–УПА нараховувало 500 ветеранів. Із них тих, хто безпосередньо брав участь у бойових діях, може, кілька десятків. Ще трохи — і не матимемо в кого спитати: як воно було насправді у ті далекі 40–ві роки? Хтось з українців досі проклинає Бандеру й чекає не дочекається нового Сталіна в Україні. А хтось просто вклякає на коліна й щодня молиться за свій народ, за свою державу. Як мої герої...

Коли дізналася, що у княжому Володимирі–Волинському проживає чоловік, який був в УПА з перших днів її заснування і навіть брав участь у боях із німцями, — поспішила у відрядження. Тим більше що й привід є — 70–річчя УПА, яке відзначатимемо 14 жовтня, на Покрову.

Валентина Руденко стала відомою як режисер фільму «Гагарін, я вас любила», була одним зі знакових облич каналу «1+1», а в політику прийшла як радник Президента Віктора Ющенка з гуманітарних питань. Нині, працюючи творчим керівником продакшну та заступником директора на відверто опозиційному каналі ТВі, пані Валентина залишається членом політради партії «Наша Україна» й балотується до парламенту під 13–м номером списку «НУ». В інтерв’ю «УМ» Валентина Степанівна розмірковує про шанси своєї політичної сили, роль і якість журналістики, зокрема телевізійної, свободу слова раніше й тепер.

Студентом театрального Володимир Ніколаєнко став iз другої спроби. Вочевидь то був щасливий рік, адже він потрапив на курс Ірини Олександрівни Молостової. Викладачі одразу зауважили його унікальний голос, проте нівечити те, чим обдарувала хлопця природа, не наважилися. Нині Володимир Ніколаєнко — один із провідних акторів «франківської» сцени.

З Іреною Карпою ми зустрілися на презентації ранкових проектів «Нового каналу». Письменниця та співачка, яка стала ведучою програми «Наші в Раші», тільки–но повернулася з чергових зйомок у Москві і перед журналістською аудиторією не могла стримати емоцій: «Побувавши у Росії, розумієш, що живеш у Європі. Дивишся на вас, як класно вдягаєтесь... Там начебто «бабла» більше, але люди реально не вміють вдягатися. Хто був з нами у цій поїздці, підтвердить: їхні магазини подібні на музеї. Там такий жах! Можна медитувати, відриваючи стрази від якоїсь сукні... Я дуже рада, що повернулася!». Далі Ірена почала демонструвати, як вимовою слів «паляниця» та «готель» тестує росіян. Таке найпростіше «копання» допомагає їй безпомилково ідентифікувати українців, які подалися у російський шоу–біз.

Проект, до якого стала причетною, епатажна письменниця характеризує як веселе шоу. «Зірок шоу–бізнесу ми пробуємо показати не так, як це зазвичай робить жовта преса. Наразі ми поговорили з Анною Сєдаковою, Нікітою Джигурдою та Евеліною Бльоданс, яка вчора нарізала сало товстіше, ніж хліб. (Ось воно свідчення зірковості). Спочатку здається, що ці люди — поп–пєвічки, дєвочки «сісі–попи, надуті губки». Але, виявляється, їм притаманні нормальні людські риси. Із Сєдаковою я б ще зу­стрілася і просто випила кави».

Для створення атмосфери корпоративу на презентації Ірена заспівала зі своїм гуртом Qarpa. А вже після цього ми поговорили про телекар’єру письменниці–співачки та вітчизняне розважальне телебачення.

Основна небезпека, яку несе виборча кампанія–2012, — це зміна форми державного правління в Україні. Страх діючої верхівки втратити владу примушує її до радикальних, брудних методів боротьби. За будь–яку цiну Партія регіонів планує сформувати у наступному парламенті конституційну більшість — тобто 300 голосів. Це дасть їм можливість змінити Конституцію України і переобрати Януковича Президентом на другий термін. Вони чудово розуміють, що український народ вдруге помилки не зробить і його не обере. Отже, вихід один — провести вибори не шляхом всенародного голосування, а у сесійній залі Верховної Ради.

Ви запитаєте, як це можливо при повному падінні довіри громадян до провладної партії? Відповідь: сценарій влади можна реалізувати лише за рахунок «тушок».

Недавно почув вислів одного керівника сусідньої держави про те, що російську мову треба активно поширювати у світі і цей процес має бути наступальним. Важко сказати, що саме мають на увазі під «наступальністю», але саме проблематика спонукає до роздумів.

Хочу подiлитися з вами своїми мiркуваннями з приводу можливої полiтичної ситуацiї в Українi пiсля ви­борiв у Верховну Раду. Чому пишу до вас? А хiба ж в Українi так багато всеукраїнських тиражних газет патрiотичного спрямування?

Залишається пiвмісяця до того дня, коли ви­борці прийдуть на виборчі дільниці. Частина громадян до цього часу ще не визначилася. Різнi джерела інформації висвітлюють передвиборчі програми, а найбiльше — «годують» гаслами, обiцянками. Одні демонструють глибокі знання сільськогосподарського виробництва і пропонують брати вила в руки. Але ми знаємо, для чого в господарствi вила. Інші обіцяють одним ударом вирішити всі питання. Однак це можна здійснити в боксі, а не в економічному розвитку держави. Більш потужні партії і блоки спрямовують зусилля на руйнування, закликають до боротьби.

Сьогодні, коли країна відхекалась від виснажливої спеки, розбалакувати про «економію енергетичних ресурсів» начебто не зовсім випадає.